Читать книгу Львівська антологія. Том I. Від давніх часів до початку ХХ ст. - Антология - Страница 19
Давня поезія
Ян Щасний-Гербурт (1567–1616)
ОглавлениеПольсько-український письменник, палкий захисник України. «При кривді шляхетного народу руського, з якого і я, і дружина моя взяли свою кров, буду стояти з такою Божою поміччю, як мене вчить право… Коли я проти будь-якого порушення права готовий покласти свою силу і здоров'я, тим більше я готовий ним важити на боці такого великого і шляхетного народу, з якого і кров маю, і якому тепер діється безправ'я», – так заявив Ян Гербурт у відповідь на погрозу перемишлянського біскупа піддати його прокляттю.
Рід Гербуртів походив з Моравії, але на українських землях осів ще в XVI ст., тому письменник називав себе русином. Виховувався Ян Щасний-Гербурт при дворі канцлера Замойського. Брав участь у військових кампаніях, був дипломатом. У1601 р. залишає офіційну службу і поселяється в родовому маєтку Добромилі. Католик із діда-прадіда, він виступає ревним захисником православної Русі-України і запеклим противникомунїї. Збирає давні книги і рукописи, пильно вивчає історію рідного краю, закладає у Добромилі православний монастир. У 1606-му і 1607р. бере участь у повстанні польської і української шляхти проти короля Сигізмунда III. Два роки відбув в ув'язненні, але до кінця життя залишився ворогом Сигізмунда IIIі оборонцем Русі. Від 1611р. розпочав активну видавничу діяльність (видав «Хроніку» Я. Длугоша, «Хроніку» В. Кадлубка, твори С Оріховського), написав поему «Геркулес».
У 1613 р., коли після невдалого московського походу збунтувалося польське військо, Ян Гербурт написав відомий «Розмисл про народ руський».
Писав польською і українською мовами (Поезію, що подається, переклав Р. Радишевський).
ПРАКТИКА РАКУСЬКА[4]
Роздавання вакансій – то хитра затія,
За харчі ті майбутні невільники мліють.
Беруть хліб в заслужених ще вчорашні слуги,
Вже тому ніщо панства доброго заслуги.
Короля коморники, пусті фаворити,
Посади і почесті тринькають відкрито.
В нас єзуїти судять, нині і керують,
Через вірних підданих своє пропонують.
Постійно обережні, хитрують з усього,
Вдають, що не причетні ні до чого злого.
Про польських єзуїтів можна так сказати,
Ракушанам чи папі лиш би присягати…
Як ті вовки голодні, затяті й суворі,
Чигають на овечки слабуваті й хворі.
Так, гидкий ракушанин за свої фортелі,
Він загибель вітчизні таким чином стелить.
Його злить наша вольність, права і свободи,
Хоче Польщу обкрутити, як інші народи.
В нього – платні шпигуни і махлярі вражі,
Яких рано чи пізно великий бог вкаже.
Вітчизно ти дорога! Вітчизно кохана,
Як королем-деспотом маєш буть вкарана,
Краще місяць турецький хай сюди наплине,
Ніж орел чорним кігтем знов ярмо накине.
Не ганьба, кого в бою знищать супостати,
Краще вмерти на місці, ніж довго страждати.
4
Ракуська – австрійська.