Читать книгу Тлумачення снів - Зигмунд Фрейд, Josef Breuer - Страница 17

Говорячи про взаємини між снами і психічними розладами, ми можемо мати на увазі три аспекти: 1. Етіологічні та клінічні зв’язки – такі, коли сни виступають проявом психотичного стану, або ініціюють його, або залишаються після нього. 2. Зміни, яких зазнають сни у разі психічного захворювання. 3. Внутрішні зв’язки між снами та психозами, аналогії, що вказують на їхню спорідненість. Це розмаїття зв’язків між двома групами явищ було улюбленою темою медичних авторів у давніші часи, а нині популярність її повертається, про що свідчить бібліографія, на яку посилаються у своїх працях Spitta, Radestock, Maury та Tissié. [73] Нещодавно також Санте де Санктіс звернув свою увагу на цей взаємозв’язок. Цього буде достатньо в рамках нашого обговорення, щоб просто не обминути мовчанням важливий аспект.

Щодо клініко-етіологічних зв’язків між снами й психозами, я хочу навести деякі спостереження як парадигми. Гонбаум (Hohnbaum, 1830) повідомляє (цитується за Krauss, 1858, стор. 619), що перший вияв безумства часто відзначався тривожним сном або нічним жахом і що головна ідея була пов’язана з цим сном. Санте де Санктіс робить аналогічні спостереження у випадках паранойї, заявляючи, що сни у деяких з пацієнтів виступали «vraie cause déterminante de la folie» [74]. Психоз, вважає він, може початися різко, виникненням ефективного сну, який містить маячну ідею, а може розвиватися повільно через подальші сни, яким іще належить подолати сумніви. В одному з випадків, описаних де Санктісом, такі сни супроводжувалися м’яким істеричним нападом, а потім – тривожною меланхолією. Фере (Féré, 1886. Цитується за Tissié, 1898, стор. 78) розповідає про сон, який призвів до істеричного паралічу. У наведених прикладах сни представляють нам як етіологію психічних розладів, хоча було б справедливо сказати, що психічні розлади тут уперше виявили себе у снах чи – через сни. В інших прикладах сни містять патологічні симптоми, або вияви психозу обмежуються снами. Зокрема Томайер (Thomayer, 1897) звертає увагу на тривожні сни, які він схильний вважати еквівалентами епілептичних нападів. Алісон (Allison, 1868. Цитується за Radestock, 1879, стор. 225) описує випадок «нічного безумства», коли особа видавалася цілковито здоровою вдень, але вночі мала регулярні галюцинації, напади гніву тощо. Подібні спостереження наводять де Санктіс (de Sanctis, 1899, стор. 226: еквівалентний паранойї сон алкоголіка, у якому голоси звинувачували його дружину у перелюбстві) і Тісьє. Останній (Tissié, 1898, стор. 147 і далі) нещодавно надав цілу низку спостережень, у яких дії патологічного характеру (на ґрунті маячних уявлень і нав’язливих імпульсів) походили від снів. Гвіслен (Guislain, 1833) описує випадок, коли сон замінився на переривчасте божевілля.

Поза сумнівом, з часом, крім психології снів, лікарі вивчатимуть також психопатологію снів.

Випадки одужання від психічних захворювань особливо ясно показують, що за здорового функціонування душі впродовж дня, сни можуть іще залишатися під впливом психозу. Вперше, як вважають, звернув на це увагу Ґреґорі (Gregory, за Krauss, 1859, стор. 270). Макаріо (Macario, за Tissié) розповідає про маніяка, який за тиждень після цілковитого одужання знову відчув ознаки свого захворювання уві сні.

Досі дуже мало досліджень присвячено було змінам у снах пацієнтів з хронічними психозами. З іншого боку, вже давно привернув увагу дослідників внутрішній зв’язок між снами і психічними розладами, що відображається в істотній подібності двох явищ. Морі повідомляє, що першим це відзначив Кабані (Cabanis, 1802), а слідом за ним – Лелю (Lélut, 1852), Моро (J. Moreau, 1855) і особливо філософ Мен-де-Біран (Maine de Biran, 1834, стор. 111 і далі). Насправді, порівняння має давніше коріння. Радешток (Radestock, 1879) присвячує окремий розділ висловлюванням, які проводять аналогії снів з божевіллям. Кант обмовився у якомусь місці: «Божевільний – сновидець наяву» [Der Verrückte ist ein Träumer im Wachen], Краус заявляє: «Божевілля є сном, що прийшов за пробуджених чуттів» [Der Wahnsinn ist ein Traum innerhalb des Sinnenwachseins]. Шопенгауер називає сон нетривалим безумством, а божевілля тривалим сном. Гаґен змальовує делірій як сновиддя, принесене не сном, а хворобою. Вундт пише у «Фізіологічній психології»: «Насправді, ми зазнаємо у снах майже всіх проявів, з якими стикаємося у божевільнях».

