Читать книгу Невідоме Розстріляне Відродження - Антология, Питер Хёг - Страница 33

Радість приходе не часто,

а всі дні – це на цвинтар шлях…

Туго ж моя квітчастая!

Пісне моя, що в твоїх Очах.

Яблуні смертна осіння пряжа

осені, болю стяг.

Ніжно і просто ти щось мені скажеш…

– що? – все одно. – Все життя.

Очі твої живії!..

Тіло співуче твоє…

…а вітер… ти чуєш? —

– холодом віє

а далеч, як туга, так серце п’є.