Читать книгу Тлумачення снів - Зигмунд Фрейд, Josef Breuer - Страница 14

У науковому дослідженні снів ми виходимо з припущення, що сон є результатом діяльності нашого розуму. Проте наповнення сну постає перед нами як щось чужорідне, і ми настільки мало усвідомлюємо себе творцями власних снів, що кажемо: «Мені приснилося» замість: «Я снив/ла». З чого походить наша відчуженість від наших снів? Наше обговорення джерел снів виключає обумовленість цього почуття наповненням снів, оскільки реальне життя і сни здебільшого містять спільний матеріал. Відтак виникає питання, чи не зміни у психічних процесах під час сну створюють згадане враження, а отже, нам варто розглянути психологічні характеристики снів.

Ніхто не підкреслив так різко істотну різницю між снами і притомною свідомістю і не зробив з цього такі далекосяжні свої висновки, як Густав Теодор Фехнер в одному з розділів своїх «Елементів психофізики». (G. T. Fechner, 1889, том 2, стор. 520–521). На його думку, «ні просте пригнічення свідомого психічного життя нижче базового порогу», ні відвернення уваги від впливів зовнішнього світу не є достатнім для пояснення психологічних особливостей життя уві сні у порівнянні з реальним життям. Навпаки, він припускає, що місце дії у снах є відмінним від того, де розгортається притомне життя. «Якби місце здійснення психофізичної активності уві сні і поза сном було тим самим, сон, на мій погляд, виступав би продовженням реального життя тільки на більш низькому рівні ідеації [37] й неминуче містив би той самий матеріал і прибирав би подібні форми. Одначе, так не є».

Не зовсім ясно, що Фехнер розуміє під місцем здійснення психофізичної активності і ніхто, наскільки мені відомо, не пішов шляхом, на який він натякає у цьому зауваженні. Ймовірно, нам варто відкинути анатомічну інтерпретацію у сенсі фізіологічної локалізації у мозку чи посилання на гістологічні шари мозкової кори. Але, можливо, наведена думка виявиться плідною, якщо вона вказує на психічний апарат, утворений декількома послідовно розташованими інстанціями.

Інші автори задовольнялися виділенням окремих психологічних особливостей снів, виходячи з яких намагалися зробити далекосяжні узагальнення.

Правильно зазначають, що одна з головних характеристик життя сну виявляється вже у стані засинання і може вважатися вступом до сну. За Шлейермахером (Schleiermacher, 1862, стор. 351), характерною особливістю притомного стану є те, що процес мислення здійснюється у поняттях, а не в óбразах. У снах мислення відбувається перш за все у картинах, і можна простежити, як з наближенням сну, пропорційно притлумленню вольової діяльності, всі думки переходять до класу образів. Неможливість вольового оперування уявленнями роботи, яку ми сприймаємо як свідому, і, зазвичай, пов’язаний з цим станом наплив образів – ось дві постійні особливості сну, які психологічний аналіз змушує нас визнати типовими характеристиками цього стану. Як ми вже знаємо, згадані óбрази – гіпнагогічні галюцинації – за змістом ідентичні картинам снів [38].

Уві сні мислення здійснюється здебільшого у візуальних картинах, але не винятково. Сни включають також слухові образи й, меншою мірою, враження інших чуттів. Чимало думок виникає у сні у вигляді фраз (можливо, залишків словесної діяльності) або уявлень, так само, як у активному житті. Характерні суто для снів тільки елементи їхнього вмісту, що поводяться як зображення, тобто подібніші до чуттєвих спостережень, ніж до інтелектуальних ідей. Відкидаючи закиди психіатрів стосовно природи галюцинацій, можна погодитися з твердженням експертів, що сни галюцинують, що вони замінюють думки на галюцинації. У цьому розумінні немає жодної різниці між зоровими й слуховими з’явищами: відзначалося, що пам’ять про почуту мелодію після засинання перетворюється уві сні на галюцинацію тієї самої мелодії; тим часом, якщо людина, у процесі, прокидається і знову засинає, так, що два стани змінюються неодноразово, первісна галюцинація поступається слабшому і якісно відмінному образу.

