Читать книгу Моя неймовірна подруга - Elena Ferrante - Страница 24

У мене розпочався період постійного нездужання. Я розповніла, на грудній клітці під шкірою у мене з’явилися дві тверді кульки, а пахви під руками та лобок покрилися волоссям. Я стала сумною та дратівливою. У школі мені було ще важче, ніж у попередні роки, розв’язки задач з математики ніколи не збігалися з відповіддю у підручнику, а латинські фрази здавалися мені повною абракадаброю. За першої можливості я зачинялася у туалеті і роздивлялася у дзеркалі своє оголене тіло. Я сама себе не впізнавала. У мене виник острах, що я й надалі буду змінюватися все більше й більше, аж поки з мене не вигулькне моя мати – кульгава, косоока – і тоді мене вже ніхто не любитиме. Часто я могла зненацька розплакатися. Груди, що раніше були пласкими та твердими, стали більшими та м’якими. Я почувалася немов під владою якихось темних сил, що ховалися у моєму тілі, і жила у постійному страху.

Якось після уроків перед школою мене наздогнав Джино, син аптекаря, і сказав, що вони з друзями посперечалися, чи в мене справжні груди, чи то я підкладаю собі вату. Він говорив і сміявся. Джино вважав, що вони в мене були справжні, і побився об заклад на двадцять лір. Наприкінці заявив, що з тих двадцяти, якщо він виграє, десять були б його, а десять – мої, якщо я доведу, що в мене там немає вати.

Те прохання мене дуже налякало. Оскільки я не знала, як краще поводитися, то вирішила скористатися задерикуватим тоном Ліли:

– Ну, то давай мені десять лір.

– Чому це? Я вгадав?

– Авжеж!

Він втік, а я розчаровано пішла собі далі. Та згодом він знову мене наздогнав разом з іншим хлопцем з його класу – худорлявим, імені якого я не знала, з темною родимкою на губі. Джино звернувся до мене:

– Він теж повинен бачити, тому що інші не повірять, що я виграв.

Я знову вдалася до Лілиного тону:

– Спочатку гроші!

– А якщо в тебе там вата?

– Немає.

Він дав мені десять лір, і ми всі втрьох мовчки зайшли до багатоквартирного будинку біля скверу і піднялися сходами на останній поверх. Там біля ґратчастих дверцят, що вели на терасу і виблискували на сонці, я підняла кофтинку і показала їм груди. Ті двоє на мить завмерли, немов не вірячи власним очам. Потім розвернулися і втекли сходами вниз.

Я полегшено видихнула і подалася до бару «Солара» за морозивом.

Той випадок добре мені запам’ятався: я тоді вперше відчула ту притягальну силу, яку викликало у чоловіків і хлопців моє тіло. А що найважливіше – я зрозуміла, що Ліла, немов всемогутній привид, впливала по-особливому не лише на поведінку Кармели, а й на мене. Якби мені довелося діяти самій за таких обставин, що викликали в мене загальне збентеження, що б я зробила? Мабуть, просто втекла б. А якби я була з Лілою? Потягла б її за руку, прошепотіла б: ходімо звідси. А потім стояла б тільки тому, що вона, як завжди, вирішила б залишитися. А от за її відсутності, після короткочасного вагання, я поставила її на своє місце. Тобто я втілила її в собі. Коли Джино звернувся до мене зі своєю пропозицією, я ясно відчула, як загнала у далекий куток своє «я», як копіювала погляд, тон голосу та жести Черулло, притаманні їй у критичних ситуаціях, і була собою задоволена. Часом я питала в себе збентежено: то і я роблю, як Кармела? Мені здавалося, що ні, що я інакша, але я не знала, в чому саме, а тому псувала собі все задоволення. Коли я проходила повз майстерню Фернандо, то побачила, як Ліла розставляла черевики на довгій полиці; я вже хотіла було покликати її і розповісти, що зі мною сталося, щоб почути її думку. Але вона мене не помітила, і я передумала.