Читать книгу Тлумачення снів - Зигмунд Фрейд, Josef Breuer - Страница 12

Розділ І
Наукова література з питання снів
В. Збудники і джерела снів

Оглавление

Уявлення про збудники або джерела снів може дати популярне прислів’я «Сни приходять зі шлунку». За таким формулюванням стоїть теорія, яка пов’язує сни з подразниками, що тривожать нас у процесі сну. Якби такі подразники не виникали, ми б не бачили снів, які є реакцією на них.

Обговорення збудників снів охоплює цілий масив спеціальної літератури. Очевидно втім, що проблема виокремилася тільки після того, як сни стали предметом біологічного дослідження. Стародавні, які вважали сни божественним посланням, не мусили шукати для них джерел стимуляції: сни виникають з божественної чи демонічної волі, отже їхнє значення і зміст визначаються знаннями і намірами відповідних вищих сил. Наука ж одразу зіткнулася з питанням, чи завжди збудники снів однакові, чи вони бувають розмаїтими, а відтак, чи пояснення снів слід шукати у царині психології, чи, радше, фізіології. Видається, більшість авторів сходяться на тому, що причини подразнень уві сні, тобто джерела снів, можуть бути різними, а роль збудників відіграють як тілесні, так ментальні подразнення. Думки авторів різко відрізняються щодо переваги, яка надається тому чи іншому джерелу снів, і щодо їхнього значення у виникненні снів.

Повне перерахування джерел снів, зрештою, визначає чотири їх різновиди, які також застосовуються у класифікації снів як таких:

1. Зовнішні (об’єктивні) збудники.

2. Внутрішні (суб’єктивні) збудники.

3. Внутрішні (органічні) подразники.

4. Суто психічні подразники.


1. Зовнішні (об’єктивні) збудники

Штрюмпель Молодший, син того філософа [16], чию книжку про сни ми теж мали нагоду згадувати, опублікував широко відомий звіт про свої спостереження за одним зі своїх пацієнтів, який страждав на загальну нечутливість поверхні тіла й ураження кількох вищих органів чуття. Якщо лічені канали чуттєвого зв’язку цієї людини з зовнішнім світом перекривали, чоловік засинав. Ми й самі, коли хочемо спати, намагаємося створити умови, подібні до змальованих Штрюмпелем. Ми перекриваємо найважливіші чуттєві канали, заплющуємо очі і намагаємося захистити інші чуття від усіх подразників або від будь-якої зміни подразників, що діють на органи чуття. Тоді ми засинаємо, навіть якщо бажані умови не повністю досягнуті. Ми не можемо повністю відгородити наші органи чуттів від подразників і не можемо цілковито зупинити збудливість наших органів чуття. Та обставина, що достатньо сильний подразник пробуджує нас будь-якої миті, є доказом того, що «навіть у сні душа перебуває у постійному контакті з позатілесним світом». Зовнішні збудники, що досягають наших органів чуття, здатні стати джерелом снів.

Таких збудників надзвичайно багато – від неминучих, які передбачає стан сну як такий, або з якими випадає миритися, до сильних збудників, які здатні перервати і, часом, переривають сон. Яскраве світло може досягти наших очей, галас може заволодіти слухом, а гострий запах подразнює слизову оболонку носа. Випадковими рухами під час сну ми можемо оголити частину свого тіла і відкрити її до дії холоду, або зміною положення власного тіла ми можемо викликати у себе відчуття тиску або дотику. Нас може вкусити комаха, чи якась інша незначна зовнішня дія впродовж ночі може подіяти на кілька наших органів чуття. Уважні спостерігачі зібрали низку снів, що в них простежено частковий зв’язок з поміченим на мить пробудження зовнішнім сигналом і, таким чином, визначено цей збудник як джерело сну.

Я процитую за Йєссеном (Jessen, 1855, стор. 527 і далі) згадки про такі сни, де можна простежити роль об’єктивних і більш-менш випадкових збудників: «Кожен нечітко сприйнятий шум викликає відповідний образ уві сні. Гуркіт грому переносить нас у гущу бою; кукурікання півня може перетворитися на зойк нажаханої людини; рипіння дверей може викликати сон про грабіжників. Якщо наша ковдра сповзе на підлогу, нам може наснитися, що ми ходимо голяка чи падаємо у холодну воду, а якщо лежимо поперек ліжка і наші ноги опиняються поза його краєм, нам сниться, що ми стоїмо над прірвою або падаємо з кручі. Якщо наша голова випадково потрапляє під подушку, нам сниться, що над нами нависає велетенська брила, яка ось-ось поховає нас під собою. Накопичення сперми викликає хтиві сни, місцеві болі створюють óбрази жорстокого поводження, нападу або поранення…»

Майєру (Meier, Versuch einer Erklärung des Nachtwandelns. Halle 1758, стор. 33) якось наснилося, що його побороли кілька людей, які простягли його горілиць і встромили у землю кілок між його великим і другим пальцями на нозі. Прокинувшись, він виявив соломину, що стирчала йому між пальцями на нозі. Іншим разом, за свідченнями Геннінґса (1784, стор. 258), коли він туго застебнув сорочку у себе на шиї, йому наснилося, що його повісили. Гофбауеру (Hoffbauer, 1796, стор. 146) замолоду приснилося, що він падає з високого муру, а прокинувшись, він переконався, що його ліжко зламалося і він дійсно впав на підлогу… Ґреґорі повідомляє, що якогось разу він поклав собі у ноги пляшку з гарячою водою і йому снилося, що він зійшов на верхівку Етни, де земля була нестерпно гарячою. Інша особа, що спала з припаркою на голові, мала сон, у якому її скальпували індіанці; іще одна людина спала у вологій нічній сорочці, і їй снилося, що її тягнуть через потік. Хворому на подагру пацієнту, під час загострення недуги, снилося, що його піддає тортурам інквізиція (Macnish, 1835, стор. 40).

