Читать книгу Невідоме Розстріляне Відродження - Антология, Питер Хёг - Страница 34

Що боязка – в зачумлені сади

Ішла і мріяла. Боялася й хотіла.

Покусані уста. По тілі – ті сліди,

Вогненні дотики – по її цілім тілі.

Тобі в широкий світ непевні це сліди —

Мої уста – на цілім твоїм тілі,

А мороком весна устелює сади,

Де віддана руками. Зов очима.

Від моря б’ють вітри. Все мусить гоном ринути…

Несмілива, жадна – ти все ж прийшла сюди.

І ще сьогодні я тебе візьму,

Бо ти гаряча, вся ти беззахисна,

Бо ти прийшла в зачумлені сади,

Що змилування пристрасті не знають.

Як спалене, цілунків слід ховаєш —

По тілі радісні в світи, у цвіт – сліди.