Читать книгу Притулок пророцтв - Дэниел Киз - Страница 3

Афіни, Греція

Рейвен Слейд розплющила очі і закліпала від світла, що струменіло крізь заґратоване захисною сіткою вікно. Вона зіскочила з ліжка і підсунула матрац до стіни. Ставши на ньому навшпиньки, почала витягувати шию, намагаючись роздивитися світ ззовні. Побачивши обриси Акрополя та Парфенону на тлі вечірнього сонця, Рейвен зіслизнула на підлогу та вмостилася, схрестивши ноги, на вогкому матраці. У яку божевільню вона потрапила цього разу?

…сестричко, ми, по-моєму, цей, вже не в огайо…

Давненько вона не чула цього високого голосу у своїй голові. Краще не звертати уваги.

Рейвен втупилася в пов’язки у себе на зап’ястях, потім обережно припідняла ту, що на правій руці, і застромила під неї палець. Колупнула нігтем засохлу кірку. Так, струп справжній. Отже, і вона теж реальна. Рейвен обперлась спиною об стіну, оббиту повстю, і прислухалась, чи не почує голосу сестри. Нічого. Провела рукою по грудях, талії, стегнах, гомілках. Вона знову була собою. Як приємно повернутися.

Крізь наглядове віконце почувся жіночий голос:

– Я зайду, Рейвен. Мені треба з тобою поговорити.

Віконце затулилось, і розчинилися двері. До палати ввійшла медсестра Фей Сойєр.

Рейвен підвела очі й побачила гарну жінку середнього віку з гладеньким обличчям оливкового відтінку, темними очима та блискучою чорною косою, заплетеною навколо голови.

– Рейвен, я прийшла по тебе.

– Батько, цей, зняв примусовий нагляд для уникнення самогубства?

– Чергова медсестра каже, що ти вже три дні погоджуєшся співпрацювати.

– Тож я можу повернутися до обов’язків сестри-волонтерки?

– Містер Ясон Тедеску, новий пацієнт у лазареті, хоче з тобою поговорити. Він каже, що ти була його найкращою студенткою акторського мистецтва у Вейбриджському університеті.

– Звичайно. Я піду до нього.

– Спершу сходи помийся і одягнися.

У ванній медсестра допомогла їй прийняти душ і змінила пов’язки на руках. Коли вона подала Рейвен біло-червону уніформу, схожу на смугастий льодяник, дівчина усміхнулась:

– Коли вдягаю це, то завжди згадую Різдво.

– Ти даруєш усмішки пораненим солдатам та іншим хворим. Ти завжди у центрі уваги. Дозволь, я тебе гарно зачешу, перш ніж ти підеш до містера Тедеску.

Від різких дотиків щітки шкіру на голові посіпувало. Її ще ніхто не розчісував з того часу, як мати наклала на себе руки. Рейвен заплющила очі. Коли Сойєр відклала щітку, вона прошепотіла:

– Не зупиняйся.

– Маєш гарний вигляд, Рейвен.

Вона розплющила очі й угледіла на своїй спідниці біляві пасма.

– Ти мені волосся повисмикувала, дурепо!

– Воно завжди трохи вилазить, нічого страшного.

Рейвен стиснула праву руку в кулак і замахнулася, але Сойєр перехопила її в повітрі і викрутила за спину.

– Опануй себе, Рейвен, бо інакше писати у твоїй картці, що ти і далі розмовляєш з покійною сестрою.

– Ні! Я не хочу, щоб батько знову посадив мене під замок.

– Поводитимешся спокійно?

– Обіцяю.

– Ти вже багато разів обіцяти. Покажи руки, обидві.

Рейвен розтиснула пальці і змахнула руками перед собою.

– Бачиш?

– Гаразд. Ходімо до лазарету.

Вона рушила коридором слідом за Сойєр, та раптом зупинилася.

– У чому річ, Рейвен?

– Я передумала.

– Ти мусиш відвідати містера Тедеску.

– Я нічого не мушу.

Сойєр дістала з кишені запальничку і клацала нею, доки не спалахнуло полум’я.

– Забери це!

– Отже, тут ти, а не та інша. А тепер роби, що я сказала.

– Добре, тільки загаси її.

Сойєр закрила запальничку і сховала назад до кишені.