Подібність змісту сну до реального збудника набирає ваги аргументу, якщо справді можливо, діючи на сонну особу певним об’єктивним сигналом, викликати у неї сон відповідного змісту. За даними Макніша, такі експерименти проводив уже Жірон де Бюзарень [17]. «Засинаючи, він залишив своє коліно невкритим, і йому снилося, буцімто він мандрує нічним поштовим диліжансом. Він зауважує, що мандрівникам, безперечно, відомо, як мерзнуть уночі коліна у такому екіпажі. Іншим разом він залишив потилицю, не покритою нічним ковпаком, і йому снилася участь у релігійній церемонії просто неба. Варто згадати, що у його краях [18] заведено було тримати голову покритою завжди, за винятком обставин, які наведені».

Морі (Maury, 1878, стор. 154–156) подає кілька нових спостережень щодо самотужки викликаних снів. (Низка інших експериментів виявилися невдалими.)

1. Його губи та кінчик носа лоскотали пером. – Йому снилася жахлива форма тортур: йому на обличчя наліпили маску зі смоли, а потім зірвали її, разом зі шкірою.

2. Пару ножиць гострили об пару обценьків. – Він почув передзвін, а потім – дзвін набату і повернувся до Червневих днів [19] 1848 р.

3. Йому піднесли під ніс флакончик з одеколоном. – Він опинився у Каїрі, у крамниці Йогана Марії Фаріни [20]. Далі почалися безглузді пригоди, які він не зміг переповісти по пробудженні.

4. Йому злегка натиснули на горло. – Морі приснилося, що йому ставлять гірчичник, і він подумав про доктора, який лікував його у дитинстві.

5. До його обличчя близько піднесли розпечене залізо. – Йому снилося, що «шоффери» [21] вдерлися до його будинку і змушують мешканців віддати їм гроші, опускаючи ноги жертв у розжарене вугілля. Тоді з’явилася герцогиня Абранте, секретарем якої він був уві сні.

8. Йому на чоло крапнули водою. – Він в Італії, упріває зі спеки і п’є біле вино з Орвієто.

9. йому в обличчя світять свічкою крізь аркуш червоного паперу. – Йому сниться спека, а тоді він знову переживає шторм, у який колись потрапив, перетинаючи Ла-Манш.

Д’Ерві де Сен-Дені (d’Ervey, 1867, 268 і далі, 376 і далі), Weygandt (1893) та інші також повідомляють про спроби експериментального викликання снів.

Чимало авторів відзначають «дивовижну готовність снів сплітати раптові враження з чуттєвого світу у власну картину, яка видається послідовно організованою катастрофою» (Hildebrandt, 1875). «У юності, – розповідає той самий автор, – я послуговувався будильником, щоб прокидатися о певній годині, чого вимагала тоді моя робота. Мабуть сотні разів дзвінок цього приладу завершував тривале й цілісне сновидіння, ніби спрямоване до логічно визначеної неминучої кульмінації».

Я ще матиму нагоду навести три з цих «снів з будильником» з іншого приводу.

Фолкельт (Volkelt, стор. 68 ф.) розповідає: «Одному композиторові снилося, що він проводить шкільний курс і намагається щось пояснити своїм учням. Тоді обертається до одного з хлопчиків і питає: “Ти все зрозумів?”, на що той вигукує, як на живіт: “O ja!” [О так!]. Він починає сварити учня за крик, аж тут весь клас репетує: “Orja!”, а тоді: “Eurjo!” і, нарешті: “Feuerjo!”. На цьому вигуку він прокинувся, розбуджений реальними криками “Feuerjo!” [22] на вулиці».

Адольф Ґарньє (у «Трактаті про властивості душі», 1865; за Радештоком) розповідає про те, як Наполеона розбудив вибух бомби, коли він спав у своїй кареті. Імператорові снилося, що він знову форсує Тальяменто під австрійським гарматним обстрілом, і, нарешті, він прокинувся з криком: «Ми розгромлені!»

Широковідомим зробився сон Морі (1878, 161). Він лежав хворий у своїй кімнаті, поруч з ним сиділа його мати. Дія сну відбувалася нібито у Добу Терору. Ставши свідком низки страхітливих страт, він сам опинився перед Революційним трибуналом, у якому побачив Робесп’єра, Марата, Фук’є-Тенвіля й решту одіозних героїв того трагічного періоду. Його допитали з приводу кількох справ, які його пам’ять не зберегла по пробудженні, і засудили до страти. Навколо карного місця зібралася величезна юрма. Він піднявся на ешафот і кат опустив його голову до колоди; припасував; ніж гільйотини впав; він відчув, як голова відділилася від тіла і прокинувся нажаханий. Виявилося, що підголів’я ліжка впало і дошка надавила йому на шийні хребці саме там, де вразило б шию лезо гільйотини.

Цей сон став підставою для цікавої дискусії між Льо Лореном і Еґґером у «Ревю філософік» щодо того, як і чи міг сновидець вмістити таке велике наповнення у вкрай короткий період між початком дії подразника і моментом пробудження.

