Читать книгу Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст. - Антология - Страница 3

В одному селі був один дуже богобійний і милосердний чоловік, що не минув ніколи бідного, щоби ему не подати грошика, а крім того кождого дня ставив перед хатою на столі миску страви, для переходячих голодних. Тогди ходив іще Господь Ісус Христос по світі, а ходив также собі і чорт, дух святий при нас грішних, щоби собі де яку людську душу для пекла придбати. Набігавшися одного дня по кількох селах, а не найшовши для себе нічого, чорт так дуже приголоднів, що прийшовши під хату того богобійного чоловіка, осмілився зайти на подвір'я, сів за стіл до миски зі стравою і виїв все дочиста, і еще вилизав, хоть і добре о тім знав, що то страва для бідних.

А тодішніми часами чорти еще не були такі лихі, як теперішні, то як перевідав о тім їх старший Люципер, що він страву для бідних виїв, то дуже тим розсердився. І звелів, коли б той до пекла повернув, заперти перед ним двері, і осудив его, щоби три роки був на світі, за покуту, і щоби до пекла не смів повертати.

Тодішніми часами було дуже лихо на світі з тою панщиною. Пани мучили нарід гірш тої німої худоби, так що люди дуже бідні були. Перекинувся чорт у наймита, приходить до одного чоловіка, проситься на службу.

– Нащо мені наймита, – каже чоловік, – я сам не маю що їсти.

– Якби був до коней, – каже чорт.

– Е, – каже чоловік, – які то мої коні, лиш шкура та кости. Пасти нема чим, нема як собі ні хліба, ні паші зібрати, від понеділка до суботи женуть отамани на панщину а в неділю набирай горівки із ґуральні та вези. Сіно зогнило, ячмінь зріс, солома почорніла, не знати чим буде зимувати. Нащо мені наймита? Йде до другого, і другий таке саме каже, і третій, і десятий. Аж прийшов до одного, що ніби був луччим господарем, та часто занепадав на дихавицю. І він ему каже:

– Ну, правда, мені би наймит здався, що ж, коли я сам не маю що їсти.

– Е, прийміть, прийміть мене, – проситься диявол, – якось ми пережив имея.

– Ну, – каже господар, – останься при мені, но відай, не довго будеш, втечеш сам.

Як став чорт на службу, то за кілька дней коники того господаря стали, як кати. На панщині робив за двох і всего господарства доглянув, а до якої роботи став, то все ему якби горіло під руками. Поле поорав, поралив, що там диво, взялося тому господа-реви все дуже красно родити, що ніхто-би не був і повірив, що це той самий господар. На гумні наложив чорт стіжків, худібка примножилася, будівлі пооправляв і статки поробив складні та красні, що то аж панові в очі впало. А був то пан дуже лукавий, що не мав більшої утіхи, як докучати своїм підданим.

Приходить раз отаман, кличе господаря до двору. Господар йде, паде панові до ніг, а пан повідає:

– Мені казали, що ти, хаме, тепер такі коні маєш, що єще луччі, як мої. Чуєш, завтра рано щоби-сь мені тую скалу з гори цілу, як є, сюди на подвір'я привіз. А ні, то дістанеш батоги!

Господар упав панові до ніг, нічого і не каже, йде додому та й плаче:

– Як же я перевезу таку скалу? Де такий, щоби її на віз вложив, та якого воза і яких коней би до того потреба?

Прийшов додому заплаканий, а чорт-наймит питає його:

– Що ви, пане господарю, такі сумні?

– Ой, біда, так а так, – розказує єму все, як єму пан казав.

– Е, – каже наймит, – не журіться, якось то буде.

На другий день, єще господар спав, чорт ввалив скалу на віз, везе до двору.

Приїхав у браму, а пан очі свої забув, бо єму не треба було скали, лиш хотів допечи господареви, та щоби єго мав за що бити. Побачивши, що той тако й на правду везе скалу, кричить здалека:

– Не вези її сюди, не вези, бо браму завалиш!

Но чорт, якби й не чув того слова, як тільки в'їхав у браму, та й брама за ним завалилася, а він заїхав на подвір'я та й скинув скалу перед двором. Пан лиш заскреготів зубами, уже нічого і не каже. Но на другий день приходить знову отаман і кличе господаря до двору.

– У тебе, хаме, добрі коні і розумний наймит, робітників у полі є у мене доволі, то я тобі приказую, щоби-сь мені до неділі весь той лісок зрубав, звіз і скорчував, а ні, то знаєш, які будуть батоги.

Господар упав панови до ніг та, вставши, повідає:

– Вельможний пане, таже до того треба хоч сто люда. Де ж я сам тую роботу годен зробити?

А пан єго по лицю та об землю.

– Ти, хаме, мудю, смієш мені перечити, не знаєш, що то панська воля?

Йде господар з плачем додому, знов єго питає чорт-наймит, чого він так сумує.

– Ой, – каже, – аж тепер я уже цілком пропав, – та й розказує єму все.

– Е, – каже чорт, – шість день то є час, лише треба добре взятися до роботи. Не журіться, пане господарю, якось то буде.

Як візьме чорт сокиру і городник, як не піде, то за один день весь лісок зрубав, другого дня поскладав в стоси, третього дня стоси повозив, четвертого і п'ятого дня все чисто скорчував, а на шостий день уже і випрятав всі пні і коріння.

Задивувався господар, та й ціле село, що то за такий наймит, котрий не годився на гроші, не знати за що служить, і супокійний, і покірний, лиш одно дивно було, що за три роки служби ніхто єго не видів у церкві. Як люди до церкви йдуть, то він собі десь якусь роботу найде, або з кіньми йде в поле; ніхто не видів, щоби він коли і перехрестився, а як сідали до обіду або вечері і хрестилися, то він тоді одвертався назад.

Уже єму завтра має рік кінчитися, рад би уже дістатися до пекла, аж тут приходить знов отаман з двору, кличе господаря до пана.

– Мудю солений! – каже пан. – Я твої коні не замучу? Зараз запрягай, вези мене до пекла.

– Ой, – каже господар, – вельможний пане, я не знаю дороги, куди їхати та де воно.

– Ну, то я тобі покажу. Чуєш, за півгодини їдемо. Рушай!

А пан хотів его кони так загнати, щоби ему поздихали, такий був дуже лукавий.

Приходить господар додому, знов сумує. Питає єго чорт: чого?

– Та, так а так, за півгодини, – каже, – маю пана везти до пекла.

– Ну, – каже чорт, – то я буду за фірмана. А ви ідіть зо мною.

Чортові то на руку було, бо і так ему уже покута за тую страву, що бідним з'їв, кінчилася, а мав він злість на пана, що єго так дуже примучив тою скалою і тим лісом. Та повідає він господареві:

– Як сядемо, я затну коні і поженемо. Потому я єго скину з воза, а ви обертайте і не оглядайтеся та йдіть додому, а щоби-сьте не заблудили, то чорний пес покаже вам дорогу.

Заїхали перед двір, пан сів на віз, чорт затяв кони, жене. Як приїхали під велику скалу, чорт узяв пана за чуприну та кинув єго з воза, і сам зіскочив за ним, а господар погнав додому. Пана уже ніхто відтогди в селі не бачив.