Читать книгу Невідоме Розстріляне Відродження - Антология, Питер Хёг - Страница 25

Смола й суниці… Височінь тече…

тече: розтоплена, глибока, повновода.

День верховіття золотеє тче…

промінням вимережує обводи.

Ну, що б луна! Так тихо. Така сонь…

Лежу. Думок нема, як в небі ці хмарини…

і вільно так. Не те, щоб на припоні —

Я просто повінню… безкраєм світу нині.

Та вічно би було цієї колії,

цієї теплої безодні нам – щасливити.

Коліна теплії твої… уста твої…

Тече безмежність жилами, лінива.

Смола й суниці – тепла колія

дня золотого… і невже ж холонути?!

Заплющив очи… У колисці я…

Смола й суниці – тепле твоє лоно.