Такі приклади створюють враження, що з усіх джерел снів роль об’єктивних зовнішніх збудників є підтвердженою найпереконливіше. Принаймні, так має здаватися невтаємниченим. Якщо запитати не знайому зі спеціальною літературою освічену особу, як виникають сни, вона ймовірно відповість, посилаючись на особистий досвід, що дозволяє пояснити сон об’єктивним збудником, який буває виявлено після пробудження. Наукове дослідження, однак, не може зупинитися на цьому, знаходячи підстави для подальших запитань у тій обставині, що чуттєвий збудник не відтворюється у сні у своїй справжній формі, а замінюється іншим образом, певним чином з ним пов’язаним. Але зв’язок між збудником і результатом його дії уві сні становить, за словами Морі, «une affinité quelconque, mais qui n’est pas unique et exclusive» [23] (стор. 72).

Повернімося у цьому контексті до трьох снів з будильником Гільдебрандта – вони порушують питання, чому той самий збудник викликав три такі різні сни і чому саме ці, а не будь-які інші.

(1875, стор. 37 і далі): «Отож мені снилося, що якогось весняного ранку я прогулювався зеленими луками і так дістався сусіднього села, де побачив групи селян, які – у святковому одязі, з молитовниками під пахвою – стягалися до церкви. Авжеж! Сьогодні неділя, і незабаром почнеться ранкова відправа. Я вирішив відвідати її; але спершу, оскільки я угрівся від ходи, я пішов на церковний цвинтар, щоб охолонути. Доки я читав епітафії на надгробках, долинув передзвін з дзвіниці, на якій я враз побачив маленький дзвін, що мав сповіщати про початок відправи. Якусь мить він висів нерухомо, а тоді почав гойдатися, і раптом задзвонив настільки ясно і пронизливо, що мій сон перервався. Дзвонив же, насправді, будильник».

«Ось друга композиція. Погожий зимовий день, вулиці вкриті глибоким снігом. Я зголосився взяти участь у прогулянці саньми, але мусив тривалий час чекати, доки почув, що сани вже перед дверима. Відтак, починаються приготування – розгортається хутряний килим, прилаштовується мішок для зігрівання ніг. Нарешті я вмощуюсь на своєму місці. Проте сани ще стоять на місці. І аж згодом натягнені поводи дають наказ коням рушати. І вони рушають так різко, що дзвіночок на хомуті одразу заходиться знайомою мелодією – його дзеленчання вмить розриває павутиння мого сну. І знову цей звук виявляється лише пронизливим сигналом будильника».

«Також третій приклад! Я бачу посудомийницю, яка йде переходом уздовж бенкетної зали, несучи стос із кількох дюжин тарілок. Мені здається, що гора порцеляни ризикує вивалитися їй з рук. “Зважайте! – вигукую я – Ви можете не втримати весь цей посуд”. На що, звісно, отримую передбачувану відповідь: вона звична до цієї роботи, тощо. Я, тим часом, стривожено стежу за розвитком подій. Далі, як я застерігав, вона перечіпляється об поріг, крихкий посуд вивалюється жінці з рук і з брязкотом розлітається по підлозі сотнями скалок і уламків. Однак брязкіт не вщухає, а, навпаки, посилюється, перетворюючись на гучне дзеленькання, і я, прокинувшись, усвідомлюю, що то будильник».

На питання, чому розум помилково трактує об’єктивні зовнішні подразники, практично однакову відповідь дають Штрюмпель і Вундт: сигнали від чуттєвих збудників досягають мозку під час сну, в умовах, сприятливих для формування ілюзії. Чуттєві враження правильно сприймаються й інтерпретуються – тобто включаються у групу спогадів, до якої вони належать відповідно до всього нашого попереднього досвіду тільки за умови, що ці враження достатньо сильні, чіткі й тривалі і якщо ми маємо достатньо часу на їхнє оцінювання. Якщо ці умови не забезпечені, ми хибно сприймаємо об’єкт, що є джерелом вражень, і на цьому ґрунті виникає ілюзія. «Прогулюючись широким полем і не маючи змоги чітко розгледіти віддалений об’єкт, хтось може спершу побачити в ньому коня. Наближаючись, можливо, подумає, що то корова лежить, аж доки остаточно з’ясується, що там влаштувалась на землі група людей». Враження, отримані від зовнішніх збудників під час сну, є так само невизначеними, і з них розум формує ілюзії, оскільки враження викликають з пам’яті більше чи менше число образів і саме через них набувають своєї психічної цінності. Зі скількох груп спогадів повстане відповідний образ і яка з можливих асоціацій спрацює – це теж, за теорією Штрюмпеля, невизначена обставина, яка обумовлюється примхами душевного стану.