– Ходімо, потіш містера Тедеску.

Молодий хлопець з кисневою маскою, що лежав на першому ліжку, помахав їй.

– Я сумував за тобою, Рейвен.

Вона поплескала його по руці.

– Одужуй.

Рейвен проходила поміж ліжок та інвалідних візків, махаючи хворим довкола себе. Вона почувалася королевою, що оглядає війська. Ті, хто не спав, посилали їй повітряні поцілунки.

У протилежному кутку палати хтось крикнув:

– Гей ти, на візку, стули пельку і не заважай нам спати!

– Ти тут не сам, чорт забирай! – підхопив інший голос.

Наблизившись до напіврозсунутої ширми, Рейвен почула голос свого колишнього викладача акторського мистецтва, що патетично читав лекцію.

– Запам’ятайте, ця комедія Аристофана має антивоєнний сюжет. Головну героїню звуть Лісістрата, що означає «та, що розганяє війська». Вона зупинила війну між Афінами і Спартою, намовивши жінок, що настраждалися без коханих, перестати спати зі своїми чоловіками.

Рейвен пригадала свою останню роль.

Розсуваючи ширму, вона продекламувала:

Містер Тедеску, коротун з чималим черевцем, різко розвернувся на своєму візку.

– Рейвен?

Сойєр підштовхнула її ближче.

– Рейвен Слейд прийти, як ви й просити, професоре.

– Я не професор! Мені… так і не дали цього звання. А де мої друзі з «Сімнадцятого листопада»?

– Вони поки не приїхати, містере Тедеску, але наша волонтерка Рейвен тут і готова покращити вам настрій.

Його сердитий погляд потеплішав.

– Моя улюблена студентка акторського мистецтва. Запам’ятовувала ролі дуже швидко і відчувала їх так тонко, як ніхто зі студентів. Мені треба в тебе дещо спитати, – він кинув на Сойєр гострий погляд. – Залиште нас. Це стосується лише мене та моєї протеже.

Сойєр відійшла, та Рейвен бачила її тінь по той бік ширми.

– Рейвен, підійди ближче, – покликав містер Тедеску.

Вона нахилилася до нього, намагаючись не виблювати від запаху поту, що струмками лився з її викладача.

– Пам’ятаєш нашу останню розмову у мене в кабінеті, після репетиції, перед тим як у тебе стався зрив?

Як можна таке забути?

Того пообіддя, сидячи в кріслі біля його столу, вона відчула, як той роздрочений паскудник лізе своїми товстими пальцями їй під спідницю. На щастя, вона здогадалася схрестити ноги. Лісістрата вчинила б так само. Тедеску, спотикаючись, побрів до туалету.

На столі Рейвен помітила стос паперів. На титульній сторінці було написано: операція «Зуби дракона». Вирішивши, що це, мабуть, текст нової п’єси, вона швидко пробігла рядки очима: три римовані катрени, схожі на пророцтва Нострадамуса. Тільки-но вона зібралася покласти їх на місце, як він повернувся, витираючи руки, і застав її з паперами в руках.

– Як ти посміла чіпати речі на моєму столі?

– Перепрошую, містере Тедеску. Я думала, це нова п’єса.

Він здійняв догори стиснутий кулак. Рейвен скочила на ноги, а він погнався за нею навколо столу.

– Не бийте мене.

Його зупинив стук у двері. Якийсь студент просунув голову в кабінет.

– Пробачте, що запізнився.

Вона відштовхнула Тедеску і вибігла в коридор.

І до цієї миті більше його не бачила.

– Містере Тедеску, думаєте, я могла забути той останній день?

Викладач швидко зиркнув у бік ширми, за якою виднілася постать Сойєр.

– Ідіть звідси, сестро! Це приватна розмова!

Сойєр відступила, до них долинуло лопотіння її взуття.

– Ти завжди миттєво запам’ятовувала ролі. Пригадуєш, що було в тих паперах?

…рейвен, твій паразит-учитель акторського мистецтва просить розіграти сцену з його п’єски в трьох актах про драконячі зуби…

Вона проігнорувала голос у голові і з пам’яті повторила йому прочитані колись рядки.

– Завдяки вашим лекціям я зрозуміла частину образів і алюзій, та все одно це якась нісенітниця.