Перетворення ідеї на галюцинацію – не єдине, що відрізняє мислення сну від притомного мислення. Сни створюють з образів ситуацію, представляючи її як справжню; за висловом Шпітти, сни надають ідеї драматичної форми (Spitta, 1882, 145). Характеристика цього аспекту життя у снах не буде повною, якщо не зауважимо, що під час сну (як правило; оскільки трапляються винятки, які потребують окремого дослідження) ми не міркуємо, а досвідчуємо, тому цілковито віримо у такі галюцинації. Тільки по пробудженні виникає критичне ставлення і усвідомлення того, що ми не досвідчили, а лише думали у своєрідній формі, інакше – снили. Саме ця характеристика відрізняє справжні сни від мрій, які ми ніколи не плутаємо з реальністю.

Ось як Бурдах підсумовує досі розглянуті нами характеристики життя у снах (Burdach, 1838, 502 і далі): «До ключових особливостей снів належить такі: а) [уві сні] суб’єктивна діяльність нашої душі виступає як об’єктивна, оскільки наші чуття сприймають плід нашої уяви так, ніби він є чуттєвим враженням… б) сон кладе край самоправності. Певної пасивності вистачає для того, щоб заснути… Виникнення образів уві сні уможливлюється ослабленням самоправності».

Йдеться про спробу пояснити, чому розум приймає на віру галюцинації снів, що може відбутися тільки за умови припинення його самостійної діяльності. Штюмпель (Strümpell, 1877) стверджує, що розум поводиться правильно і відповідно до своїх механізмів. Елементи снів аж ніяк не прості примари, а справжні й реальні переживання душі – такі, якими вони виникають у притомному стані за посередництва органів чуття (там же, стор. 34). У притомному стані душа формує уявлення у словесних образах і думках, а уві сні – у справжніх чуттєвих картинах (там же, стор. 35). Крім того, уві сні присутнє просторове сприйняття, оскільки відчуття й образи переміщуються у зовнішнє середовище (там же, стор. 36). Тому також мусимо визнати, що уві сні душа перебуває у тій самій позиції щодо своїх образів і сприйняття, що й після пробудження (там же, стор. 43). Помилка, якої вона у цьому допускається, пов’язана лише з браком у стані сну критеріїв, які дозволили б розрізняти надходження відчуттів ззовні чи зсередини. У снах ми не маємо змоги піддавати їх образи перевірці, яка справдила б їхню об’єктивну реальність. Душа уві сні також нехтує відмінністю між образами, що довільно чергуються і тими, у чергуванні яких довільності немає: вона не в стані застосувати закон причинності до змісту снів (там же, стор. 50–51). Коротко кажучи, її відвернення від зовнішнього світу є, водночас, причиною її віри у суб’єктивний світ снів.

Дельбьоф (Delboeuf, 1885, стор. 84) приходить до такого самого висновку через низку інших психологічних аргументів. Ми довіряємо образам снів, тому що уві сні, відірвані від зовнішнього світу, ми не маємо інших вражень для порівняння. Але ми віримо у реальність наших галюцинацій не тому, що у нашому сні ми позбавлені нагоди перевіряти їхню справжність. Сон може симулювати для нас можливість випробування: ми торкаємося побаченої уві сні троянди, а наш сон триває. На думку Дельбьофа, є тільки один дієвий критерій розрізнення сну й реальності, суто емпіричний факт, а саме – пробудження. Я переконуюся, що все від миті засинання до миті пробудження було ілюзорним, коли усвідомлюю, що прокинувся роздягнений у своєму ліжку. Під час сну я вірив у справжність образів через звичний і завжди неослабний спосіб сприйняття зовнішнього світу, якому я протиставляю своє «Я» [39].