Тут ми опиняємося перед вибором. Ми можемо визнати неможливість простежити подальші закономірності формування снів і, відповідно, відкинути запитання, чи тлумачення ілюзії, викликаної чуттєвим збудником, не підпадає під дію інших умов. З іншого боку, ми можемо припустити, що об’єктивні зовнішні збудники відіграють у виникненні снів лише скромну роль, а вибір конкретних образів з пам’яті визначають інші фактори. Так, розглядаючи експериментально викликані сни Морі, які я саме з цих міркувань так детально процитував, помічаємо, що експериментальний аспект пояснює тільки один з елементів сновидіння, а решта образного наповнення виявляється надто незалежною і надто деталізованою, щоб її пояснити самою потребою узгодження зі збудником, штучно впровадженим у рамках експерименту. Справді, теорія ілюзії і сила дії об’єктивних збудників починає втрачати свою переконливість, коли зважуємо, наскільки своєрідну й віддалену інтерпретацію набувають ці збудники у снах. Зокрема Б. М. Сімон (Simon, 1888) переповідає сон, у якому він бачив постаті велетнів, що сиділи за столом, і ясно чув страхітливе ляскання їхніх щелеп при жуванні. Прокинувшись, він почув тупіт коней, що скакали повз його вікна. Якщо конячий тупіт міг викликати у його пам’яті асоціації з «Мандрами Гулівера» (перебування персонажа серед велетнів Бробдінгнегу і серед шляхетних гуїгнгнмів), то чи не сприяли виникненню настільки незвичайної системи образів також інші мотиви? [24]


2. Внутрішні (суб’єктивні) збудники

Попри всі заперечення, слід визнати, що роль об’єктивних чуттєвих збудників у виникненні снів є безперечною, і якщо – з огляду на їхню природу і частоту – дія цих стимулів може видаватися недостатньою для пояснення всіх снів, належить шукати інші джерела снів, що спрацьовують у подібний спосіб. Я не знаю, кому найперше спало на думку взяти до уваги не тільки зовнішні чуттєві збудники, але також внутрішнє (суб’єктивне) збудження в органах чуття; але в усіх сучасних розвідках з етіології снів цей аспект обговорюється. «Істотну роль відіграють, на моє переконання, – стверджує Вундт (1874, Wundt, стор. 363) – у виникненні ілюзій суб’єктивні зорові і слухові відчуття, які ми, у притомному стані, сприймаємо як світлові плями у мить затемнення нашого поля зору, як дзвін або шум у вухах тощо. Зокрема йдеться про суб’єктивне збудження сітківки. Воно пояснює цікаву тенденцію снів приносити перед наші очі велику кількість подібних об’єктів. Ми бачимо перед собою незліченних птахів, метеликів, рибок, барвисті перлини, квіти й ще чимало такого. Тут світлові цятки на тлі темного поля зору прибирають химерної форми і, відповідно до їхньої кількості, втілюються у снах у вигляді численних об’єктів, які, завдяки рухомій природі самих збудників, також рухаються. У цьому, напевне, полягає виразна схильність снів до розмаїтих форм тварин, багатство форм яких легко пристосовується до особливої форми суб’єктивних світлових образів».

Перевага суб’єктивних чуттєвих збуджень як джерела образів сну полягає у їхній незалежності від випадкової зовнішньої ситуації. Вони, так би мовити, завжди напохваті. Але підтвердити їхню участь у формуванні снів складно або навіть неможливо, на відміну від об’єктивних чуттєвих збудників, що їх дозволяє виявити спостереження й експеримент. Основним свідченням на користь ролі суб’єктивних чуттєвих збуджень є так звані гіпнагогічні [25] галюцинації – оптичні феномени, описані Йоганном Петером Мюллером як «фантастичні привиддя». Ці живі й мінливі розмаїті óбрази, доволі регулярно виникають у багатьох людей у мить засинання і можуть зберігатися якийсь час навіть перед розплющеними очима. Морі, який належав до таких людей, детально дослідив ці оптичні явища і стверджує їхній зв’язок, чи, радше, їхню ідентичність з óбразами зі снів (так само, як, до речі, й сам Й. П. Мюллер). За Морі, для виникнення цього феномену потрібна певна ментальна пасивність, послаблення уваги (стор. 59 і далі). Однак, маючи схильність до гіпнагогічних галюцинацій, вам достатньо однієї секунди такої летаргії, щоб їх побачити, після чого ви можете прокинутися, і зорова гра може повторитися кілька разів до повного засинання. Морі встановив, що прокидаючись через не надто тривалий проміжок часу, він нерідко міг пригадати зі снів ті самі óбрази, які мав як гіпнагогичні галюцинації перед засинанням (стор. 134). Так було у випадку, коли Морі надзвичайно настирливо ввижалися в період засинання численні гротескні постаті з викривленими обличчями і химерними зачісками, і які пригадалися йому також після пробудження як постаті зі сну. Іншим разом, коли він дотримувався дієти і через те страждав від голоду, Морі мав гіпнагогічне видіння руки з виделкою, яка набирала їжу з тарілки. Уві сні він опинився за накритим столом і чув, як їдці орудують своїми виделками. Іншим разом, коли Морі засинав, маючи подразнення і запалення очей, у нього виникли гіпногогічні галюцинації мікроскопічних знаків, які він заледве міг розпізнати; прокинувшись за годину, він пригадав сон, у якому бачив розгорнуту книжку з дуже дрібним текстом, який, попри труднощі, він мусив читати.

Крім зорових, можуть виникати також слухові гіпнагогічні галюцинації слів, імен тощо, повторюючись згодом уві сні – подібно до того, як увертюра ніби анонсує лейтмотиви оперного твору.

