Читать книгу Арканум - Юрий Винничук, Юрій Винничук - Страница 10

Частина перша
Розділ другий. Теренціус (VIII сторіччя до н. е.)
З книжки «Арканумський бестіярій»

Трабакан

Це щось схоже на великого ящура. У висоту ця тварина сягає вам до пояса, а в довжину яких три метри. Трабакан зелений і пухирчатий. В його пухирцях полюбляють проростати польові квіти, особливо незабудки, тому йому дуже легко злитися з лугом, де він, власне, й живе.

Голос у нього пронизливий, схожий на свист батога. Коли він кричить, усі жаби замовкають і насторожено слухають, або не слухають, бо його крик паралізує їх. Тепер Трабаканові нічого не залишається, як споживати їх у неймовірній кількості. Але на загальній фауні це не відображається, бо жаби в Арканумі розмножуються із шаленою швидкістю. Буває, правда, що коли-небудь жаб забракне, і тоді Трабакан починає жерти усе підряд – траву, намул, кущі, навіть каміння. В цей час на очі йому краще не потрапляти – зжере й не моргне.

Один дядько, що косив траву, побачив Трабакана саме в такий момент, коли той був голодний. Трабакан підповз до дядька і розкрив пащеку. Але дядько був не в тім’я битий і застромив йому туди косу. Яке ж було його здивування, коли Трабакан з насолодою тую косу схрумав. Дядько кинувся навтьоки. Але Трабакан був прудкіший.

Полювання на Трабаканів заборонено. Правда, ніхто на них і не полює, бо вони ні на що не годящі. М’ясо їхнє не їстівне, в’язке й гірке, а шкура дуже хутко розм’якає і розлазиться. Зрештою, я й не чув, щоб коли комусь вдалося вполювати Трабакана. Це просто неможливо. Стріли він ловить ротом і ковтає. Ну, а мечі і списи тут і взагалі ні до чого. Але полювання заборонено. Мабуть, для порядку. А порядок арканумці цінують над усе. Так само, як і Трабакани.

Плюнц

Ця дивовижна тварина схожа на птаху, але без крил. Отже це нелітаюча птаха. Нема у неї також ніг і ніколи навіть потреба у них не виникала. Якщо придивитися до Плюнца уважніше, то можна помітити також відсутність голови. Тому то місцеві мешканці люблять жартувати:

– Якщо в кого з головою в порядку, то тільки у Плюнца.

Ясна річ, коли нема голови, то нема й шиї. Таким чином Плюнц являє собою ідеально кругле сотворіння, яке весело мчить лугами і пагорбами, стрибає з каменя на камінь, котиться хвилями ріки і при цьому бадьоро співає. Так співає, аж заливається.

Саме завдяки цьому чарівному співу Плюнца відносять до птахів, а не до плазунів чи комах.

Та є ще одна суттєва ознака, що маємо справу з птахом, адже Плюнц розмножується з яєць. Цікаво, що ті яйця не вилежуються у гнізді, а мандрують услід за мамуською, репетуючи при цьому, як звар’йовані.

Шурх

Він не має сталого вигляду, а тому перетікає з одної форми в іншу. Може стати деревом і шелестіти при дорозі, а може розсипатися на дрібне каміння, аби відтак знову збігтися докупи і вже мчати лугами, наслідуючи сарну.

Цікаво, що він може розділятися на сарну і стрілу водночас.

Так ото вони й летять зі швидкістю вітру – сарна і її стріла, та ніколи сарна не втече від стріли і ніколи стріла не дожене сарни.

Попельник

Уже судячи з назви, можна здогадатися, що ця потвора формується з попелу. Під дією вітру вона піднімається вгору, закручується у вихор і незабаром – це вже чудисько з багатьма ногами й руками, яке суне дорогою в пошуках жертви.

Якщо йому вдасться когось упіймати, воно обволікає бідолаху густим попелом і душить, а потім всотує в себе, в свою сизу порожнечу, в ніщо.

Коли його вітер розвіє, не залишається жодних слідів від жертви. Лише купа попелу.

