Читать книгу Тлумачення снів - Зигмунд Фрейд, Josef Breuer - Страница 13

Стало приказкою те, як вранці сон «тане». Звісно, запам’ятати його можливо, бо свої сни ми знаємо лише з пам’яті по пробудженні. Але дуже часто ми маємо відчуття фрагментарності й неповноти спогаду про сон, наповнення якого, насправді, було більшим. Крім того, цей спогад – можливо, яскравий вранці – зникає впродовж, скорочуючись до незначних уривків. Часто ми також, знаючи, що мали якийсь сон, не пам’ятаємо, про що він був; і ми настільки звикли до схильності забувати сни, що нам не видається абсурдним те, що людина вранці не знає ні що саме їй снилося, ні навіть – чи снилося щось узагалі. З іншого боку, трапляється, що сни надзвичайно чіпко тримаються у пам’яті. Я аналізував сни своїх пацієнтів, які вони бачили двадцять п’ять і більше років тому, і можу пригадати певний свій сон, якому щонайменше тридцять сім років, а він досі не втратив свіжості. Це доволі дивно і спочатку видається незрозумілим.

Забуття снів найдосконаліше описав Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 79 і далі). Це, безперечно, складне явище, оскільки автор виводить його не з однієї, а з цілої низки причин.

Перш за все, причини, з яких ми забуваємо події реального життя, поширюються також на сни. Ми схильні забувати незліченну кількість відчуттів і вражень, які виявилися заслабкими і не викликали достатнього збудження душі. Те саме трапляється з багатьма образами зі снів – ми їх забуваємо, бо вони були занадто слабкими, тоді як сильні óбрази з того самого сну залишаються у пам’яті. Зрозуміло, проте, що фактор інтенсивності як такий не є вирішальним у збереженні образів сну; і Штрюмпель (Strümpell, 1887, стор. 82), і низка інших авторів (напр., Calkins, 1893, стор. 312) визнають, що нерідко ми швидко забуваємо óбрази, які – ми знаємо – були дуже яскравими, водночас утримуючи в пам’яті нечіткі, тьмяні елементи. Крім того, у реальному житті ми скоріше забуваємо одноразові враження і ліпше запам’ятовуємо те, що повторюється неодноразово, а більшість снів становлять унікальний досвід [34], і ця обставина теж сприяє нашій схильності забувати сни. Та набагато важливішою є третя причина. Щоб відчуття, ідеї, думки стали прийнятними для запам’ятовування, вони не повинні виступати ізольовано, а мають включати однорідні групи та логічні ланцюжки. Якщо слова невеличкого віршика розділити і перемішати, такий текст важко буде запам’ятати. «Упорядковані і розташовані у належному порядку слова допомагають одне одному, складаючись у загальний ясний сенс, який тривалий час зберігається у пам’яті. Нонсенс ми насилу і рідко утримуємо в пам’яті так само, як плутанину і безлад» (Strümpell, 1877, стор. 83). Снам же, у більшості випадків, бракує ясного сенсу і послідовності. Композиції снів бракує характеристик, що сприяли б їх запам’ятовуванню, вони зазвичай розпадаються скоро по пробудженні і забуваються. Радешток (Radestock, 1879, стор. 168), проте, зауважує, що ми найкраще утримуємо в пам’яті найхимерніші сни, що не зовсім узгоджується з наведеним вище твердженням.

Іще дієвіше, на думку Штрюмпеля, сприяють забуттю снів інші фактори, що випливають із співвідношення між снами й повсякденним життям. Наша слабка пам’ять на сни, очевидно, є проявом раніше згадуваної схильності (майже) всіх снів відтворювати не цілісні факти реального життя, а тільки окремі подробиці, зазвичай відірвані від психічного контексту, приналежного їм у притомному стані. Таким чином, композиції снів не знаходять собі місця серед психічних послідовностей, які наповнюють нашу свідомість. Немає нічого, що нагадало б нам про них. «Таким чином, óбрази снів ніби зависають над ґрунтом нашого психічного життя і плавають у психічному просторі, як хмарки у небі, що їх розсіює повів вітерця». (Strümpell, 1877, стор. 87). Крім того, щойно по пробудженні реальний світ заволодіває нашими чуттями так різко, що тільки лічені óбрази снів здатні протистояти його силі. Вони відступають перед враженнями нового дня, подібно до того, як сяйво зірок мерхне проти сонячного світла.