Сучасніший дослідник гіпнагогічних галюцинацій Джордж Трамбелл Ледд (G. Trumbull Ladd, 1892) іде тим шляхом, що Й. Мюллер і А. Морі. Тренуваннями від домігся здатності – не розплющуючи очей – прокидатися за 2–5 хвилин після поступового занурення у сон і, таким чином, мав можливість порівнювати сигнали з сітківки на мить засинання з утриманими у пам’яті óбразами зі сну. Він запевняє, що виявляв щоразу тісний зв’язок між ними, оскільки світлові цятки й лінії, створювані сигналами з сітківки, ніби накреслювали контурну схему образів, які розум творив у подальших снах. Наприклад, сну, у якому він ясно бачив перед собою і читав друкований текст, передувала поява світлових цяток з сітківки, розташованих на кшталт паралельних ліній. За власними словами дослідника, чітко видрукована сторінка, яку він читав уві сні, розмилася в об’єкт, який у сприйнятті пробудженої свідомості видавався неясним фрагментом друкованої сторінки, побаченим крізь овальний отвір в аркуші з відстані, яка не дозволяла розібрати щось, крім окремих літер. Не відкидаючи важливої ролі центральної нервової системи, Ледд стверджує, що візуальні сни заледве можуть виникати без участі матеріалу, наданого внутрішнім збудженням сітківки. Зокрема – сни, що виникають незабаром після засинання у темній кімнаті; тим часом як під ранок, ближче до пробудження, коли у кімнаті світлішає, джерелом снів стають об’єктивні світлові стимули. Розмаїтий і мінливий характер внутрішніх збуджень сітківки точно відповідає природі мінливих рухомих образів, які виникають у наших снах. Хто зважає на важливість спостережень Ледда, не зможе недооцінити роль суб’єктивних стимулів як джерела снів, оскільки зорові óбрази становлять основний компонент наших снів. Внесок інших чуттів, за винятком слуху, є менш істотним і непостійним.


3. Внутрішні (органічні) подразники

Оскільки на разі ми шукаємо джерела сновидінь всередині організму, варто пам’ятати, що майже всі наші внутрішні органи, які у стані здоров’я заледве нагадують нам про своє існування, у подразненому стані – зокрема при захворюваннях – стають джерелом найбільш болісних відчуттів, які слід вважати рівними за силою зовнішнім подразникам. Віковічний досвід з цього приводу відбився у твердженні Штрюмпеля (Strümpell, 1877, стор. 107): «Душа отримує уві сні більш глибокі й осяжні тілесні відчуття, змушена приймати подразники від різних частин тіла, отримуючи враження про зміни, що відбуваються в організмі, про які вона нічого не знає у пробудженому стані». Ще Аристотель зазначав імовірність того, що перші прикмети захворювання можуть виявитись уві сні, завдяки посиленню вражень від внутрішніх подразників, до того як симптоми стануть помітними у пробудженому стані (див. вище), а медичні автори, що заперечували пророче значення снів, не ставили, однак, під сумнів їхню роль як провісників захворювання (див. Simon, 1888, стор. 31, і у багатьох більш ранніх авторів) [26].

Прикладів діагностичної цінності снів не бракує також у сучаснішій літературі. Так, Ф. Тісьє (Tissié) повідомляє, посилаючись на Р. Артіґа (Artigues, Essai sur la valeur séméiologique du rêve, 1884) про 43-літню жінку зі, здавалось би, досконалим здоров’ям, яка страждала упродовж кількох років на тривожні сни. Згодом медичний огляд встановив у неї початкову стадію серцевого захворювання, яке зрештою погіршило стан пацієнтки.

Розлади у внутрішніх органах, як видається, впливають на характер снів у цілій групі випадків. На тривожні сни у пацієнтів з серцевими і легеневими недугами посилається так багато авторів, що я обмежусь тут самим їх переліком: Radestock [1879, 70], Spitta [1882, 241 f.], Maury [1878, 33 f.], Simon (1888), Tissié [1898, 60 ff.]. Ф. Тісьє (Tissié) навіть вважає, що захворювання конкретного органу у специфічний спосіб відбивається на характері і змісті сну. Сни хворих на серце зазвичай дуже нетривалі і завершуються пробудженням з відчуттям жаху; майже завжди у таких снах містяться ситуації смерті за страшних обставин. Легеневим хворим сниться удушення, тісний натовп, утеча, і вони схильні до повторення кошмарів, що експериментально показав Бьорнер (Boerner), викликаючи у себе такі сни тим, що засинав обличчям у подушку або затуляв собі зовнішні дихальні шляхи. Порушення травлення провокують сни, наповнення яких містить відчуття насолоди й відрази. Нарешті, вплив сексуального збудження на характер снів має бути всім відомий з особистого досвіду кожної людини й виступає переконливим аргументом на користь ролі органного фактору у виникненні снів.

Крім того, вивчаючи літературу зі сновидінь, відзначаємо, що деякі з авторів (Maury, Weygandt) зацікавилися проблемою снів, аналізуючи вплив своїх хворобливих станів на зміст власних снів.

Попри те, однак, що наведені факти не підлягають сумніву, їхнє значення не є аж надто великим. Сни – це явище, яке спостерігаємо у здорових людей – імовірно, у всіх, імовірно, щоночі – тож хвороби не мусять бути однією з його неодмінних умов. Нас, зрештою, цікавить не походження окремих особливих снів, а можливі джерела виникнення звичайних снів у нормальних людей.