Оскільки відверненню від зовнішнього світу надається вирішальна роль у визначенні головних характеристик снів, тут варто навести кілька давніх тонких спостережень Бурдаха, які висвітлюють відносини сплячої душі з зовнішнім світом і застерігають нас від переоцінки наведених вище міркувань. «Сон можливий, – твердить Бурдах, – за умови, що чуттєві подразники не тривожать душу… але не стільки завдяки відсутності таких подразників у стані сну, скільки через відсутність інтересу до них [40]; деякі чуттєві враження навіть потрібні для заспокоєння душі – так мірошник спить лише тоді, коли він чує стукіт свого млина, а хто почувається безпечно тільки з запаленим нічником, не може спати у мороці» (Burdach, 1838, 482).

«Душа ізолює себе уві сні від зовнішнього світу і відступає з зовнішньої периферії… вглиб… Однак зв’язок [із зовнішнім світом] не переривається цілковито; якби ми не відчували і не чули нічого, ми взагалі не змогли б прокинутися. Більш того, збереження чуттів уві сні можна довести тим, що пробудження іноді досягається не інтенсивністю подразника, а психологічним контекстом – випадкове слово не розбудить сплячого, але він прокидається, коли його називають на ім’я… Отже, душа уві сні якісно розрізняє відчуття… З цієї причини брак чуттєвого подразника може пробудити того, хто пов’язує з цим подразником щось важливе: так людина прокидаєтеся від того, що згасає нічник, а мірошник – від того, що зупинився млин – від припинення дії подразника, який він сприймав своїми органами чуття, але який був йому байдужий, ба, навіть задовольняв його і тому не тривожив уві сні» (там же, стор. 485–486.).

Навіть якщо знехтуємо цими – доволі як на те переконливими – запереченнями, ми змушені будемо визнати, що розглянуті нами досі характеристики снів, які пов’язують з відстороненням від зовнішнього світу, не в змозі повністю пояснити особливості цього явища. Інакше було б можливо перевести галюцинації снів назад, в ідеї, ситуації в снах переформулювати у думки і так розв’язати проблему тлумачення снів. І саме так, зрештою, ми вчиняємо, відтворюючи сон з пам’яті, по пробудженні, однак, попри частковий успіх такого зворотного перекладу, сон незмінно зберігає свою таємницю.

Усі автори сходяться на тому, що у снах відбуваються також інші, глибші перетворення матеріалу з реального життя. Зокрема, Штрюмпель вказує на одне з таких перетворень (Strümpell, 1877, стор. 27–28): «З припиненням чуттєвого сприйняття і нормальної життєвої свідомості душа втрачає ґрунт, у якому коріняться її почуття, бажання, інтереси і дії. Психічні стани – почуття, інтереси, ціннісні оцінки, – у притомному стані приналежні до тих чи тих образів з пам’яті, [уві сні] теж зазнають… пригнічення, в результаті якого втрачається їхній зв’язок з відповідними образами; картини предметів, людей, місць, подій і вчинків з реального життя відтворюються у великій кількості, але жодна з них не містить свого психічного значення. Вони відірвані від нього і пропливають в уяві як їм заманеться…».

Відірваність образів сну від їхньої психологічної цінності, своєї чергою викликана відверненням від зовнішнього світу, на думку Штрюмпеля, здебільшого й відповідальна за відчуття химерності, з яким сни асоціюються у нашій пам’яті, на відміну від спогадів про факти реального життя.

Ми бачили, що занурення у сон одразу викликає припинення певного аспекту розумової діяльності, а саме – здатності вольового скерування процесу мислення. Таким чином, ми наближаємося до очевидного припущення, що стан сну може розповсюджуватися на всі функції розумової діяльності. Одні з них геть призупиняються; але постає питання, чи решта з них здійснюються безперешкодно і чи можливе їх нормальне здійснення за таких обставин. А далі виникає імовірність пояснення особливостей снів зниженням ефективності психічної діяльності у стані сну – саме таке судження випливає з вражень, яке сни справляють на нашу притомну свідомість. Наповнення снів непослідовне, воно включає кричущі суперечності, приймає неможливе, нехтуючи знаннями, яким притомна свідомість надає ваги, показує нам нашу етичну і моральну тупість. Той, хто у реальному житті поводився б як уві сні, вважався б божевільним; хто у реальному житті міркував би у такий спосіб і говорив такі речі, як уві сні, справляв би враження дезорієнтованої або недоумкуватої особи. У такому разі, є всі підстави стверджувати, що психічна активність уві сні є дуже низькою, а вищі розумові функції призупинені чи, принаймні, істотно пригнічені.

