Читать книгу Притулок пророцтв - Дэниел Киз - Страница 2

Революційна організація «Сімнадцяте листопада»

У ніч на 17 листопада 1973 року група грецьких студентів зібралася на території Афінського політехнічного університету на акцію протесту проти семирічної військової диктатури полковника Пападопулоса, що її, як вони вважали, підтримувало ЦРУ. Спецзагони поліції рушили на штурм. Крізь ворота на територію увірвалися танки. Тридцять чотири студенти були вбиті, вісімсот поранені.

Через два роки після тих подій голову місії ЦРУ в Афінах Річарда Велча вбили на очах у його дружини та водія. Терористи називали себе революційною організацією «Сімнадцяте листопада», скорочено 17Л. Це був перший акт їхньої помсти за атаку 1973 року.

За двадцять вісім років, з 1975-го до 2003-го, члени угруповання скоїли ще понад шістдесят смертельних нападів на американців і європейців, серед іншого, на них лежала відповідальність за ліквідацію британського військового аташе в Афінах у червні 2000-го. На відміну від схожих організацій – німецької «Фракції червоної армії» (RAF), італійських «Червоних бригад» (BR) та французької «Прямої дії» (AD), – особу жодного з членів цього угруповання не було встановлено, і жодного з них не затримали. Бюро з питань боротьби з тероризмом при Держдепартаменті США внесло «Сімнадцяте листопада» до списку найнебезпечніших міських терористичних угруповань у світі.

«Сімнадцяте листопада», яке колись називали останньою терористичною організацією марксистсько-ленінського спрямування у Європі, і досі існує.

«Моджахедін-е Халк» («Священні воїни народу»)

4 листопада 1979 року група іранських студентів-марксистів, що боролися проти впливу Сполучених Штатів на їхню країну, а особливо проти підтримки, яку ЦРУ надавало поваленому шахові Пехлеві, штурмувала та допомогла захопити посольство США в Тегерані. Шістдесят три американські дипломати та ще три громадяни були взяті в заручники.

Спершу на боці радикальних студентів, які, за деякими оцінками, мали колись і до п’ятисот тисяч прибічників, був пореволюційний іранський уряд, проте вони виступали проти теократичного режиму аятоли Хомейні1 і обстоювали марксистську нерелігійну демократію, що визнавала б рівність чоловіка і жінки. За це організацію почали переслідувати, більшість її членів разом із керівництвом зазнали катувань і були страчені загонами Іранської революційної армії. Ті ж, кому пощастило втекти, переховувалися. У 1993-му виконувачкою обов’язків лідера «Моджахедів іранського народу» було обрано Маріам Раджаві. За її сприяння були сформовані військові загони, до яких входили переважно жінки.

Організація брала участь у війні проти Ірану на боці Саддама Хусейна. Після закінчення війни моджахеди допомогли Хімічному Алі2 отруїти газом тисячі курдів та мааданів, так званих «болотних арабів». У винагороду Саддам Хусейн віддав у їхнє розпорядження табір Ашраф неподалік від іранського кордону. Кількість моджахедів скоротилася до 3800 осіб, і тепер це невелике угруповання бойовиків, яке очолюють переважно жінки.

Коли Маріам Раджаві опинилась у вигнанні у Франції, кілька найвідданіших їй жінок спалили себе на знак протесту.

Через діяльність на шкоду інтересам США Держдепартамент визнав «Моджахедін-е Халк» терористичною організацією, проте Пентагон за підтримки кількох сенаторів вимагав викреслити угруповання із цього списку, сподіваючись у можливій війні проти Ірану використовувати його членів як шпигунів та для розпалювання повстання всередині країни. «Моджахедін-е Халк» і досі існує.

У «Притулку пророцтв» ці дві терористичні організації об’єдналися для нищівної атаки на США.