Разом з тим, нам залишається один крок до визначення джерела снів багатшого за всі, які ми досі розглядали, – такого, що не пересихає за жодних обставин. Якщо ми встановили, що стимули від внутрішніх органів хворого тіла є джерелом снів, і якщо допустити, що розум у стані сну, відволікшись від зовнішнього світу, може приділити більше уваги організму, то природно припустити, що внутрішні органи не мають неодмінно бути хворими, щоб сигнали їхнього збудження досягали сплячого, ставши óбразами у снах. Те, що ми у притомному стані доволі нечітко сприймаємо як ценестезію [27], розсіяну загальну чутливість, у яку, на думку медиків, роблять свій внесок усі системи й органи, вночі набирає сили, з посиленням впливу окремих компонентів цього відчуття, і стає потужним і осяжним джерелом виникнення образів у снах. Якщо це так, нам залишається лише дослідити правила, за якими органні подразники перетворюються на образи снів.

Ми торкнулися теорії формування снів, якій віддають перевагу найавторитетніші медичні автори. Важкодоступна для пізнання темрява, «Moi splanchnique» [28], за визначенням Тісьє, в якій лежить ядро нашого єства, і морок, у якому формуються сни, надто добре пасують одне до одного, щоб не бути одне з одним пов’язаними. Ланцюжок міркувань, який уповажнює вегетативне органне відчуття на снотворчу роль, приваблює лікарів також можливістю об’єднати етіологію снів і душевних захворювань, з огляду на подібність у виявленні одних і других, адже відомо, що порушенням ценестезії та сигналів від внутрішніх органів надається істотне значення у розвитку психозів. Тому не дивно, що теорію соматичного походження снів незалежно обстоюють численні автори.

На багатьох авторів вирішальний вплив справили міркування філософа Шопенгауера від 1851 року (Schopenhauer, 1862, 1, стор. 249 і далі). Картина світу складається у нас завдяки тому, що наш інтелект, сприймаючи зовнішні враження, перетворює їх на форми часу, простору та причинності. Подразники з внутрішніх органів, сигнали симпатичної нервової системи упродовж дня, щонайбільше неусвідомлено, впливають на наш гумор. Уночі ж, натомість, коли денні враження не заглушують ті, що надходять зсередини, ми здатні дослухатися до цих останніх – точнісінько, як уночі ми здатні почути дзюрчання джерельця, що вдень його заглушує гамір. Але як інтелект має реагувати на ці стимули? Він поширює на них свою специфічну функцію, перетворює подразники у просторово-часові образи, які підлягають принципам причинності, і таким чином народжуються сни. Шернер (Scherner, 1861) і після нього Фолкельт (Volkelt, 1875) намагалися проникнути у тісніші зв’язки між тілесними подразниками й образами снів, але до оцінки таких спроб ми візьмемося у розділі про теорії снів.

У своєму надзвичайно послідовному дослідженні психіатр А. Краус (Krauss, 1859) простежив спільне походження снів, марення і маячних ідей від єдиного елемента, органічно обумовленого відчуття. Навряд чи знайдеться частина організму, яка не могла б стати вихідною точкою сну або маячні. Органічно обумовлені відчуття «можна розділити на два класи: перший включає загальне самопочуття (ценестезію), другий – специфічні відчуття, притаманні основним вегетативним системам організму, які ми розділили на п’ять груп: а) м’язова, б) дихальна, в) шлункова, г) статева і д) периферійна».

Процес формування образів сновидіння на основі тілесних стимулів Краус змальовує так: пробуджене відчуття асоціюється з близьким уявленням з досвіду і з’єднується з відповідним образом, щодо чого, однак, свідомість поводиться інакше, ніж зазвичай – вона не зважає на відчуття, а звертається саме до супутнього образу, через що, власне, справжнє становище правильно зрозуміти не випадає (стор. 11 і далі). Краус знаходить спеціальний термін на означення цього процесу – транссубстантивація [Transsubstantiation] відчуттів в óбразах снів (стор. 24).

Вплив органічних стимулів на формування снів сьогодні визнається майже повсюдно, проте механізми цього впливу пояснюють дуже по-різному і часто – доволі плутано. Спроба інтерпретувати сни, спираючись на теорію тілесних відчуттів, наштовхується на проблему – як віднайти органічні подразники, що викликали ті чи інші óбрази; і якщо не приймати правила, запропоновані Шернером, ми опиняємося у незручному становищі, коли на органічний подразник як джерело сновидіння не вказує нічого, крім змісту цього сну.

Є, однак, певна згода щодо інтерпретації певних форм снів з доволі подібним змістом, описаних як «типові», оскільки вони повторюються у багатьох людей. Це добре відомі сни, у яких люди падають з висоти, втрачають зуби, літають і соромляться свого оголеного тіла чи неправильного одягу. Останній сюжет пов’язують з тим, що сновидець випадково скинув з себе ковдру і оголив частину тіла. Сон про випадіння зубів пояснюють «роздратуванням зубів», яке не означає неодмінно хворобливий стан зубів. Відчуття польоту уві сні, за Штрюмпелем, виникає з поєднання сигналів від дихальних коливань часток легень з пригніченням чутливості шкіри грудної клітки. Саме остання обставина опосередковує уявлення про ширяння у повітрі. Сон про падіння пов’язують з відкиданням руки чи випрямленням зігнутої у коліні ноги уві сні, коли шкіра менш чутлива до тиску – так переміна положення кінцівок знову посилює відчуття тиску на шкіру і втілюється в óбразах сну як падіння (Strümpell, стор. 118). Слабкість таких пояснень, хоч би якими правдоподібними вони видавалися, полягає в тому, що вони – без додаткових підстав – можуть допускати сприйняття чи несприйняття тієї чи іншої групи органічних відчуттів, доки не складеться сума обставин, яка дозволить пояснити сновиддя. Згодом ми ще матимемо нагоду повернутися до типових снів та їхнього походження.