Шпітта (Spitta, 1882, стор. 199) робить загальне порівняння на підставі окремих подібностей (багато в чому повторюючи Maury, 1854), які перелічує у такій послідовності: 1) припинення чи, щонайменше, загальмованість самосвідомості, внаслідок чого нездатність оцінити свій стан, вагання щодо власних учинків, брак моральної свідомості; 2) зміна сприйняття органами чуття, що послаблюється уві сні, а за психічних розладів, здебільшого, істотно посилюється; 3) внутрішні зв’язки між уявленнями відбуваються винятково за законами асоціації та відтворення, внаслідок чого послідовності ідей формуються автоматично, що, своєю чергою, викликає диспропорцію між ними (перебільшення, ілюзії); а все це разом призводить до 4) підміни або реверсії особистості, а іноді – особливостей характеру (збочення).

Радешток (Radestock, 1879, стор. 219) додає деякі аналогії, що стосуються матеріалу: «Галюцинації та ілюзії відбуваються, здебільшого, у сфері зорового і слухового чуття, а також ценестезії. Так само як у снах, чуття нюху і смаку забезпечують небагато елементів. Як у мареннях хворих на гарячку, так уві сні спогади виринають з далекого минулого; як уві сні, так у безумстві, люди пригадують таке, що притомні люди схильні забувати». Аналогію між сном і психозом можна сповна оцінити, беручи до уваги детальне порівняння характерних експресивних рухів та міміки.

«Хто зазнає фізичних і психічних страждань, тому сни дають те, у чому відмовляє реальність: гарне самопочуття і щастя; так само яскраві картини щастя, слави, величі і багатства у психічно хворих. Уявне посідання майна і уявне здійснення бажань – брак або позбавлення яких, насправді, психологічно обумовлюють божевілля – часто становлять основну тему марення. Жінка, яка втратила кохане дитя, марить радістю материнства, людина, що втратила кошти, плекає ілюзію багатства, обманута дівчина вважає себе ніжно коханою».

(Цей уривок з Радештока є коротким викладом тонких спостережень Ґрізінґера (Griesinger,1861, стор. 106), який ясно показує, що уявлення у снах і у психозах мають спільний характер здійснення жадань. Мої власні дослідження переконали мене, що саме цей факт є ключем до психологічної теорії як снів, так і психозів.)

«Головні риси як снів, так і божевілля – це слабкість суджень і химерні поєднання ідей», переоцінка суб’єктом власних інтелектуальних досягнень, які видаються безглуздими за тверезої оцінки; прискорений плин картин-ідей уві сні відповідає польоту ідей у психозі. В обох станах відсутнє відчуття реального часу. У снах можливе розщеплення особистості, коли знання суб’єкта розподілене на двох персонажів, з яких посідач відчуженого «Я» виправляє властивого, що з точністю відповідає розщепленню особистості у випадках галюцинаторної паранойї; також у снах людина чує, як чужі голоси висловлюють її власні думки. Навіть нав’язливі ідеї знаходять свій відповідник у стереотипно повторюваних патологічних сновидіннях (rêve obsédant). Нерідко, після одужання від марень, пацієнти запевняють, що весь період хвороби здається їм неприємним сном; вони кажуть іноді навіть, що під час хвороби у них бувало відчуття, нібито їм щось сниться – відчуття, яке трапляється у процесі сну.

Беручи до уваги зазначені факти, не випадає дивуватися, що Радешток узагальнює свої висновки і думки багатьох інших у словах, що «безумство – ненормальне, патологічне явище – слід розглядати як посилення регулярно повторюваного нормального стану сну» (стор. 228).

Краус (Krauss, 1859, стор. 270 і далі), натомість, визначив зв’язок між сном і божевіллям, можливо, тісніший, ніж випливає з аналогії за зовнішніми проявами: він вбачає цей зв’язок в етіології (точніше, у джерелах збудження) обох явищ. Їхній спільний базовий елемент, за його словами, становить ценестезія, загальне, соматично обумовлене відчуття, яке виникає з сумарного внеску всіх органів (пор.: Peisse, 1857, стор. 21, цит. за Maury, 1878, стор. 52).