Автори надзвичай одностайні (окремі винятки ми розглянемо в іншому місці) у висловленні таких суджень про сон, що ведуть безпосередньо до конкретної теорії чи пояснення сновидінь. З цієї нагоди, від загальних міркувань перейдімо до конкретних висловлень різних авторів – філософів і лікарів – щодо психологічних характеристик сну.

За словами Лемуана (Lemoine, 1855), непослідовність образів є єдиною істотною характеристикою снів.

З ним погоджується Морі (Maury, 1878, стор. 163): «Il n’y a pas de rêves absolument raisonnables et qui ne contiennent quelque incohérence, quelque anachronisme, quelque absurdité» [41].

Шпітта (Spitta, 1882, стор. 193) посилається на твердження Гегеля, що сни позбавлені об’єктивної змістової цілісності.

Дюґа пише (Dugas, 1897a, стор. 417): «Le rêve c’est l’anarchie psychique affective et mentale, c’est le jeu des fonctions livrées à elles mêmes et s’exerçant sans contrôle et sans but; dans le rêve l’esprit est un automate spirituel» [42].

Навіть Фолькельт, не вважаючи психічну діяльність у стані сну безглуздою, визнає наявну уві сні «незв’язаність, недоладність і сплутаність уявлень, які у притомній свідомості скріплюються логічної силою центрального “Я”» (Volkelt, 1875, стор. 14).

Навряд чи хто гостріше за Цицерона висловився щодо абсурдності поєднань, які виникають у сні («De divinatione», II, lxxi, 146): «Nihil tam praepostere, tam incondite, tam monstruose cogitari potest, quod non possimus somniare» [43].

«Це подібно до того, якби психічна діяльність перемістилася з мозку раціональної особи у голову дурня», – говорить про сон Фехнер (Fechner (1889, том 2, стор. 522).

Радешток (Radestock, 1879, 145): «Насправді, у цій схибленій діяльності неможливо визначити якісь чіткі закони. Після зняття суворого поліційного нагляду раціональної волі і уваги над ходом мислення, сон створює калейдоскопічний вир божевільної плутанини».

Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 45): «Які дивовижні стрибки дозволяє собі людина уві сні, наприклад, у своїх умовиводах! З якою неупередженістю перевертає з ніг на голову найґрунтовніші емпіричні принципи! Які сміховинні протиріччя ладна терпіти у законах природи і суспільства, аж доки стане, як кажуть, не до жартів і апогей безглуздя викличе пробудження! Ми впевнено вираховуємо, що тричі три дорівнює двадцяти; нас не дивує, що собака декламує поезію, що небіжчик сам простує до своєї могили, що кам’яна брила плаває у воді; ми вирушаємо з серйозною місією до Бернбурзького герцогства чи до князівства Ліхтенштейн, щоб інспектувати їхній флот, або записуємося волонтерами у військо Карла XII напередодні Полтавської битви».

Бінц (Binz, 1878, 33), маючи на увазі теорію снів, що випливає з цих вражень: «З десяти снів, щонайменше дев’ять абсурдні за змістом. Ми об’єднуємо людей і речі, які не мають між собою нічого спільного. Наступної миті, як у калейдоскопі, відбувається чергове перегрупування – можливо, іще безглуздіше, ніж попереднє. І така мінлива гра не цілковито сплячого мозку триває, аж доки не прокидаємося і ляскаємо себе по лобі, питаючи себе, чи ми ще здатні раціонально мислити».

Морі (Maury, 1878, стор. 50) знаходить паралель співвідношенням образів сну з думками притомного стану, яка видасться промовистою лікарям: «La production de ces images que chez l’homme éveillé fait le plus souvent naître la volonté, correspond, pour l’intelligence, à ce que sont pour la motilité certains mouvements que nous offre la chorée et les affections paralytiques…» [44]. Далі він розглядає сни, як «toute une série de dégradations de la faculté pensante et raisonnante» [45] (там же, стор. 27).