Б. М. Сімон (Simon, 1888, стор. 34 і далі), порівнюючи серії подібних снів, зробив спробу визначити правила впливу органних подразників на характер снів. Він стверджує, що під час сну, коли апарат, який зазвичай бере участь у виявленні почуттів, збуджується під дією якоїсь сторонньої причини, у спосіб, аналогічний дії почуття, уві сні виникають образи, що узгоджуються з відповідним почуттям.

За іншим правилом (там же, стор. 35), якщо орган під час сну перебуває у стані активності, збудження або порушення, у змісті сну виникнуть елементи, пов’язані з функцією, яку забезпечує даний орган.

Мурлі Волд (Mourly Vold, 1896) [29] заповзявся експериментально довести тілесний вплив на формування снів у одній вузькій ділянці. Він застосував переміну положення кінцівок уві сні й послідовно порівнював різні положення зі снами, що відтак виникали. Він отримав такі результати:

1. Положення кінцівок уві сні приблизно відповідає такому у реальності. Так, нам сниться, що наші кінцівки у статичному стані, коли так є в дійсності.

2. Якщо нам сниться, що ми рухаємо кінцівкою, одна з позицій у виконанні цього руху неодмінно відповідатиме реальному розташуванню кінцівки.

3. Положення кінцівки сплячого може відобразитися у його сні, як положення кінцівки іншої особи.

4. Може також снитися перешкоджання даному рухові.

5. Кінцівка у відповідній позиції може з’явитися у сні у вигляді тварини або чудовиська, з певною аналогією між ними.

6. Положення кінцівок може стимулювати уві сні думки, що асоціюються з цією кінцівкою. Наприклад, коли перебираємо пальцями руки, нам сняться цифри.

Виходячи з таких результатів, я доходжу висновку, що теорія тілесного збудження теж нездатна вичерпно пояснити брак визначеності у виборі образів, що виникають у снах [30].


4. Суто психічні подразники

Коли ми розглядали зв’язки образів сну з активним життям і походження наповнення снів, ми дізналися, що найдавніші й сучасні дослідники цього явища сходяться в тому, що людям сниться те, що вони роблять вдень, і те, що цікавить їх у бадьорому стані. Це перенесення у сни інтересів притомного життя не тільки відображає психічний зв’язок між обома станами, але також не дозволяє нам недооцінювати це джерело сну, яке – у поєднанні з дією згадуваних вище подразників – дозволить уточнити походження всіх образів у снах. Проте нам відомі також заперечення такого твердження, а саме, що сни звільняють нас від денних турбот, а елементи реального життя приходять у наші сни тільки тоді, коли вже втратили актуальність. Таким чином, посуваючись у тлумаченні снів, ми не можемо визначити загальні правила, не послуговуючись на кожному кроці висловами на кшталт «частіше», «зазвичай», «у більшості випадків» і ухиляємося від оцінки винятків.

Якби денних інтересів укупі з внутрішніми і зовнішніми подразниками було достатньо для вичерпного пояснення етіології снів, ми були б у змозі вичерпно змалювати походження всіх елементів сну; загадка джерел його виникнення була б розв’язана, і нам залишалось би тільки визначити пропорційну роль психічних і соматичних подразників в окремих снах. Насправді, хоч би хто намагався досі зробити таке вичерпне пояснення, мусив визнати, що походження певної – зазвичай, дуже істотної – частини сновидіння не надається до пояснення. Денні турботи як психічне джерело снів, мабуть, не відіграють такої ролі, якої слід би від них очікувати, виходячи з тверджень, що людина не припиняє своєї діяльності уві сні.

Інші джерела психічного сну невідомі. Таким чином, в усій літературі з виникнення снів – за винятком робіт Шернера (Scherner), про які трохи згодом – утворилася велика прогалина у питанні з походження найбільш характерного матеріалу ментальних образів сну. У цій делікатній ситуації більшість авторів схильні применшувати роль у наповненні снів психологічного компоненту, який так складно осягнути. Щоправда, вони поділяють усі сни на похідні від нервової стимуляції й асоціативні, з яких останні лише відтворюють джерело [31] (Wundt, 1874, стор. 657 і далі), однак самі не можуть позбутися сумнівів, чи бодай який-небудь сон «виникає без впливу тілесних подразників» (Volkelt, 1875, стор. 127). Складно виявляється навіть охарактеризувати асоціативні сни як такі: «У разі суто асоціативного сну не може бути й мови про таке міцне ядро [32]. Елементи дуже слабко згруповуються навколо центрального образу. Уявлення, які у будь-якому сні живуть незалежно від розуму чи здорового глузду, тут уже не стримуються навіть дією тілесних чи ментальних стимулів, а, полишені на волю власного руху, хаотично чергуються і перемішуються». (Volkelt, там же, стор. 118.) Вундт так само схильний применшувати значення психічного фактора у виникненні снів (Wundt, 1874, стор. 656–657), наполягаючи на тому, що «образи сновидінь незаслужено вважають чистими галюцинаціями. Ймовірно, більшість зі снів є, насправді, ілюзіями, що виникають з м’яких душевних вражень, які полишають нас уві сні». Віґанд, приймаючи таку саму точку зору, іще узагальнює її (Weygandt, 1893, стор. 17). Він стверджує, що для всіх снів «першопричиною є сенсорні стимули, до яких лише згодом приєднуються репродуктивні асоціації». Іще далі в обмеженні ролі психічних джерел іде Тісьє (Tissié, 1898, стор. 183): «Les Rêves d’Origine Absolument psychique n’existent pas», і в іншому місці (там же, стор. 6.): «Les pensées de nos rêves nous viennent du dehors» [33].

