Читать книгу Арканум - Юрий Винничук, Юрій Винничук - Страница 18

Мадей опинився в такій самій ситуації, що й бідолашне тіло чернички: його замкнули в холодному льосі, де стіни поросли слизьким мохом, а зі стелі скрапувала вода. У нього забрали меча, але кинджал, з яким він не розлучався, був захований у халяві. Він його вийняв і став штрикати в шпари поміж брилами. Стіни роз’їдав грибок, і в деяких місцях розчин скидався на кашу.

Мадейові вдалося прорізати шпарини довкола однієї великої брили, але випхати її назовні не вдавалося. Він впирався і ногами, і плечима, та все намарне. Коли раптом почув, що хтось його кличе. Пізнав арканумську мову і втішився.

– Пхайте оцю брилу, – попрохав і постукав по ній руків’ям кинджала.

З того боку завовтузилися, закректали, і брила зрушилася. Мадей відступив, щоб не звалилася йому на ноги, і чекав. За хвилю вона, глухо гупнувши, впала. Мадей без особливих зусиль виліз із льоху й обняв своїх рятівників.

– Ходіть за нами, – сказали арканумці.

Темрява надійно приховувала всі їхні рухи. Незабаром вони вийшли на дорогу. Та не далеко й зайшли, як побачили, що попереду хтось наближається. Виразно вчувалися два голоси – чоловічий і жіночий. В жіночому Мадей упізнав голос панни.

– Ото зрадливиця! – обурився він. – Вже з кимось іншим жартує.

Арканумці зачаїлися за деревами. Але що більше Мадей вдивлявся, то зрозумів, що самої панни нема, а хтось несе її голову. Це ще більше його розгнівало. Він намацав на землі палицю, підпустив невідомого крадія ближче і луснув з усієї сили по голові. Королевич лише пікнув і звалився, а голову панни Мадей спритно підхопив на руки.

– Ой! – втішилася голова. – Ти мене врятував! А то я вже думала, що він мене зґвалтує.

– Що сталося? – запитав Мадей, ніжно пригортаючи голову до своїх грудей.

– Та сталося таке, що я, виглядаючи тебе з вікна, ненароком так нахилилася, що голова моя відвалилася і впала на кущі внизу. Отам і знайшов мене той королевич.

– То це королевич?

– А що ж ти думав? Що я приблуді дозволила себе на руки взяти?

– А що б ти зробила, якби тебе приблуда знайшов?

– А покусала б! – і вона грізно клацнула зубами.

Мадей здригнувся.

– А де ж тоді тіло?

– Було в кімнаті. Та потім кудись зникло. Мусимо його знайти.

– Та вже ж бо!

– А хто це з тобою? – стривожилася голова.

– Мої рятівники.

Голова уважно обстежила їх і заспокоїлася.

– Мусимо піти до шинку, – сказав Мадей, – щоб забрати її тіло.

– Це небезпечно, – заперечили в один голос арканумці. – Мусимо негайно тікати.

– Без неї я нікуди не поїду, – вперся Мадей.

– Ой, що я бачу! – зойкнула голова.

– Де?

– Он там! Просто перед нами.

– І що ж ти таке бачиш?

– Та оно! Біля яворів! Щось іде, заточуючись, наче п’яне? Чи це не я?!

Мадей пройшов ще кілька кроків і побачив тіло без голови, яке невпевнено брело наосліп.

– Я врятована! – зраділа голова.

Але ж Мадей не мав при собі свого швацького причандалля, тому взяв за руку її тіло, й подалися вони усією компанією до шинку. Там він залишив їх у саду, а сам виліз по черешні до вікна, проник у покій, забрав свою торбу і спустився.

Та от халепа! Дратва йому вже раніше скінчилася. Але черничка знайшла спосіб і дозволила скористатися її ж таки волоссям. Ото він пришив голову до тіла волоссям чернички, міцно поцілував її у вуста, посадив перед себе на коня і помчав разом зі своїми визволителями до Арканума. Він дуже квапився, щоб попередити короля про те, що король Салагіру не збирається повертати захоплені території і найпевніше піде війною.