Читать книгу Тлумачення снів - Зигмунд Фрейд, Josef Breuer - Страница 10

Наївне судження пробудженого полягає в тому, що сон – нехай навіть не надходячи з іншого світу – сновидця переносить деінде. Старий фізіолог Бурдах, якому завдячуємо ретельним і витонченим змалюванням феномену сновиддя, висловив це переконання у часто цитованому твердженні (стор. 474): «…денне життя зі своїми турботами та втіхами, радощами й болями не повторюється у снах, а радше сни приходять, щоб звільнити нас від нього. Навіть якщо душа цілковито була сповнена чимсь, якщо її краяв глибокий біль або нагальна справа забирала всі сили розуму, сон або витворює щось відмінне від реальності, або по-новому комбінує лише окремі її елементи, або, у ключі нашого настрою, відтворює її суто символічну подобу».

І. Г. Фіхте (I, 541) у тому таки сенсі згадує «доповнювальні сни» [Ergänzungsträumen], змальовуючи їх як таємничий засіб самоцілющої природи духу. У подібний спосіб висловлюється Л. Штрюмпель у своєму широковідомому й справедливо високо поцінованому дослідженні природи і походження снів (стор. 16): «Сон забирає сновидця зі світу притомної свідомості…» (стор. 17): «Уві сні пам’ять практично втрачає упорядкований вміст свідомості, так само як її нормальну поведінку…», (стор. 19): «Через забуття, майже повне відокремлення розуму від звичного змісту і перебігу притомного життя…»

Переважна більшість авторів, однак, тримається протилежного погляду на зв’язок снів з притомним життям. Так Гаффнер зазначає (Haffner, 1887, стор. 19): «По-перше, сон продовжує притомне життя. Наші сни завжди тягнуться за уявленнями, які щойно склалися у нашій свідомості. Ретельне вивчення майже завжди знайде нитку, яка з’єднує сон з досвідом попереднього дня». Вігандт (Weygandt, 1893, стор. 6) прямо заперечує наведене вище твердження Бурдаха, «бо часто і, як видається, у переважній більшості снів, вони ведуть нас до повсякденного життя, і аж ніяк не звільняють нас від нього». Морі [7] (Maury, 1878, стор. 56) стисло формулює: «Nous rêvons de ce que nous avons vu, dit, desiré ou fait» [8]. Дещо розлогіше Йессен стверджує у своїй книжці з психології з 1855 року (Jessen, стор. 530): «Більшою чи меншою мірою зміст сновидінь завжди визначається індивідуальними рисами, віком, статтю, становищем, рівнем освіти, звичним способом життя, а також подіями і цілим досвідом особистого життя».

Найбільш безкомпромісний з цього питання філософ Я. Ґ. Е. Маас (J. G. E. Maass, 1805) у праці «Про пристрасті: «Досвід засвідчує справедливість нашого твердження про те, що найчастіше нам сниться те, на що спрямовані наші найпристрасніші бажання. А отже наші жадання мають впливати на появу наших сновидінь. Честолюбець бачить уві сні здобуті (можливо, тільки у його уяві) або майбутні лаври, тимчасом як сни закоханого сповнені предметом його солодких надій… Усі чуттєві жадання чи відрази, що до часу дрімають у серці, щойно вони пробуджуються з якоїсь причини, можуть викликати певний сон у сенсі пов’язаних з ними уявлень, або ж ці уявлення домішуються до сну, що вже виник». (Цит. за фон Вінтерштейном. Zbl. für Psychoanalyse, 1812).

Не відрізнялася також думка стародавніх про залежність змісту снів від життя. Цитую за Radestock (стор. 139): «Коли Ксеркс перед походом на греків не дослухався добрих порад, а піддався впливу постійних снів, старий тлумач снів, перс Артабан, дуже влучно сказав йому, що сни здебільшого містять те, про що людина думала ще вдень».

У Дидактичній поемі Лукреція «Про природу речей» читаємо (Книга IV, вірш 958):

Цицерон (De Divinatione II, LXVII) говорить те, що згодом ствердив Морі: «Все це здебільшого відбувається у душі, як сліди того, про що ми у притомному стані думали або що робили».

Суперечність двох поглядів на взаємозалежність снів і притомного стану, мабуть, нерозв’язна. Тут доречно згадати Ф. В. Гільдебрандта (Hildebrandt, 1875), який вважає, що своєрідність феномену сновиддя взагалі можна описати лише за допомогою «низки контрастів, які часто переходять у суперечності» (стор. 8). «Перший з цих контрастів, – пояснює він, – полягає в тому, наскільки життя уві сні, з одного боку, повністю відокремлене від реального життя, замкнене у собі, а з іншого боку – наскільки ці два життя переплетені і перебувають у постійній взаємозалежності. Сновиддя є строго відокремленим від дійсності, пережитої у притомному стані, сказати б – герметично замкненим буттям, відтятим від реального життя непрохідною прірвою. Воно відриває нас від дійсності, стирає нормальні спогади про неї, переносить нас в інший світ, в іншу життєву історію, що не має нічого спільного з реальною». Гільдебрандт провадить далі, мовляв, коли ми засинаємо, все наше буття зникає разом з його звичними формами, наче за нами «замкнулися невидимі двері». Уві сні особа може поїхати, скажімо, на острів Св. Олени, щоб відвезти ув’язненому там Наполеону зразок елітного Мозельського вина. Екс-імператор люб’язно зустрічає сновидця і той відчуває прикрість, коли пробудження руйнує таку цікаву ілюзію. Особа починає порівнювати сон з дійсністю. Виноторговцем вона ніколи не була і не мала наміру стати. Морських виправ не здійснювала і в жодному разі ніколи не думала побувати на острові Св. Олени. До Наполеона взагалі не відчуває жодної симпатії, а скоріше має вроджену патріотичну неприязнь. До того ж цієї особи ще й на світі не було, коли Наполеон помер на тому острові. Думати про будь-які особисті прихильності немає жодних підстав. Таким чином сон видається геть стороннім явищем, що вклинилося між двома досконало пов’язаними між собою відрізками цілком послідовного у своєму перебігу притомного життя.

«А однак, – зазначає далі Гільдебрандт, – те, що видається суперечністю, є правдивим і правильним. Я маю на увазі, ця замкненість і відособленість іде руч-об-руч з найтіснішим зв’язком і спорідненістю. Ми можемо навіть ствердити: хоч би чим був сон, він черпає з дійсності і з духовного життя, яке розгортається у цій дійсності… Хоч би як сон переробляв ці матеріали, він ніколи не відокремиться від реального світу і його найбільш комічні й химерні форми мають живитися з того, що або пройшло перед нашими очима у реальному житті, або вже посіло те чи інше місце у нашому притомному мисленні – коротко кажучи, з того, що ми пережили у своєму фізичному або внутрішньому житті».