Ті автори, – і серед них впливовий філософ Вундт, – які тримаються компромісного погляду на проблему, не оминають відзначити, що у більшості снів соматичні подразники і психічні стимули (невідомі або упізнані денні турботи) діють сукупно.

Ми переконаємося згодом, що загадку виникнення снів дозволяє розв’язати віднайдення непередбаченого психічного джерела. На разі ж, не дивуймося завищенню ролі стимулів, не пов’язаних з розумовою діяльністю. Річ не тільки у тому, що їх легко знайти і навіть підтвердити експериментом; але це також узгоджується з соматичною концепцією виникнення снів, найбільше поширеною сьогодні у психіатрії. Хоча домінування мозку над організмом доведено достатньо переконливо, будь-які натяки на незалежність психічного життя від органічних змін або на стихійність його проявів лякають психіатрів так, ніби йдеться про неминуче повернення у часи натурфілософії і метафізичного розуміння природи душі. Підозріливість психіатрів поставила психіку під суворий нагляд, який забороняє будь-яке свавілля її імпульсів. Таке ставлення показує лише брак довіри до причинних зв’язків між тілесним і психічним. Навіть там, де дослідження розкриває психічну першопричину явища, ретельніше вивчення знайде глибше його коріння в органічному житті. Але, якщо сучасний рівень знань іще не дає нам можливості зазирнути за ментальне, немає потреби його заперечувати.

16

Німецький невропатолог Адольф фон Штрюмпель (Ernst Adolf Gustav Gottfried von Strümpell) був сином німецького філософа, професора Людвіґа Штрюмпеля (прим. пер.).

17

Мається на увазі, найімовірніше, французький фізіолог Луї Жіру де Бюзарень (Louis-Adrien-Édouard-François Girou de Buzareingues), який, втім, головну свою працю Essai sur le mécanisme des sensations, des idées et des sentiments (1848) написав у співпраці з батьком, Шарлем Жіру де Бюзаренєм (прим. пер.).

18

Тобто в Окситанії, на півдні Франції (прим. пер.).

19

«Червневі дні» – робітниче повстання у Парижі 1848 р. (прим. пер.).

20

Й. М. Фаріна, італієць за походженням, «винахідник» одеколону (прим. пер.).

21

«Шофферами», тобто «нагрівачами», називалися банди грабіжників у Вандеї, які застосовували згаданий у тексті метод тортур (прим. авт.).

22

«Feuerjo!» (букв. «пожежа» давньонімецькою) гукають на сполох (на кшталт «Пробі!»). Слова ж orja та eurjo – безсенсовні уламки цього вигуку (прим. пер.).

23

…«деяку подібність, що не є, однак, унікальною і винятковою» (фр.).

24

Поява уві сні постатей велетнів дозволяє припускати, що сон залучає сцени з дитинства сновидця. Наведене тлумачення, яке вказує на спогади сновидця про «Мандри Гулівера», є прикладом того, що інтерпретатор сну не повинен давати волю власній уяві і нехтувати асоціаціями сновидця (прим. авт.).

25

Гіпнагогічні явища (психол.) – такі, що виникають у напівсні, у мить засинання (прим. пер.).

26

Крім діагностичної цінності, присвоєної снам (наприклад, у творах Гіппократа), слід брати до уваги також їхнє терапевтичне значення в античну добу. У Греції оракулів, що спеціалізувалися на снах, регулярно відвідували хворі у пошуках зцілення. Недужий ішов у храм Аполлона або Асклепія, виконував там різні церемонії, а тоді, очищений обмиваннями, масажем і куріннями, у стані екзальтації, вкладався на шкуру принесеної в жертву тварини. Тоді він засинав і уві сні бачив засоби проти своєї хвороби. Вони представлялися йому у своїй природній формі або у символах і картинах, які потім тлумачили жерці. Детальнішу інформацію про лікувальне

застосування снів у давніх греків див. у Lehmann (1908, 1, 74), Bouché-Leclercq (1879–1882), Hermann (1858, § 41, 262 ff., and 1882, § 38, 356), Böttinger (1795, 163 ff.), Lloyd (1877), Döllinger (1857, 130) (прим. авт. у вид. з 1914).

27

Ценестезія [Gemeingefühl], у фізіології – загальне відчуття власного тіла (прим. пер.).

28

«внутрішнє Я» (фр.).

29

Йон Мурлі Волд – норвезький філософ другої половини ХІХ ст. (прим. пер.).

30

Згаданий автор відтоді зібрав у двох томах матеріали своїх експериментів (з 1910 і 1912 років), на які ми посилатимемося в інших розділах (прим. авт. у вид. з 1914).

31

Під «джерелом» тут напевне слід розуміти саме реальний досвід (прим. пер.).

32

Тобто таке, що виникало б у разі соматичної стимуляції (прим. пер.).

33

«Снів цілковито психічного походження не існує»; «Думки наших снів приходять до нас іззовні» (фр.).

Тлумачення снів

Подняться наверх