Читать книгу Проста послуга - Дарсі Белл - Страница 11

Новина за новиною

Привіт, мамусі!

Перш за все я хочу подякувати всім матусям за слова співчуття, любові та підтримки. У критичні моменти, як-от зараз, ми підставляємо одна одній плече й наважуємося говорити вголос. Мовчазні матусі, які читали блог і проглядали коментарі, не пишучи нічого, тепер кажуть мені, що моляться за мене, Шона, Нікі та Майлза. У ці сумні часи було б недоречно та грубо казати вам про те, скільки нових відвідувачів було на моєму сайті протягом останніх тижнів.

Зараз я почуваюсь як поганий друг, який пішов собі, коли була необхідна його допомога або ж коли про нього хвилюються і хочуть знати, що відбувається. Певний час я не писала, хоча і розуміла, які ви стурбовані. Але моє життя перетворилося на хаос, поки я боролася за те, щоб пошуки моєї подруги тривали, паралельно допомагаючи її чоловікові робити все для того, щоб їхній маленький хлопчик почувався максимально безпечно за таких обставин.

Із ваших повідомлень я знаю, що ви слідкували за історією Емілі в новинах. Ми з Шоном відкинули ідею про те, щоб звернутися у якесь шоу, яке провело б журналістське розслідування. Для Нікі було б занадто травматично, якби він побачив це на «Ютубі». Хоча ми й знаємо, що ці служби інколи знаходять людей.

Хтось із вас може подумати, що я пишу це зараз через ті нові обставини, про які ви могли нещодавно дізнатися з газет чи новин. Маю на увазі те, що новий факт у розслідуванні (гроші!) змусив владу цікавитися цією справою більше, ніж коли це була просто історія про вродливу матусю, яка одного дня пішла на роботу і не повернулася додому.

І ви, можливо, чули, що лише за місяць до зникнення Емілі на її ім’я було оформлено страхування життя на два мільйони доларів, які виплачувалися б Шону.

Матусі, ви розумієте, що діється? Справжнє життя стало схожим на одне з тих детективних телешоу, начебто заснованих на реальних подіях, яке ви бачили надто часто, щоб дивитися знов. Чоловік оформлює мегастрахування. Жінка зникає.

До того, як з’ясувався факт наявності страхування, поліція допитувала Шона. Недовго. Стандартна процедура. Чоловік завжди перший, на кого падає підозра, як знають усі, в кого є телевізор. Але його алібі ретельно перевірили.

Він був в Англії, де практично кожна хвилина дня відслідковується і записується камерами спостереження. Зверхні власники його готелю відмовлялися співпрацювати, але коли хтось із посольства на них натиснув, надали записи того, як Шон заходить і виходить з номера. Того вечора, коли Емілі зникла, Шон, за даними з камер, випивав у барі готелю із двома підприємцями з розвитку нерухомості, для зустрічі з якими він і прилетів у Велику Британію. А потім він пішов спати. Сам.

Те, що про страхування дізналися аж зараз, лише вказує на рівень професійності, з яким ми стикаємося і про який вам, мамусі, відомо, якщо ви колись намагалися отримати гроші за страховкою або записати дитину в садочок. Коли про поліс стало нарешті відомо, копи вирішили детальніше (і цього разу із більшою підозрою) придивитися до Шона.

Правда в тому, що Шон забув про поліс, бо переживає сильний стрес. І це, на мою думку, доводить його непричетність. Хіба холоднокровний убивця оформив би поліс, а потім про нього забув? Та невже? Але поліція сприйняла це навпаки. Вони вважають, що це доводить його причетність, буцімто він лише вдає, що забув, тому що правда йому невигідна. І що ж вони собі думають? Що Шон оформив це страхування, а потім винайняв когось, хто вбив би його дружину? Що ми зробили це разом?

Жоден із варіантів не підходить.