Навряд чи є потреба наводити висловлювання авторів, які повторюють тезу Морі для окремих вищих розумових функцій.

Згідно з твердженням Штрюмпеля, у снах – навіть якщо абсурдність їхнього наповнення не є наочною – бракує логіки, що спиралась би на принципи обумовленості й співвідносності (Strümpell, 1877, стор. 26). За словами Шпітти (1882, стор. 148), ідеї, що виникають уві сні, як здається, геть випадають з законів причинності. Радешток (Radestock, 1879, стор. 153–154) та низка інших авторів наголошують на властивій снам слабкості у судженнях і висновках. За Йодлем (Jodl, 1896, стор. 123) сни позбавлені критичності й корекції уявлень відповідно до загального наповнення свідомості. Той же автор стверджує: «У снах реалізуються всі види свідомої діяльності – але у неповній, загальмованій, взаємно ізольованій формі». Суперечності, в які вступають уві сні наші знання з реального життя, Штрікер (а з ним багато інших авторів) пояснює тим, що уві сні забуваються факти або втрачаються логічні зв’язки між поняттями (Stricker, 1879, стор. 98) тощо…

Автори, що в цілому висловлюють таку неприхильну думку щодо психічних функцій уві сні, визнають, однак, що певний залишок розумової діяльності уві сні зберігається. Зокрема, чітко про це заявляє Вундт (Wundt), чиє вчення зажило авторитету серед багатьох дослідників проблем сну. Відтак, виникає питання, якою є природа тих залишків нормальної розумової активності у снах? Загальновизнаним зараз вважається, що відтворювальна здатність, пам’ять, страждає уві сні меншою мірою і, як видається, набуває певної переваги у порівнянні з виявленням цієї функції у бадьорому стані (див. вище, Б), хоча деякі абсурдності снів мають пояснюватися саме типовими для сну забуттями. За словами Шпітти, сон не впливає на виявлення вдачі [Gemütsleben], і саме воно скеровує сни. Під «вдачею» [Gemüt] він розуміє «сталу сукупність почуттів, яка становить внутрішню суб’єктивну сутність людини» (Spitta, 1882, стор. 84 і далі).

За Шольцом (Scholz, 1887, стор. 37), розумова діяльність у снах виявляє себе в «алегорійній реінтерпретації», якій вона піддає матеріал. Зібек теж вбачає у снах «здатність додаткової інтерпретації» (Siebeck, 1877, стор. 11), яку розум застосовує до всього, що ми сприймаємо і відчуваємо. Особливі труднощі виникають щодо оцінки найвищої психічної функції, тобто свідомості. Оскільки те, що ми знаємо про сон, приходить до нас тільки через свідомість, не може бути жодного сумніву щодо її збереження уві сні; але Шпітта (Spitta, 1882, стор. 84-5) стверджує, що свідомість уві сні не включає самосвідомості. Дельбьоф визнає (Delboeuf, 1885, стор. 19), що він не розуміє природи такої відмінності.

Асоціативні закони, за якими згруповуються ідеї, також діють у снах, ба, у снах їхня сила виявляється виразніше. Штрюмпель (Strümpell, 1877, стор. 70): «Перебіг сну відбувається, мабуть, винятково за законами голих ідей або органічних подразників, що супроводжують такі ідеї; тобто поза впливом осмислення, естетичного смаку чи моральної оцінки».

Автори, чиї погляди я тут відтворюю, змальовують процес продукування снів у такий спосіб: уві сні сума чуттєвих подразників, що надходять зі згадуваних нами джерел, перш за все пробуджує у душі групу ідей у вигляді галюцинацій (або, за Вундтом, ілюзій – позаяк вони походять від зовнішніх і внутрішніх подразників). Вони зв’язуються між собою відповідно до відомих асоціативних законів і, за тими самими законами, викликають нову серію ідей (радше, образів). Далі весь матеріал обробляється настільки, наскільки це дозволяють залишки активності організаційних і мислених функцій розуму (див. Wundt, 1874, стор. 658 і Weygandt, 1893). Незрозумілим залишається, щоправда, які мотиви визначають збудження тієї чи іншої вервечки асоціацій образами, які надходять не ззовні.