– Справжнє значення цих пророцтв знають тільки мої товариші із «Сімнадцятого листопада» та МЕХ.

– Що, в біса, таке «Сімнадцяте листопада» та МЕХ?

Через настирливий високий голос у голові Рейвен не розчула відповіді Тедеску, та зненацька він нахилився вперед на своєму візку, схопив її обома руками за горло і почав душити.

– Я не можу відпустити тебе живою, сучко.

Рейвен спробувала вирватися, та він тримав її міцно. Пальці все дужче стискалися на її горлі.

Ширма з шурхотом розсунулась, і влетіла Фей Сойєр. Вона зацідила Тедеску кулаком по обличчю. Його пальці розтиснулися. Від другого удару він знепритомнів.

– Боже мій, саме вчасно. Він намагався мене вбити.

Сойєр помацала Тедеску пульс і гукнула санітарку, що саме проходила повз.

– Цей пацієнт знепритомнів. Коли отямитися, не випускати його з лазарету. І жодні відвідувачі.

Коли вони вийшли в коридор, Сойєр спитала:

– Що ти йому казати, що він аж на тебе накинутися?

Рейвен розкрила було рот, щоб процитувати ті три катрени, та згадала слова Тедеску, що ці рядки призначалися лише для людей із «Сімнадцятого листопада» та МЕХ.

– Та нічого. Він просто, цей, з котушок з’їхав.

Сойєр викрутила їй руку.

– Я почула про «Сімнадцяте листопада» і «Моджахедін-е Халк».

– Муджахені що?

– Відповідай, бо писати в картці, що маєш галюцинації і розмовляєш із мертвою сестрою. Батько знов тебе замикати.

Рейвен вивільнилася.

– Ну і біс із ним, пиши, що хочеш.

– Що тут коїться?

Рейвен обернулася на голос батька.

– Вона врятувала мені життя. Містер Тедеску хотів мене вбити. Але тепер вона погрожує написати в моїй картці, що в мене і далі не всі вдома.

Батько обернувся до Сойєр.

– Сестро, я сам із цим розберуся. Можете повертатися на пост біля палати військових.

Сойєр постояла мить, а тоді рушила геть, гордо карбуючи кроки.

– Рейвен, з тобою все нормально?

– Перш ніж напасти на мене, містер Тедеску запитав, чи пам’ятаю я зміст документів, які колись бачила на столі в нього в кабінеті. Я думала, що то текст п’єси. Але він сказав, що це його пророцтва, і наказав мені їх повторити. Потім він заявив, що мусить мене вбити, бо план операції «Зуби дракона» мають знати тільки його товариші із «Сімнадцятого листопада» та МЕХ.

Батько схопив її за руку.

– Ходімо зі мною, хутчіш!

– Тату, про що це він? Що таке МЕХ?

Батько швидко втяг Рейвен до свого кабінету і замкнув двері.

– Немає часу пояснювати.

– Він наказав мені повторити три строфи, щоб перевірити, чи я їх пам’ятаю. Вони починалися…

– Не кажи.

– Чому?

– Якщо мене схоплять і допитуватимуть, я не думаю, що витримаю.

– Ти мене лякаєш.

– Вибач, але нам треба діяти швидко. Під загрозою можуть опинитися тисячі життів. Слухай мій голос. Ти вже не раз чула цю команду: Рейвен4, до гнізда.

…він гіпнотизує тебе, рейвен, не слухай…

Вона чула застережливий голос сестри, та очі заплющувалися мимохіть.

– Повтори команду за мною, Рейвен.

Вона прошепотіла: «Рейвен, до гнізда», – і обм’якла.

Тоді відчула, як батько кладе руку їй на чоло.

– Рейвен, ти знову заснеш, як засинала вже багато разів. Міцно-міцно. Ти бачиш, як квилять плакучі верби. Вдихаєш солодкі пахощі троянд у саду. Відчуваєш подих вітру на обличчі. Поглянь на жовтих і помаранчевих метеликів. Не звертай уваги на голос сестри-близнючки у голові, бо вона заздрить, що ти народилася живою, а вона – ні. А тепер спи. Спи міцно, поки я не скажу тобі прокинутися.

