Читать книгу Притулок пророцтв - Дэниел Киз - Страница 12

На дев’ятий день за її підрахунками Рейвен почала бити ногами у двері.

– Я хочу пісяти.

Ззовні почувся рух, ключ повернувся. Її засліпило вранішнє світло.

Алексі усміхнувся.

– Ти знаєш дорогу до туалету.

Від його усмішки Рейвен стало легше на душі. Було приємно, що він дозволив їй піти самій. Перш ніж повернутися назад, Рейвен оглянула вікно. Забите цвяхами.

Вона вийшла і попрямувала до дверей у гардероб, та Алексі зупинив її.

– Сідай, випий зі мною кави з пітою12.

Він приніс і поставив на стіл дві паруючі чашки і тарілку з теплими хлібними коржиками. Відламав шматочок і вмочив у каву. Рейвен зробила так само.

– А тепер продовжимо розмову, яку почали кілька днів тому.

Рейвен, як учениця у школі, зчепила руки на столі.

– Добре, Алексі, як скажеш.

– Хороша дівчинка.

…він ще, чого доброго, й золоту зірочку тобі за слухняність дасть…

– Яка країна є імперією зла? – запитав Алексі.

Він хоче, щоб вона сказала, у що повірила?

– Америка.

– Чому твій батько запроторив тебе до афінської божевільні?

…яка відповідь йому сподобається?..

– Хочеш, щоб я тобі пояснив? – спитав Алексі.

– Так.

– Тому що він розбещував тебе, коли ти була маленькою, і ти, очевидно, почала про це згадувати.

Рейвен кивнула.

– Він…

…стули пельку, рейвен…

– І всім начхати на те, що з тобою відбувається.

– Звідки ти знаєш?

– Я тобі доведу, – Алексі вийшов і невдовзі повернувся, несучи в руках ноутбук. Поклацав мишкою. – Я завантажую пошуковик.

– Що це таке?

Звісно, Рейвен знала, що таке пошуковик, але погоджувалася із сестрою, що треба й далі вдавати дурну білявку.

– Завдяки йому я можу переглядати пресу за будь-який день з якого завгодно куточка світу.

…дозволь йому тебе повчити. чоловіки це люблять…

– Це неймовірно! І що ти шукатимеш?

– Статті в газетах за той день, коли ми звільнили лікарню. Побачимо, чи є комусь діло до твого зникнення.

По спині Рейвен пройшов холодок. Мусить щось бути. Це ж новина.

Алексі набрав: Рейвен Слейд.

– Скільки ти вже в нас?

Під столом вона провела пальцями по подряпинах у себе на руці.

– Разом з сьогоднішнім дев’ять днів.

– Поряд з твоїм іменем я ставлю дати, відколи ти в нас. Дивись, отут газети: «Нью-Йорк Таймс», «Дейлі Ньюз», «Інтернешнел Гералд Тріб’юн». Бачиш? Жодного слова. Якби вони переймалися, про тебе написали б у газетах.

Рейвен раптом пройняв страх.

– А місцева преса?

Алексі додав кілька назв грецьких газет. Про її викрадення ані рядка. Алексі мав рацію. Нікому немає діла.

– Тому тобі краще буде тут з нами. Розумієш?

– Починаю.

– Коли я ненароком застрелив Ясона Тедеску, він сказав: «Рейвен знає». Що він мав на увазі? Що ти такого знаєш?

Рейвен похитала головою.

– Уявлення не маю, що я знаю.

Алексі встав з-за столу і підійшов до шафки над плитою. Рейвен не було видно, що він там робить.

– Один з наших завжди тримає запас для себе, – він простяг їй кусник чорного шоколаду.

Вона відкусила трішечки. Потім більший шматок, іще один. Відчула, як рот наповнюється солодкою слиною.

…навіть краще, ніж золота зірка…

Рейвен зіскочила зі стільця і обійняла Алексі.

Він вп’явся очима у її ліву руку.

– Де ти так подряпалася?

– Так я веду відлік днів. Це мій особистий календар, – вона порахувала шрами. – Дев’ять подряпин за дев’ять днів.

Алексі викрутив їй руку.

– Щоб більше такого не робила. Я казатиму тобі, який день. І що робити. І коли їсти, і коли спати, і коли ходити в туалет. Щоб більше жодних подряпин.

– Мені боляче.

Алексі відпустив її руку і погладив по щоці.

– Коли ти все добре зрозумієш, зможеш стати однією з нас.

– Я зроблю все, що ти захочеш.

– Добре. А зараз мені треба вийти ненадовго, буду хвилин за десять.

Її охопила паніка.

– Не залишай мене саму.

– Та я ж ненадовго.

– Візьми мене з собою.

– Не можу. Ти мусиш залишатися тут.

Рейвен вчепилася йому в руку.

– Не йди.

– Я думав, ти готова робити все, що я скажу.

У неї запаморочилося в голові. У жодному разі не сердити Алексі.

– Так, звичайно, – Рейвен заходилася прибирати зі столу. – Я помию посуд, поки тебе не буде. Повертайся швидше.

– От і молодець, – Алексі поцілував її в чоло.

Коли він вийшов, Рейвен помітила, що двері лишилися прочиненими. Підбігши до вікна, вона побачила, як Алексі переходить вулицю. Це її шанс втекти. Геть з цієї в’язниці, зійти східцями вниз – і на волю. Рука потяглася до клямки.

…зупинися. він, напевно, спостерігає з того боку вулиці…

Рейвен відсмикнула руку так, ніби клямка раптом розжарилася до червоного. Намотала пасмо волосся на палець з такою силою, що ледь не вирвала. Якби він хотів її вбити, то вбив би в лікарні. Що ж, якщо вона їм потрібна, вони її не чіпатимуть. Рейвен з грюкотом зачинила двері й пішла назад до мийки. Повитягала шухляди. Ні ножів, ні виделок, самі лише ложки.

…розбий тарілку і переріж собі горло…

– Чому ти кажеш, щоб я себе вбила?

…нумо, зараз же…

– Ні!

…боягузка…

– Сама ти боягузка. Я виберу час і місце, як мама. Як ти на це дивишся?

Мовчання. Сестра зникла.

Кроки на сходах. Алексі повертається. Рейвен змусила себе зайти до гардеробу і зачинила двері. Схлипуючи, почала вишкрябувати на руці свій десятий день.

Боже, Алексі ж заборонив їй дряпатися. Не треба його дратувати. Рейвен поплювала на долоню і потерла свіжий шрам. Якщо питатиме, вона скаже, що забула. Або що поранилася випадково. Алексі повинен думати, що вони – одна душа. Вона має зробити так, щоб він її захотів.

У темряві Рейвен обмацувала шрами так, ніби це був напис шрифтом Брайля. Десятий день ще не заструпився й болів дужче за інші.