Читать книгу Проста послуга - Дарсі Белл - Страница 9

(наступного дня)

Подальші роздуми та дзвінок Шону

Привіт, мамусі!

Сплю уривками. Дивні сни. Прокинувшись о шостій, я не одразу збагнула, що не так. Потім згадала: Емілі зникла. Відтак згадала решту історії, і мені стало страшно дивитися на телефон. Я опублікувала свій номер телефону і попросила своїх читачів повідомити, якщо побачать жінку, схожу на Емілі, яка, щиро кажучи, дуже схожа на багатьох білявих, худих, симпатичних, підтягнутих мамусь. Татуювання та каблучка мали б звузити коло пошуків, але багато хто має тату. Хто знає, чи була каблучка на ній? Що, як її пограбували?

Дякувати Богу, місцеві матусі доволі помірковані. Я отримала два повідомлення. Обидва про Емілі, яку начебто бачили в місцях таких далеких (на Алясці та в північній Шотландії – дивовижно, як далеко сягнув мій блог), що вона б не встигла доїхати туди за цей (короткий, продовжувала я нагадувати собі) проміжок часу.

Я взагалі-то думала змінити номер у разі, якщо мені почнуть писати й телефонувати тисячі мам, які жадають допомогти. Втім… попри те, що ми завжди мусимо бути уважними щодо того, чи достатньо захищена наша особиста інформація, це єдиний номер, який є в Емілі, і я досі сподіваюся, що вона зателефонує. Нам із Нікі необхідно, щоб вона могла з нами зв’язатися.

Наступного дня за вечерею Нікі почав тривожитися. Будь-яка дитина почала б. Я впевнена, що він відчув мою занепокоєність. Досі він ніколи не лишався на дві ночі поспіль, не враховуючи тих вихідних, коли його батьки поїхали, а ми так гарно провели час і ніхто не нервував. Тепер Нікі почав запитувати, коли по нього приїде мама. Він з’їв свій овочевий бургер і одразу ж зблював ним. Я погладила його по голівці й сказала, що його мама скоро повернеться і що зараз я зателефоную його таткові.

Була сьома година, коли я зателефонувала Шону в Англію. Я була у такому відчаї, що – як тупо – забула про різницю у часі. Тож він був заспаний.

– Я розбудила вас? О, пробачте!

Чому я вибачаюся? Його дружина зникла!

– Ви мене не розбудили, – сказав він в’язким голосом. – Хто це?

Я ледве стрималася, щоб не піддатись гидкенькій спокусі захихотіти, тому що мені завжди було цікаво, чи говоритиме Шон із цим своїм вишуканим британським акцентом, якщо його розбудити серед ночі. Він говорив.

– Подруга Емілі, – сказала я. – Стефані.

– Стефані, – повторив він.

Він не розумів, хто це, хоча ми зустрічалися багато разів.

– Що сталося, Стефані?

– Не хотіла б зчиняти паніку, – сказала я, – але Емілі залишила Нікі на мене, і мені цікаво, де вона й коли планує повернутися. Я, напевне, не так її зрозуміла. Не знала, що Нікі залишиться…

Я майже чула, як йому уривається терпець. Бах!

– У неї робоче відрядження, – сказав він спокійно. – Її не буде кілька днів.

Дуже конкретно, цілком зрозуміло.

– О, – сказала я. – Оце полегшення. Вибачте, що я вас потурбувала.

– Нічого, – сказав він. – Cміливо телефонуйте мені в разі потреби… Стефані.

Тільки поклавши слухавку, я усвідомила, що він не запитав, як справи в Нікі. Та що він за батько такий? Що він за чоловік? Хіба він був анітрохи не стурбований через свою дружину? Але чого йому хвилюватися? У них обох робочі відрядження, окремо одне від одного. Отак вони й живуть. Невже я вважаю, що чоловік і жінка мають щодня телефонувати одне одному?

До того ж я його розбудила. Чимало чоловіків перебувають у напівпритомному стані ще довго після того, як прокинуться. Привілей, який самотні матусі не можуть собі дозволити. Ще один.

Того вечора Емілі не повернулася. Я не телефонувала Шонові й знову вдавала, що все гаразд. Звичайний вечір із дітьми. Нікі то плакав, то заспокоювався. Я дозволила хлопцям залізти в моє ліжко і дивитися мультики, аж поки на настав час вкладатися до сну. Усі погані думки витіснила в найдальший закуток свідомості – мами це вміють. Я мусила бути терплячою. Дати цій ситуації розвиватися ще один день. Мені не залишається нічого іншого – лише чекати.

Емілі не повернулася і наступного вечора, коли з Англії приїхав Шон. Зателефонував мені з аеропорту. Тепер він теж здавався стурбованим. Закинув речі додому, де сподівався (чи боявся) побачити Емілі. А потім заїхав до мене.

Почувши голос тата, Нікі вилетів з кімнати Майлза. Обійняв його. Шон узяв сина на руки, поцілував і притиснув до грудей.

Якимось чином присутність Шона в моєму будинку, те, як він тримав свого наляканого, але хороброго хлопчика, перетворили мої ріденькі страхи на міцну кригу.

Це не сон. Моя подруга зникла. Мами, будь ласка, допоможіть!

З любов’ю,

Стефані.