Читать книгу Арканум - Юрий Винничук, Юрій Винничук - Страница 8

Гілка

Один арканумець рубає гілку, на якій сидить. Другий арканумець підходить і дивується.

– Хіба йолоп рубає гілку, на якій сидить!

– Маєш рацію. Але я ніколи не рубаю гілки, на якій сиджу, а тільки ту, на якій сидів.

По цих словах він перебирається на гілку вище і, дорубавши ту, на якій сидів, починає рубати ту, на якій сидить.

– Але ж ти знову рубаєш гілку, на якій сидиш!

– Нічого подібного. Я вже на ній не сиджу.

І він лізе вище, дорубує гілку, на якій щойно сидів і береться за ту, на якій сидить.

– А чим тобі заважають гілки, на яких ти сидів?

– Мені вони зовсім не заважають. Але якщо я їх не обрубаю, то по них може піднятись на дерево хтось іще. А звідки я знаю, чи вистачить у нього розуму не рубати гілку, на якій сидить?

Ґвалт

Король Кендюх Третій раптом пополудні зажадав вина. Принесли йому повний глечик, і він, замкнувшись у покої, цмулив теє вино, прислухаючись до запаху осені і голосів нікому невідомих людей.

П’яний мандрівний оповідач казок брів узвозом повз королівський замок і галайкав безглузду пісеньку про товариство, котре ніколи за все життя не могло зібратися за одним столом, бо в кожного, як не тоді, то тоді з’являлися поважні причини, зате вже як померли, мимохіть зійшлися докупи, а що не було питва, то кожен з них пошкодував за недопиті дні.

Королю цяя пісенька сподобалась. Та так, що він кинувся, було, до вікна, щоб гукнути отого мандрівця й запросити його на чарку. Але той зник за осокорами, і король тільки махнув рукою. Можна було б когось і послати за ним. Чомусь королю захотілося саме зараз до компанії отакого шибайголову. Та як зненацька захотілося, так зненацька і розхотілося. Король на самоті нахлявся вина і, добряче сп’янівши, бебехнувся в ліжко.

Вранці розбудив його міністр і підсунув папір для підпису.

– Що воно таке? – спитав король, ще не гаразд очунявши спросоння.

– Та це вчора ввечері зґвалтовано було молодичку.

– Ну!

– Треба ж хлопа повісити за таке діло. Самі знаєте…

Король позіхнув, черкнув по папері непевною рукою і почалапав вмиватися. Чортзна з чого й день почався.

Далі був сніданок, і знову папери, візити, словом, нудьга. Перед обідом король вийшов на балькон. На майдані височіла шибениця, а на шибениці гойдався ґвалтівник. Король примружився і гукнув до сторожі:

– Це часом не той мандрівник, що вчора ото галайкав, як недорізаний?

– Еге ж, той!

– Ну-ну. Догалайкався.

І коли він зайшов до покою і погляд його впав на недопитий глечик вина, то стало йому якось кисло на душі. Згадав, що хотів того пиворіза запросити на вино. Але з якої причини?.. Здається, через тоту пісню. Цікаво – якби запросив, то вони б просиділи всю ніч і ґвалту не було б. Гм… Як там співалося… Х-хе…