Читать книгу Моя неймовірна подруга - Elena Ferrante - Страница 15

Жоден хлопець так і не освідчився Лілі у коханні, а вона ніколи мені не казала, чи це її переймає. Джильйолі Спаньйоло постійно хтось освідчувався, та й я мала успіх у хлопців. Але Ліла не подобалася нікому, передусім тому, що була занадто худорлява, неохайна, з вавками, до того ж гостра на язик – придумувала для всіх образливі прізвиська і, незважаючи на багатий словниковий запас невідомих нам літературних висловів, які демонструвала в школі перед вчителькою, з нами розмовляла на діалекті, сповненому вульгарних грубих слів та лайки, від чого відразу зникало найменше романтичне почуття. Один лише Енцо якось зробив дещо таке, що не можна було вважати освідченням, але в будь-якому випадку це був прояв захоплення та поваги. Значно пізніше після того, як він розсік їй голову каменюкою, і ще до того, здається, як йому відмовила Джильйола Спаньйоло, він перебіг через дорогу і просто на моїх очах простягнув Лілі вінок з горобини.

– Навіщо він мені?

– З’їси.

– Зеленими?

– Зачекаєш, щоб дозріли.

– Не хочу.

– Ну, то викинь.

Оце і все. Енцо повернувся і побіг на роботу. Ми з Лілою розсміялися. Розмовляли ми мало, але в усьому, що з нами відбувалося, знаходили привід, щоб посміятися. Єдине, що я їй тоді сказала весело:

– А я люблю горобину.

Насправді я вигадала, горобина мені не подобалася. Мені подобався її червоно-жовтий колір, коли ягоди ще не були дозрілими, їхня твердість та лиск у променях сонця. Але коли їх зривали і потім підвішували на балконах достигати, коли вони ставали коричневими і м’якими, мов маленькі сушені грушки, коли їхня шкірочка відставала, а під нею виднілася зерниста м’якіть з неприємним запахом, яка нагадувала мені розчавлені тільця мишей на дорозі, тоді мені гидко було за них навіть братися. Я сказала так, сподіваючись, що Ліла скаже мені: «Ну, то візьми, забирай його собі». Мені здавалося, що якби вона віддала мені подарунок Енцо, я була б щасливішою, аніж якби вона мені подарувала щось своє. Але вона цього не зробила, і я ще навіть зараз пам’ятаю те відчуття зради, коли вона понесла його додому. Вона власноруч забила цвях за вікном. Я спостерігала за тим, як вона вішала на нього вінок.