Читать книгу Добрий ангел смерті - Андрей Курков - Страница 12

Уранці, згадавши про нічний телефонний дзвінок, я занепокоївся всерйоз. Денне світло мовби внесло реальність у погрози того, хто телефонував. Десять тисяч доларів – сума настільки велика, що не тільки віддати її, але і заробити було для мене чимось фантастичним. Але від загрози забрати замість грошей квартиру кинуло в холод. Мало того, що я продав двокімнатну на околиці, щоб купити однокімнатну в центрі, так тепер хтось збирається зробити мене бездомним! Я розумів, що дійсно поламав усі плани невідомим гостям, які рвалися на склад «дитячого харчування». Але на те я і був найнятий охоронцем… Хоча їм, звичайно, на це наплювати. Я навіть не знаю – пробралися вони туди врешті-решт чи ні.

Ні, твердо вирішив я, ні кроку назад. Грошей таких у мене немає, а квартири не віддам! Лежать у загашнику п’ятсот доларів – треба терміново ставити броньовані двері. Навряд чи вони будуть розрізати їх автогеном. А якщо і почнуть – я встигну міліцію викликати… Надія на міліцію викликала у мене посмішку. Але треба ж хоч від когось чекати захисту. Міліція могла захистити реальніше, ніж нова конституція, але вона не могла захищати мене двадцять чотири години на добу.

Об одинадцятій годині я вже зателефонував до фірми з виготовлення та встановлення броньованих дверей. До мене приїхав представник, зняв розміри, запропонував вибір замків. Тут же ми підписали віддрукований на комп’ютері договір, і залишалося мені жити незахищеним тільки два дні. Та й двері виявилися дешевшими, ніж я думав, – усього триста баксів.

Поставивши підпис на договорі, я відчув себе впевненіше. Помітив і свіжосвітне сонце за вікном, і горобине цвірінькання почув. Життя тривало, і треба було його продовжувати, беручи від нього максимум і віддаючи мінімум, аби того, що залишалося, вистачило надовше.