Читать книгу Чотири після півночі (збірник) - Стівен Кінг - Страница 83

Алберт кинув миттєвий погляд собі за спину і побачив, що він відступає в бік каси компанії «Юнайтид ерлайнз». Якщо він відступатиме далі й далі, простору ззаду для замаху не вистачить. Це треба зробити якнайшвидше. Він почав розгойдувати тостер сильніше, спітнілі пальці стискали закрут на скатертині.

Креґ у темряві вловив цей рух, але не дібрав, що воно таке, чим там гойдає цей хлопець. Це не мало значення. Він не міг дозволити цьому мати якесь значення. Він сконцентрувався, а потім стрибнув уперед.

«Я РУШАЮ В БОСТОН, – кричав він. – Я РУШАЮ В…»

Очі Алберта вже призвичаїлися до темряви, і він помітив, коли Креґ робив свій рух. Тостер якраз був на задній половині своєї коливальної дуги. Замість смикнути зап’ястком, щоби послати його в зворотний хід, Алберт дозволив своїй руці піти вслід за вагою тостера і ледь не театральним жестом бейсбольного пічера майнув ним угору й собі через голову. В той же час він зробив крок ліворуч. Міцно тримаючись у своєму капшуку відцентровою силою, ґуля на кінці скатерки зробила короткий, різкий оберт у повітрі. І Креґ допоміг, ступивши вперед, під низобіжну дугу тостера. Той зустрів його в лоб і перенісся жорстким, сухим хряском.

Креґ заволав від болю і впустив розпечатувач листів. Ухопившись руками за обличчя, він поточився назад. Кров з розбитого носа юшила йому між пальців, наче вода з зірваного гідранта. Алберт вжахнувся тому, що наробив, але ще жахливішим для нього було розслабитися тепер, коли Тумі поранений. Алберт зробив ще один крок ліворуч і майнув скатертиною збоку. Та хвиснула в повітрі і з жорстким «гуп» врізалася Креґу посеред грудей. Креґ завалився на спину, не перестаючи завивати.

У Алберта «Козира» Кавснера залишилася тільки одна думка; решта закрутилися у вихорі рваних кольорів, образів, емоцій.

«Я мушу зробити його недвижним, а то він підніметься і вб’є мене. Я мушу зробити його недвижним, а то він підніметься і вб’є мене».

Тумі нарешті впустив свою зброю; розпечатувач листів поблискував на килимі. Алберт наступив на нього підошвою і знову змахнув тостером. Коли той пішов униз, Алберт уклонився в пояс, наче якийсь старого гарту мажордом, що вітає члена королівської родини. Гуля на кінці скатертини врізалася Креґу Тумі в роззявлений рот. Звук був таким, ніби потрощилося скло в носовичку.

«Ох, Господи, – подумав Алберт. – Це його зуби».

Креґ бився в корчах на підлозі. На нього лячно було дивитися, можливо, особливо лячно через погане освітлення. Вбачалося щось монструозне, невигубне, тарганяче в цій його жахливій живучості.

Його пальці зімкнулися на туфлі Алберта. Хлопець з відразливим зойком відступив з розпечатувача листів, і тоді Креґ спробував ухопити той канцелярський ніж. У нього між очима… його ніс перетворився на розверзлу бульбу плоті. Він узагалі ледве міг бачити Алберта; поле зору йому вижерло велетенським ореолом білого сяйва. Незмінна, висока скигляча нота дзвеніла в його голові – ввімкнутий на повну гучність звук телевізійної тестової таблиці.

Він уже був поза спроможністю зробити бодай якусь нову шкоду, але Алберт цього не знав. У паніці, він іще раз опустив тостер Креґу на голову. Почулося металеве хрясь-брязкання, це всередині тостера відірвалися нагрівальні елементи.

Креґ перестав ворушитися.

Алберт стояв над ним, дихаючи схлипами, ваговита скатертина висіла в руці. Потім він зробив два довгих, незграбних кроки в бік ескалатора, знову глибоко вклонився і виригав на підлогу.