Нарешті, не слід забувати, що більшість людей взагалі мало цікавляться своїми снами. А хто, як, наприклад, вчений-дослідник, зосереджується на пригадуванні своїх снів, той з часом знатиме більшу їх кількість, ніж зазвичай – отже, запам’ятовує свої сни простіше і частіше.

Дві інші причини, з яких ми забуваємо свої сни, на додачу до наведених Штрюмпелем, називає Бонателлі [35] (Bonatelli, 1880, за Benini, 1898, стор. 155–156): 1) зміна рівня ценестезії під час сну і під час неспання не сприяє взаємодії двох станів; 2) відмінність упорядкування матеріалу уявлень у снах перешкоджає відтворенню їхніх уявлень у бадьорому стані.

З огляду на всі причини, з яких ми забуваємо сни, зазначає той-таки Штрюмпель, видається навіть дивним, що так багато снів утримуються у пам’яті. Подальші зусилля авторів, спрямовані на визначення правил, за якими сни запам’ятовуються, теж приводять до загадкових і нез’ясовних обставин. Деякі особливості пам’яті про сни відзначені у сучасній літературі. Наприклад, забутий скоро по пробудженні сон може знову пригадатися впродовж дня, якщо про його, здавалось би, забуте наповнення нагадає якесь випадкове враження (Radestock, 1879; Tissié, 1898).

Взагалі ж, за критичної оцінки, пам’ять про сни наражається на сумніви, які підважують її значення. Якщо значну частину наповнення снів ми забуваємо, то не можемо бути впевненими, що збережена у пам’яті частина не спотворена.

Сумніви щодо точності відтворення снів пам’яттю висловлює Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 119): «Дуже просто може статися, що свідомість притомного стану мимоволі істотно виправить пам’ять про сон: ми уявлятимемо, що нам снилося те, чого насправді не було уві сні».

П. В. Йєссен особливо наголошує (Jessen, 1855, стор. 547): «У вивченні й інтерпретації послідовних і логічних снів слід завжди зважати на ту зазвичай нехтувану, а однак важливу обставину, що, пригадуючи такі сни, ми – несвідомо й мимоволі – заповнюємо прогалини й доповнюємо зміст. Рідко буває, а, може, й ніколи не трапляється сон настільки ж послідовний і цілісний, наскільки видається таким його відтворення у пам’яті. Навіть найпереконаніші правдолюби навряд чи здатні переповісти незвичний сон без жодних доповнень і прикрашання: прагнення людського розуму бачити цілісну картину настільки сильне, що мимоволі виправляє будь-які непослідовності, що порушують цілісність сну».

Майже перекладом наведеного твердження Йєссена видаються незалежні мікування В. Еґґера (Egger, 1895, стор. 41): «…L’observation des rêves a ses difficultés spéciales et le seul moyen d’éviter tout erreur en pareille matière est de confier au papier sans le moindre retard ce que l’on vient d’éprouver et de remarquer; sinon, l’oubli vient vite ou total ou partiel; l’oubli total est sans gravité; mais l’oubli partiel est perfide; car si l’on se met ensuite à raconter ce que l’on n’a pas oublié, on est exposé à compléter par imagination les fragments incohérents et disjoints fournis par la mémoire… on deviant artiste à son insu, et le récit périodiquement répété s’impose à la créance de son auteur, qui, de bonne foi, le présente comme un fait authentique, dûment établi selon les bonnes méthodes…» [36].

Так само К. Шпітта (Spitta, 1882, стор. 338), здається, вважає, що саме намагаючись відтворити сон, ми вносимо порядок у сукупність не пов’язаних між собою елементів сновидіння – «з мішанини роблячи послідовність, співставлення, запроваджуємо процес логічного зв’язування, якого бракує у сні».

Перевірити точність пам’яті можна тільки об’єктивним контролем, але його неможливо застосувати до снів, бо вони становлять особистий досвід, єдиним знанням про який залишаються власні спогади. У такому разі, наскільки вартісною вважати нашу пам’ять про сни?