…стережись, рейвен, раніше він завжди пояснював, чому гіпнотизує тебе, не піддавайся…

Надто пізно. Вона вже була в саду, лежала на траві. Його голос гучно лунав у тиші.

– Ти не пам’ятатимеш пророцтв Ясона Тедеску. Вони будуть заховані у глибинах твоєї підсвідомості, їх охоронятиме і не випустить звідти твоя боязнь вогню і боязнь висоти твоєї сестри. Тільки коли почуєш фрази «Сімнадцяте листопада» знешкоджено і «Моджахедін-е Халк» знешкоджено, ти знову згадаєш зміст пророцтв і зможеш повторити їх ЦРУ чи ФБР. А тепер повтори слова про «Сімнадцяте листопада» та «Моджахедін-е Халк», які знімуть блок із пророцтв.

– «Сімнадцяте листопада» знешкоджено. «Моджахедін-е Халк» знешкоджено.

– Коли я порахую до п’яти і скажу: «Рейвен, лети», – ти прокинешся. Один, два, три, чотири, п’ять. Рейвен, лети.

Вона розплющила очі.

– Рейвен, що ти пам’ятаєш?

– Що одягалася після того, як медсестра Сойєр розчесала мені волосся.

– Чудово. А тепер ходи зі мною до кімнати відпочинку, роздаватимеш солдатам сік і тістечка.

Усе ще тремтячи, Рейвен разом із батьком вийшла з кабінету.

– Не забудь: для їхнього, та й для твого лікування корисно, щоб наші поранені американські і грецькі військові вилили комусь ті жахіття, що вони пережили під час бойових дій, – він легенько підштовхнув її до кімнати відпочинку. – Тільки не фліртувати.

Рейвен зупинилася на порозі. Чоловіки в інвалідних візках розверталися й усміхалися їй, у декого з них була загіпсована рука або нога. Ті, хто грав у доміно, махали їй, відірвавшись від гри.

За скляною перегородкою Рейвен побачила Сойєр, що сиділа на сестринському посту і спостерігала.

Кроком моделі вона продефілювала до кімнати. Тут сцена чи знімальний майданчик? Проходячи поміж пацієнтів, Рейвен відчувала, що їм хочеться її торкнутися. Більшість із них лікувалися чи то від військового неврозу, чи від фронтової виснаженості. Як це тепер називається? Ага, посттравматичний стресовий розлад. Судячи з того, як вони на неї дивилися, стрес у них справді чималенький.

Сойєр якось сказала, що солдатам краще ділитися спогадами про війну у Перській затоці з волонтеркою, ніж із головним лікарем чи навіть із медсестрою з психіатрії, однак пізніше вона завжди випитувала, про що вони розповідали.

Рейвен помахала військовим. Один з них послав їй повітряний поцілунок. Грецький капрал зробив кулаком між ногами жест, ніби дрочить. Рейвен відвела погляд.

Вона помітила чоловіка з пов’язкою на обличчі і зафіксованою в бандаж лівою рукою, він сидів спиною до сестринського посту. Явно новенький. Солдат помахав їй вільною рукою. Рейвен підійшла і погладила його по чолу.

– Як ти?

– Коли твої ніжні пальці торкаються мого чола, стає значно легше, – відповів солдат приємним густим басом із ледь вловимим грецьким акцентом.

– У тебе чудова англійська.

– Студентом я їздив у Штати по обміну.

– Як тебе звуть?

– Зорба.

Вона розсміялася.

– Грек Зорба, як у тому кіно? Жартуєш.

– Якби ж то.

Рейвен підморгнула.

– Я називатиму тебе чоловіком у білій марлевій пов’язці.

Вона швидко роззирнулася, шукаючи поглядом свого улюбленого медбрата. Молодий Платон Еліаде сидів за столиком біля вікна і роздавав карти. Рейвен знала, що він і герої американської нації для підрахунку очок користувалися спаленими сірниками, та потім розраховувалися грошима. Вона попрямувала до картярського столу.

Як раптом – пах-пах! Ніби з карбюратора чи вихлопної труби. Платон зірвався на ноги, перекинувши стіл.

– Усім покинути кімнату! Розійтися по палатах!

Він витяг з-під халата автомат і побіг у коридор.

…рейвен, звідки, в біса, у цього санітара з дурки автомат..?