Можливо, тепер, коли ви знаєте, скільки всього відбувається в моєму житті, починаючи з цієї новоз’ясованої обставини, яка змушує мене божеволіти, ви, мамусі, пробачите мені за те, що я так довго не писала. Поліція двічі забирала Шона й тримала, не висуваючи звинувачень. У цій країні взагалі є справедливість? Хіба наші закони таке не забороняють? Навіть якщо ти знаєш свої права, навіть якщо в тебе є гроші й прекрасний адвокат, як у Шона, навіть коли за тебе Волл-стрит – цього не досить, щоб вкласти в голову детективів із маленького містечка бодай трохи здорового глузду.

Щоразу, коли Шона забирали у відділок, Нікі, який досі був хоробрим маленьким солдатиком, ставав невтішним і я мусила їхати до них додому в будь-який час дня й ночі, забирати його до себе, гойдати на колінах, поки він не засне, а потім перекладати в Майлзове двох’ярусне ліжко. Нерідко я стояла у дверях кімнати Майлза, спостерігала, як вони сплять, і слухала їхнє миле сопіння. Я думала про те, які наші діти схожі на янголят, як вони нам довіряють і чому, попри всі наші зусилля, ми не можемо захистити їх від жахів, наготованих для них життям.

У будь-якому випадку, зараз начебто вдалий момент, щоб повернутися до блогу і розповісти мамській спільноті про те, як безневинну людину переслідують і діймають. Мені важко пояснити, звідки я знаю, що він невинен. Але я знаю. Відчуваю це кожною клітиною свого тіла. Протягом цього тривожного часу без Емілі ми навчилися разом підтримувати бойовий дух, продовжувати пошуки і, щонайважливіше, не давати маленькому сміливому хлопчикові занепасти духом.

Ви, мамусі, зрозумієте, що все це непросто і для Майлза. Усвідомлення того, що мама друга могла просто безслідно зникнути, зробило його (ще б пак!) дещо настороженим. Йому не хочеться лишатися ночувати в Нікі. Але коли тривога від розлуки зі мною минає, йому врешті це подобається.

Декілька разів, коли я від’їжджала від будинку Емілі (я досі називаю його так), його схлипування продовжували відлунювати в моїй голові. Та я знаю, що з Майлзом усе буде добре. Він розважиться. І причина цьому – довіра й близькість, яку протягом цих важких тижнів ми вибудували з батьком Нікі. Невже ви думаєте, що я залишила б дитину з фігурантом розслідування вбивства, якби підозрювала, що він може бути винним?

Хай там як, убивства не було. Відсутність тіла та ознак насилля руйнують непереконливу версію поліції. Спершу Емілі їхала до Пенсильванії. Потім загубилася. Немає жодних ознак того, що одного дня вона не прокинулася і не вирішила, що досить з неї материнства, індустрії моди, Коннектикуту, Шона, усього цього. Навіть Нікі. Вона могла розпочати нове життя під вигаданим ім’ям. Копи кажуть, що таке постійно трапляється.

Це не та подруга, яку я знала! Але якщо Шон виявився зовсім не тим, за кого я його вважала, то чому так само не може бути з Емілі? Розуміння того, що ти так сильно помилявся щодо когось, страшенно спантеличує. Важко зрозуміти, що слід відчувати. Чи маю я сердитися на неї? Чи на себе? Чи маю я почуватися зрадженою? Ошуканою? Щиро кажучи, мені просто сумно.

Щоб завершити цей пост на менш трагічній ноті, вставляю посилання на пост, у якому я писала про дружбу з Емілі. Тоді я ще називала її Е. Але тепер ви знаєте, кого я маю на увазі, навіть попри те, що мені вже здається, буцімто я ніколи не знала насправді, хто вона і що я для неї означаю. І чи була вона взагалі моєю найкращою подругою.

Я знаю, що плакатиму, перечитуючи це. Але нехай.

З любов’ю,

Стефані.