Читать книгу Соняшник. Поезії 1960–1970 років - Иван Драч - Страница 8

Як це мало – сказати: «Добридень!»,

Як на диво багато в цім слові,

Бо воно аж по вінця сповнене

(Перехлюпується, вишумовує)

І надіями, і тривогами,

І запеклими вболіваннями

За людський, справді добрий день!

Хай же день буде з чистого неба,

Із струнких, ніби мислі, тополь,

Із пекучих солоних невдач

Та прийдешніх манливих здобутків.

А «Добридень» – тоді добридень,

Коли іскри летять з-під ніг,

І земля хитається палубою

Од моєї швидкої ходи,

І скоряється владній волі

Всяке діло, узяте в руки…

Хай же прийме шалений вік

Мій вогнистий,

мій спраглий «Добридень!»