Трафердоклі

1

Кругленькі, гладенькі, з тоненькими вусиками, що правлять їм за антени, вони перебувають в постійному русі, котяться в різні боки, стрибають і при цьому попискують.

Та головне, що вони їстівні. Правда, готують їх лише на великі свята, бо часу на їхнє приготування завше потрібно більше, аніж достатньо. Ця причина, мабуть, і викликала значне розмноження трафердоклів.

Дехто, щоправда, готує їх, і не чекаючи свят, але це груба помилка, бо тоді щоразу доводиться споживати напівсирий трафердокль, а це може викликати масу непередбачених наслідків. Зокрема потяг до революційних змін, бунтів, тощо.

За день до великого свята треба наловити трафердоклів стільки, скільки будете вважати достатньо, і замочити у прохолодній воді. В жодному випадку – не в теплій чи гарячій.

Це досить копітка справа, бо жоден трафердокль не буде вам сидіти у воді й спокійно мокнути. Тому хтось повинен залізти у воду разом із ними й теж мокнути. Це можуть бути бабуня або дідуньо, яким і так нема що робити. Аби вони не перемерзли, вгощаєте їх горілкою.

Наступного дня вимоклі трафердоклі, увібравши в себе багато води, вже стають не такі повороткі, а хутше вайлуваті. Вони не будуть боронитися і вислизати з рук, коли ви почнете їх краяти на плястерка і кидати на пательню. Однак вони будуть голосно пищати і ридма ридати. Тому треба в обидва вуха запхати петрушку.

Багато хто, чуючи ридання трафердоклів, зазнає почуття жалю і милосердя та випускає їх на волю. І це велика дурість, бо вимочені трафердоклі вже не здатні виживати в дикій природі. Вони гинуть у ще жахливіших муках, аніж на вогні.

2

Існує, щоправда, ще один перепис на смажені трафердоклі. Кидаєте їх живцем на пательню без додавання жодного з відомих вам тлущів, бо коли на пательню потрапить хоча б крапля олії чи крихта масла, ваш трафердокль перетвориться на трафердокль для розманіжених пань, у яких кулінарна фантазія різко притлумлена ще в той період, коли їхні матусі навчали їх варити борщі.

Щойно трафердоклі пригорять з одного боку і почнуть злегка диміти, перекидаємо їх на другий. При цьому не можна від пательні відлучатися, бо трафердоклі тоді обов’язково вчудять якусь капость.

Одному знайомому трафердоклі пропекли пательню наскрізь, випали на плиту, пропекли її, а потім опинилися на підлозі й теж її стали пропікати. А пропікши підлогу, пропекли й стелю нижнього поверху якраз над ліжком, в якому в цей час відбувалося дуже цікаве дійство. А саме: там на тім ліжку в помешканні сусіда кохалася пара, яка мала дуже прямий стосунок до мого знайомого, бо з сусідом якраз борикалася дружина знайомого.

Звісно скандал, звісно горе. Але слухайте далі: трафердоклі впали зі стелі саме в той момент, як жінка лежала на коханцеві догори гепою.

І уявіть собі картину: триває процес любощів, кров шугає в екстазі, а тут на голу, ідеально круглу дупцю хляпають чотири розпечені, як жар, трафердоклі.

Можете собі уявити той вереск. Жіночка отримала аж чотири чорні плями, а потім скільки вона не ламала голову, та все ніяк не могла вигадати щось вірогідне, щоб пояснити своєму чоловікові їхнє походження.

На щастя, в її чоловіка ті плями якраз викликали особливий інтерес, вони його збуджували і збочували, що виражалося в різних знаках уваги. Може, своїм виглядом нагадували йому трафердоклі. Хтозна.

А що ж було далі з тими трафердоклями? Сусід їх загорнув у простирадло і викинув через вікно. А знайомий залишився без обіду.

Та не біда. Зате в нього тепер була можливість спостерігати за тим, як скачуть чорні плями в обрисах трафердоклів на сідниці його дружини. Він міг за цим спостерігати безмежно довго. А це так сподобалося його дружині, що вона покинула коханця.

Подняться наверх