Утім, неодноразово зазначався особливий характер асоціацій, що зв’язують між собою ідеї сну, і їхня відмінність від тих, що починають діяти по пробудженні. Так, Фолькельт стверджує (Volkelt, 1875, стор. 15): «У снах уявлення грають у квача, хапаючись за випадкові подібності і ледь помітні зв’язки. Усі сни сповнені цих недбалих, випадкових поєднань». Морі надає найбільшої ваги цій асоціативній особливості, яка дозволяє йому аналогії з певними психічними розладами. Він визначає дві основні риси маячні [délire]: «1) une action spontanée et comme automatique de l’esprit; 2) une association vicieuse et irrégulière des idées» [46]. (Maury, 1878, стор. 126). Він надає два чудових приклади власних снів, у яких лише подібність слів пов’язує образи. Йому снилося паломництво (pélerivage) до Єрусалима чи Мекки. По низці пригод він потрапляє до хіміка Пелетьє (Pelletier), після розмови з яким той вручає йому цинкову лопату (pelle), яка у подальшій частині сну перетворюється на дивовижний меч (там же, стор. 137). В іншому сні, він ішов шляхом і читав кілометрові позначки. Діставшись бакалійної крамниці, він став на великі ваги, і бакалійник зважував його за допомогою кілограмових гирь. Потім бакалійник сказав йому: «Ви не у Парижі, а на острові Жілоло[47]». Потім у цьому таки сні він бачив квітку лобелії, а також генерала Лопеса, про смерть якого прочитав незадовго перед тим, і, нарешті, прокинувся, граючи у лотерею. (Там само.) [48]

Ми, безперечно, готові почути з іншого боку контраргументи проти зневаги до рівня психічних функцій під час сну, хоча такі заперечення видаються непростою справою. Втім, один з «огудників» сновидінь зазначає (Spitta, 1882, стор. 118), що ті самі психологічні закони, які переважають у притомному стані, керують також сном; інший (Dugas) обмовлюється, що «le rêve n’est pas déraison ni même irraison pure» [49]; але їхні запевнення небагато важать, якщо автори не намагаються примирити таку оцінку зі змальованими ними ж таки психічною анархією і розпадом усіх розумових функцій уві сні. Схоже, однак, на деяких авторів зійшло осяяння і вони допускають можливість того, що безумство сну не позбавлене методу і можливо навіть є симуляцією, як у випадку данського принца, якого – з його волі – вважали за безумця. Ці автори напевне уникали судити за зовнішнім виглядом, або ж сни запропонували їм відмінний зовнішній вигляд.

Так, Генрі Гевлок Елліс, не бажаючи зупинятися на позірній абсурдності снів, визначає їх як «архаїчний світ великих емоцій і недосконалих думок» (Havelock Ellis, 1899, стор. 721), дослідження якого допомогло б нам у вивченні примітивних етапів еволюції психічного життя.

Джеймс Сюллі (James Sully, 1893, стор. 362) висловлює ту ж таки точку зору гостріше і глибше. Його тези заслуговують на тим більшу увагу, з огляду, що він був переконаний, як, можливо, ніхто з інших психологів, у завуальованому сенсі снів. «Now our dreams are a means of conserving these successive personalities. When asleep we go back to the old ways of looking at things and of feeling about them, to impulses and activities which long ago dominated us» [50].

Мислитель Дельбьоф стверджує, щоправда, не наводячи доказів проти опонентів такого погляду і тим ставлячи себе у вразливе становище: «Dans le sommeil, hormis la perception, toutes les facultés de l’esprit, intelligence, imagination, mémoire, volonté, moralité, restent intactes dans leur essence; seulement elles s’appliquent à des objets imaginaires et mobiles. Le songeur est un acteur qui joue à volonté les fous et les sages, les bourreaux et les victimes, les nains et les géants, les démons et les anges» [51] (Delboeuf, 1885, стор. 222).