Безперечна – аж до найбільш характерних деталей – подібність між снами і психічними розладами є однією з підвалин медичної теорії снів, що розглядає їх як марне і дратівливе явище, яке відображає зниження психічної активності. Ми, однак, не можемо сподіватися на отримання остаточного пояснення снів у контексті психічних розладів, оскільки загальновідомим є незадовільний рівень нашого розуміння природи виникнення цих останніх. Радше, навпаки, може статися, що зміна у нашому підході до проблеми снів допоможе поступу у з’ясуванні внутрішніх механізмів психічних розладів, і тому, прагнучи розв’язати таємницю снів, ми можемо ствердити, що працюємо також над поясненням природи психозів.

* * *

Я маю пояснити, чому не доповнив огляд літератури з проблеми снів на період від першого до другого видання цієї книжки. Моє виправдання може видатися читачеві не цілком задовільним, але я керувався саме ним. Мотиви, які схиляли мене окреслити всі підходи, будь-коли застосовані авторами до проблеми снів, були вичерпані написанням цього вступного розділу. Продовження роботи над ним вимагало б від мене величезних зусиль заради мізерного результату, оскільки останні дев’ять років не принесли нічого вартісного ні з точки зору фактології, ні нових концепцій, що могли б ліпше висвітлити проблему. Моя робота обминалася і не згадувалася у більшості публікацій з часу першого видання; найменшої уваги вона, звісно, зажила у так званих «дослідників сну», які показали яскравий приклад небажання науковців дізнаватися щось нове. «les savants ne sont pas curieux» [75], – іронізував Анатоль Франс. Якби у науці існував закон помсти, я мав би повне право знехтувати літературою, виданою з дня публікації моєї книжки. Лічені резюме на неї у наукових часописах продемонстрували такий брак розуміння і таку кількість непорозумінь, що критикам я можу тільки порадити перечитати мою книжку уважніше. А можливо, їм треба її взагалі бодай раз прочитати?

Чимало лікарів, які вирішили застосувати психоаналітичний метод у лікуванні своїх пацієнтів, опублікували випадки снів та їхні інтерпретації, здійснені за моїми інструкціями. Оскільки їхні результати більш ніж достатньо підтверджують мою концепцію, я включив їх у свій виклад. Я додав у кінці книжки другу бібліографію, що підсумовує основні публікації з часу першого видання. Оскільки переклад німецькою великої монографії Санкте де Санктіса (1899) з проблеми снів вийшов друком майже одночасно з моїм «Тлумаченням снів», я мав не більшу змогу посилатись у своїй книжці на роботу італійського автора, ніж він у своїй на мою. На жаль, однак, я не зміг уникнути враження, що його праця настільки бідна на ідеї, що навіть не дає читачеві натяку на порушені мною проблеми як такі.

Маю згадати тут лише дві публікації, близькі у розумінні проблем сну до мого власного підходу. Молодий філософ Герман Свобода здійснив спробу поширити відкриту Вільгельмом Флісом (Wilhelm Fliess, 1906) біологічну періодичність (періоди у 23 й 28 днів) на явища психічного життя і у своїй фантасмагоричній роботі [76] намагався цим ключем відімкнути, зокрема, й таємницю снів. Їм надається не надто велике значення: наповнення снів автор пояснює сумою всіх спогадів, які на ніч, у яку вони сняться, завершують один з біологічних періодів – уперше чи у черговий раз. Особисте повідомлення від автора спершу дозволило мені припустити, що він сам не обстоює серйозно своє вчення. Щодо цього, здається, я помилявся; у наступних розділах, я наведу деякі спостереження, які зробив з думкою про теорії Свободи, і які не дали мені переконливого результату. Набагато щасливішою виявилася нагода зустріти у несподіваному місці концепцію снів, що цілковито збігається з основними положеннями моєї власної. Часові рамки виключають можливість того, що на автора вплинуло знайомство з моєю книжкою, тому я вітаю в цій роботі єдину в літературі незалежну точку зору на сни, що збіглася з моєю. Йдеться про видану 1900 року книжку Лінкеуса «Фантазії реаліста» (Lynkeus «Phantasien eines Realisten») [77].

Доповнення 1914 р.

Вищенаведене пояснення писалося у 1909 році. Відтоді ситуація змінилася – мій внесок у тлумачення снів більше не замовчується у літературі. Але нове становище робить тим більш неможливим розширення вступного огляду літератури. «Тлумачення снів» порушило цілу низку нових проблем і викликало нові твердження, що просто тепер обговорюються авторами у найрозмаїтіші способи. Я не можу представити їхні роботи, перше ніж узгоджу погляди авторів зі своїми власними, на які вони посилаються. Те, що я знайшов цінного у цій новітній літературі, відобразилося у відповідних місцях мого подальшого викладу.