Читать книгу Ти змінив моє життя - Абдель Селлу - Страница 11

Мені щойно виповнилося шістнадцять. Кілька днів тому я опинився перед дисциплінарною радою ліцею, яка поклала край моїй кар’єрі автомеханіка. Мене звинувачували в регулярних прогулах, а ще – у правому хуку викладачеві менеджменту.

– Абделю Яміне Селлу, 23 квітня ви напали на мсьє Перюшона. Ви визнаєте це?

Чесне слово, справжній трибунал…

– Визнаю, визнаю…

– Добре, це вже щось! Ви можете гарантувати, що не вчините такого знову?

– А, ну, це від нього залежить!

– Ні, це залежить тільки від вас. То ви можете обіцяти, що це було востаннє?

– Ні, не можу.

Директор зітхає так, ніби вже змирився. Інші «судді» навіть не підводять очей від своїх кросвордів. Моя зухвалість для них – найзвичніша рутина. Вони вже стільки всього бачили, що я навіть не знаю, чим їх можна здивувати. Пробую пожартувати.

– Мсьє директоре, ви ж не відрахуєте мене?

– Вам раптом стало не начхати на професійне майбутнє, Абделю Яміне?

– Ну… Взагалі-то я питаю через їдальню. По четвергах там часто буває картопля фрі. Мені подобається приходити їсти по четвергах.

Ніхто в залі й вухом не повів. Навіть найтовстіший з них, головний радник з виховної роботи, який ніколи не дав мені ані найменшої поради. Агов! Я тут про картоплю фрі говорю!

Я уявляю його персонажем мультика, він перетворюється на жирного вовка, його язик звисає аж до землі, на великий волохатий живіт стікає слина, він нездатний ступити крок до тарілки хрусткої картопельки, яку тримає Абдель-Червона Шапочка.

Мої марення перериває директор.

– Боюся, вашого кулінарного аргументу недостатньо… Ми ще порадимося, але, думаю, результат обговорення вже відомий. Через кілька днів на адресу ваших батьків прийде лист. Можете йти.

– Ну, що ж… Тоді до зустрічі!

– Ні, не думаю… Щасти, Абделю Яміне.

* * *

Лист батькам іще не прийшов, а я їх і не попередив, я їх повністю ігнорую. Я давно звільнився від шкільної системи і сім’ї. Утім, за законом, мене можуть допитувати лише в присутності офіційного опікуна. Поліцейські їдуть до Белькасема та Аміни, привозять їх до 36-го будинку на набережній Орфевр, де розміщується карний розшук. Вони заходять до коридору, де я дрімаю, розвалившись на стільці. Вони водночас і вражені, і пригнічені. Мати накидається на мене.