Найбільш енергійним з опонентів видається схильний применшувати психічну продуктивність уві сні маркіз д’Ерве де Сен-Дені, у жваву полеміку з яким вступив Морі і трактат якого, попри всі свої зусилля, я не спромігся роздобути [52]. Морі пише про нього так (Maury, 1878, стор.19): «M. le Marquis d’Hervey prête à l’intelligence durant le sommeil, toute sa liberté d’action et d’attention et il ne semble faire consister le sommeil que dans l’occlusion des sens, dans leur fermeture au monde extérieur; en sorte que l’homme qui dort ne se distingue guère, selon sa manière de voir, de l’homme qui laisse vaguer sa pensée en se bouchant les sens; toute la différence qui sépare alors la pensée ordinaire de celle du dormeur c’est que, chez celui-ci, l’idée prend une forme visible, objective et ressemble, à s’y méprendre, à la sensation déterminée par les objets extérieurs; le souvenir revêt l’apparence du fait présent». [53] До цього Морі додає: «qu’il y a une différence de plus et capitale à savoir que les facultés intellectuelles de l’homme endormi n’offrent pas l’équilibre qu’elles gardent chez l’homme éveillé» [54].

Н. Вашід (Vaschide, 1911, 146 і далі) дає нам уявлення про книжку д’Ерве і наводить з неї думки про позірну алогічність снів: «L’image du rêve est la copie de l’idée. Le principal est l’idée; la vision n’est qu’accessoire. Ceci établi, il faut savoir suivre la marche des idées, il faut savoir analyser le tissu des rêves; l’incohérence devient alors compréhensible, les conceptions les plus fantasques deviennent des faits simples et parfaitement logiques… Les rêves les plus bizarres trouvent même une explication des plus logiques quand on sait les analyser» [55].

Йоган Штерке (Johan Stärcke, 1913) вказує, що подібне пояснення непослідовності снів дає давніший автор, Вольф Давідсон (Wolf Davidson, 1799, стор. 136), з чиїми роботами я не був знайомий: «Дивні стрибки наших ідей уві сні ґрунтуються на асоціативних законах, однак іноді з’єднання відбувається у темряві душі і стрибок уяви часто спостерігається там, де його немає».

Діапазон ставлення до снів як психічного продукту у літературі надзвичайно широкий – від найглибшого презирства, з яким ми вже ознайомилися, через уявлення про наразі ще не розкрите значення цього явища, до завищеної оцінки, яка ставить його вище за функції притомної свідомості. Гільдебранд, який, як ми знаємо, підсумував усі психологічні риси снів у трьох парадоксальних суперечностях, використав два протилежних краї наведеної ціннісної шкали заради отримання третьої з антиномій (Hildebrandt (1875, 19 f.), 1875, 19 сл.): «Це контраст між посиленням інтенсивності психічного життя – нерідко, до рівня віртуозності, і, з іншого боку, його занепадом і ослабленням – часто нижче людського рівня.

Що до першого, то хто ж не підтвердить з власного досвіду, що сни у витворах і тканині свого генія іноді сягають таких глибин інтимності, вершин розуму, ніжності почуттів, ясності бачення, тонкості спостереження, гостроти кмітливості й дотепності, яких ми ніколи не посідаємо постійно у реальному житті! Сни містять чудову поезію, виразну алегорію, незрівнянне почуття гумору, соковиту іронію. Сни бачать світ у світлі своєрідного ідеалізму і посилюють враження від побаченого глибоким розумінням сутності речей. Вони представляють нам земну красу в сяйві небесної слави, підносять велич гідності, наші повсякденні страхи показують у формі жахів, а кумедне перетворюють на неймовірну комедію. Іноді, після пробудження, ми, ще сповнені вражень, відчуваємо, що реальний світ ніколи не пропонував нам нічого подібного».

