Читать книгу Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст. - Антология - Страница 10

Народні казки та легенди
Казки в записах Осипа Роздольського
(1872–1945)
Царівна-чарівниця і вдячні звірі

Оглавление

Був король і мав три дочки, і ті дочки були великі вже. Коли вони йшли купатися, то робилися гусками й летіли до ставу, бо то вони були злі духи. А був такий їден молодий хлопець, котрий хтів теї найстаршої шмаття забрати.

Одного разу, коли вони прилетіли до ставу, стріпнулися, і те пір'я з них ся повсипало, і з того зробилися сукні, шмаття. А той хлопець сидів за корчем і дивився, котре шмаття тої старшої. Як вони повлізали в воду купатися, виліз він з-за того корча і теї найстаршої шмаття взяв. Коли вони викупалися, повилізали з води, їх дві вбралося, молодша і середуща, а найстаршої не було шмаття. Тоди вона зачала плакати, і той хлопець почув, прийшов до неї і каже:

– Як ти за мене підеш, то я тобі шмаття те віддам.

І вона йому відказала:

– Піду, але віддай мені шмаття.

Хлопець віддав їй шмаття, і та зробилася гускою і втікла до свого дому. А він зачав наглядці йти за нею, де вона полетіла, і зайшов до її дому. Прийшов до неї і каже:

– Видиш, яка то ти! Я тобі шмаття віддав, а ти втікла, не хоч за мене йти!

Тоди каже її мати:

– Будеш в мене через три роки служив, ніц не будеш робив, то йно будеш мені три кобилки пас.

(А ті кобилки, то були ті дівки її, вона їх поробила кобилками).

І далі до него говорить:

– Видиш, які вони тепер мізерні, то за три роки маєш мені їх дуже повпасати, щоб були гладкі.

А коли хлопець ще йшов за нею, то здибав на дорозі лиса, що його пси кусали. Той лис просить його:

– Візьми мене оборони, то я тобі колись у пригоді стану.

Й взяв хлопець пси повідгонив, і вони побігли собі, а той лис казав вирвати з него один волосок і сказав до хлопця:

– Коли б тобі яка пригода була, то той волосок возьмеш запалиш, і той сморід піде по лісі, а я то зачую і до тебе прийду. Пішов хлопець далі, здибає, що вовки дуже кусалися. Кажуть до него:

– Розборони нас, то ми тобі колись у пригоді станем.

І він їх розборонив, і вони дали по одному волоскови, і кажуть:

– Як коли тобі буде нас тре, то ті волоски запалиш, і ми до тебе прийдем.

Пішов далі. Іде і здибає, що раки дуже на сонці печуться. Кажуть до него:

– Возьми, повкидай нас в воду, то ми тобі колись у пригоді станем.

І взяв він їх в воду повкидав, а ті не мали чим йому заплатити. Взяв рак свій вус відірвав, дав йому і каже:

– Коли тобі буде нас треба, той вус припечеш, то ми до тебе прийдем.

І вже коли він прийшов до теї баби і пігнав кобилки пасти, то вона йому наказала:

– Як мені їх ввечері додому не приженеш, то я тобі смерть зроблю.

Пасе хлопець ті кобилки, і взяв заснув (то вона йому так зробила, що він спати захтів), і кобилки повтікали в лисячі ями, поховалися від него, бо їм так мати наказала. Коли він виспався, пробудився, а кобилок нема. Та він взяв запалив лисячий волосок – коли чує: аж земля стогне, так лиси до него женуть… Прибігли та й питають:

– Що тобі за пригода? Розкажи нам!

Хлопець розказав їм, що пас кобилки, а вони йому повтікали десь. Не знає де. Тоди ті лиси, як пішли по ямах і ті кобилки надибали, то зачали їх кусати і повигонили лиси ті кобилки з ямів. І ввечері він пригнав кобилки додому. На другий день рано пігнав він знов ті кобилки пасти. Пас, пас, а потім ліг і заснув, і кобилки пішли повтікали в вовчі ями. Коли він пробудився, став – кобилок нема. Зачав він плакати. Але собі пригадав, що має вовчий волосок. Взяв той волосок, запалив. Чує: аж земля стогне, вовки женуть до него. Пригнали до него і питаються, що йому бракує? Розказав хлопець, що кобилки знов десь поховалися. І вовки пішли по ямах. Повигонили ті кобилки знов до него. Ввечір він їх пригнав, а мати дуже ті дівки стала бити, що вони добре не ховалися від него. На третій день він пігнав знов кобилки пасти. А баба знов йому так зробила, що він заснув. Кобилки поховалися від него в став і в очерет. Коли він пробудився, то дуже зачав плакати, що вже кобилок не знайде. Але пригадав собі, що має вус з рака. Взяв він вус запалив, і дуже багато раків прилізло до него. Питаються його, яка йому пригода? А він їм каже:

– Вже два рази кобилки згубив і знайшов, а тепер вже не знайду.

Полетіли раки на став, знайшли кобилок і зачали їх щипцями щипати, аж пригнали їх назад до хлопця. Вечір пігнав ті кобилки додому. Коли він їх додому пригнав, тоди їх мати дуже била, нащо вони дали йому найтися.

Як відбув хлопець три роки і мав вже дочку забирати, тоди каже мати до него:

– Возьми сто морґів ліса, викорчуй за їдну ніч, і випали, і засій пшеницю, і принеси мені на сніданок з теї пшениці дві булки.

Як то вчув, то зачав він дуже плакати. Прийшла до него старша дівка та й розпитала, чого він плаче? А він їй розказав, що має за їдну ніч викорчувати сто морґів ліса, і погорати, і пшеницю засіяти, і з теї пшениці її матері на снідання дві булки принести. Вона каже:

– Не журися!

Свиснула, і назгонилося багато чортів. Той ліс викорчували, і пшеницю засіяли, і їй на сніданок дві булки принесли. Але баба ще йому каже:

– Вже возьмеш її, але ще мені їдну річ зроби: йди на гору на високу, там є срібний зайчик. Ізлапай мені його і принеси сюда, то я дам тобі свою дочку.

Зачав хлопець плакати, але прийшла старша дівка і спиталася, чого він плаче? А він їй розказав, що має зайчика срібного злапати. А вона як свиснула, і поназгонилося знов багато тих дідьків. Пішли вони і злапали того зайчика, а він заніс його бабі і віддав. А старша дівка каже до него:

– Іди до стайні, там буде два коні стояти; не бери гладкого, бо гладким не втічем, йно бери сухого, то сухим хутше втічем.

Коли він прийшов до стайні, то його скортіло-таки взяти того гладкого коня. Посідали вони на гладкого коня, стали тікати. Як ся мати огляділа, зачала їх з батьком догонити. Взяли їх дігнали і забрали назад. Коли вони знов змовилися тікати, тоди вона сама пішла до стайні і взяла того мізерного коня. Зачали вони тікати. Коли батько і мати вгляділися за ними, зачали їх доганяти. Як були вже близько коло них, то дівка зробила хлопця гусаком, а сама стала водою.

Говорить йому:

– Ти йно на середині крутися, а над край ніґде не пливи, бо вони тебе злапають.

Коли батько і мати прилетіли до води, зачали її випивати, і вони випили ту воду, тільки зосталося під крилами, під тим гусаком, що він на воді сидів. Аж батько і мати від теї води потріскали, і вода вилялася назад. А вона його зробила знов хлопцем, а себе дівчиною, і полетіли обидвоє додому.

Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст.

Подняться наверх