Можна запитати себе, чи справді йдеться про той самий предмет у давніше наведених презирливих зауваженнях і у цій безмежній хвалі? Чи деякі з авторів проґавили безглузді сни, а інші не помічають глибоких та витончених? А якщо трапляються сни обох категорій, задовольняючи обидві крайнощі в оцінках, то чи варто марнувати час на пошуки психологічних характеристик снів? Може, достатньо ствердити, що уві сні можливо все – від найглибшого пригнічення психічного життя до такого піднесення, яке не часто трапляється у реальному житті? Та хоч би яким зручним було таке розв’язання, воно суперечить сподіванням усіх дослідників сну, що сутнісні характеристики снів є універсальними, тож їх визначення дозволили б подолати згадані протиріччя.

Поза сумнівом, психічну цінність охочіше приймали і визнавали у попередню інтелектуальну добу, коли думками людей володіла філософія, а не природничі науки. Висловлювання на зразок Шубертового [56] (Schubert, 1814, стор. 20 і далі), що сон є звільненням духу від сили зовнішньої природи, звільненням душі від кайданів чутливості, і схожих суджень І. Г. Фіхте Молодшого (Fichte, 1864, том 1, стор 143 і далі) [57], які представляють сни як піднесення психічного життя на вищий щабель, сьогодні важко зрозуміти – їх повторюють лише у середовищі містиків і пієтистів [58]. Поширення наукового мислення супроводжувалося реакцією на розуміння снів як явища. Медичні автори особливо схильні оцінювати психічну діяльність уві сні як тривіальну і маловартісну, тимчасом як філософи і непрофесійні дослідники – психологи-аматори – чиїм внеском у цій царині не слід нехтувати, у милій згоді з народними віруваннями, в основному дотримуються високої думки про психічну цінність снів. Той, хто схильний гордувати значенням психічної діяльності уві сні, ясна річ, віддає перевагу тезі про соматичні джерела стимуляції снів; а хто вірить, що розум уві сні зберігає більшу частину своїх функцій, звісно, не мають підстав заперечувати надходження імпульсів безпосередньо з сонної свідомості.

Серед вищих функцій, якими може наділити сни будь-яке тверезе порівняння, слід назвати перш за все пам’ять – ми детально розглянули (див. Б) непоодинокі докази на користь цієї тези. Інша теза про перевагу снів над реальним життям, часто згадувана давніми авторами – що сни владні над відстанями у часі й просторі, – легко спростовується як безпідставна. Ця перевага, як зауважує Гільдебрандт (Hildebrandt, 1875, стор. 20), є ілюзорною; сни вільні у часі й просторі у той самий спосіб, що думка у бадьорому стані, і саме тому, що сни є формою мислення. Снам приписувалася іще одна перевага над реальним життям, дотична до перебігу часу, але в дещо іншому сенсі. Сни, як наведений вище сон Морі про його страту на гільйотині (див. В. 1), начебто доводять свою здатність вмістити величезний обсяг образного матеріалу у дуже короткий проміжок часу – набагато більше, ніж наша психіка здатна обробляти у притомному стані. Проти цього висновку висуваються численні контраргументи. Від часу публікацій Льо Лоррена (Le Lorrain, 1894) і Еґґера (Egger, 1895) «про уявну тривалість часу у снах» розпалилася цікава дискусія і, видається, останнє слово з цього глибокого питання іще не сказано [59].

Повідомлення Шабаньйо (Chabaneix, 1897) й наведені ним численні приклади безперечно підтверджують той факт, що сни можуть продовжувати почату вдень інтелектуальну роботу й привести її до результатів, яких не щастило домогтися вдень, можуть розв’язувати сумніви й проблеми і ставати джерелом нового натхнення поетів та композиторів. Та попри наочність факту, його інтерпретація викликає багато серйозних сумнівів з принципових питань [60].

Нарешті, приписувана снам божественна сила віщування викликає суперечку, в якій непереборний скептицизм зіштовхується з уперто повторюваними запевненнями у чинності передбачень. Безперечно правильним буде уникнути заперечень цієї точки зору, оскільки невдовзі низка таких випадків може знайти пояснення у межах психологічної науки.