Читать книгу Облиш мене - Ґейл Форман - Страница 10

Тепер, коли Джейсон повернувся до офісу, він працював довше, ніж коли-небудь. Він звинувачував оновлення бази даних, але Мерібет очікувала, що він шукатиме причин триматися якомога далі від домівки. Якби вона могла робити так само, то робила б.

Це місце було катастрофою. Її мати не була доброю господинею, та й Роббі не могла похизуватися талантом у прибиранні, тож гори брудної білизни зростали кожного дня, що, звісно, було неприємно, але насправді Мерібет хвилював немитий посуд у раковині, бо якщо з’являться таргани, то доведеться їх винищувати одразу в п’яти кварталах.

Тож вона взялася мити посуд. Та прати білизну. Вона вже не могла їсти харчі з доставки, тож почала готувати прості страви. Ці легкі завдання висмоктували з неї всю силу, що в неї була. Повернувшись із роботи додому, Джейсон насварив її за те, що вона забагато клопоталась у хатніх справах, а втім, далі працював допізна.

Одного ранку під час її другого тижня вдома Мерібет пішла на кухню, щоб зробити собі кави, аж раптом побачила посуд після вчорашньої вечері, а разом з ним і ввесь посуд після сніданку. Цей безлад ніби так і чекав на неї.

«Пішло воно все», – подумала жінка. Ходити до офісу було б набагато легше, ніж оце. Згадавши про обіцянку, яку вона дала Елізабет тиждень тому, – обіцянку, що її наполовину забула, як Елізабет і просила, – вона увімкнула свій ноутбук. Чекаючи, поки завантажиться її пошта, Мерібет відчула, як біль оперезав їй живіт. Вона впізнала цю тривогу, коли вперше за тривалий час повертаєшся до чогось. Позаминулого літа, просто після того, як Мерібет повернулася у «Фреп», Елізабет запросила її з родиною до Тома в Беркшир (що ж, тепер це був їхній спільний будинок) на вихідні. В останню мить Елізабет сказала, що вони з Томом не зможуть поїхати, але вона дуже просила, щоб Мерібет із Джейсоном та дітьми поїхали відпочити. Вони сподівалися побачити щось сільське, але натомість побачили величезний будинок у колоніальному стилі із власним озером. Про село нагадувало лише це місце, віддалене від цивілізації, там навмисне не було електроніки. Ніякого кабельного телебачення. Жодного Інтернету. Просто краєвид. Щоб зловити мобільний зв’язок, треба було їхати до Ленокса. Але було добре. Мерібет вимкнула телефон та безжурно проводила час, шукаючи разом із близнюками чотирилисту конюшину. Проте дорогою додому її телефон почав розриватися від листів та повідомлень, а вона відчувала, що їй бракує чогось життєво важливого і що вона майже готова заплатити за це. Саме так вона почувалася зараз.

Аж ні, серед пошти не було нічого важливого. До речі, листів майже взагалі не було. Це дивно. Будь-якого дня, окрім робочих повідомлень про здавання матеріалів до друку та оголошень про зустрічі, окрім її листування з різними редакторами й письменниками, було ще, якнайменше, сто нових повідомлень. Вона проглянула свої отримані повідомлення та помітила, що її акаунт був вимкнений якраз кілька тижнів тому, просто під час її операції. Кілька повідомлень, що встигли прийти до того, як акаунт вимкнули, були прочитані. Але читала їх не вона. Вона спробувала зайти через браузер – на випадок, якщо проблема в комп’ютері, але все було так само. Вона зайшла на свій особистий акаунт, щоб перевірити, чи там усе так само, але ні, там все було гаразд. Дивно. Вона зателефонувала Фінулі, асистентці Елізабет.

– Фінуло, привіт, це Мерібет Клейн.

– Мерібет, вітаю! Як ти почуваєшся?

– Все чудово. Ну, не чудово, але краще. Зважаючи на обставини.

– Добре, добре. Хитре воно, серце, – сказала Фінула. – Моїй бабусі робили операцію з шунтування. Зараз вона знову тягає візки по городу.

– О. Це заспокоює. До речі, я намагалася повернутися до роботи, хотіла розібрати пошту, але там нічого немає.

– Усе правильно.

– Правильно?

– Наказ Елізабет.

– Елізабет?

– Вона сказала зняти тебе з системи.

– Справді?

– Так.

– О, добре. Та хтось читав мої листи.

– Мабуть, Андреа Девіс. Ми прийняли її на роботу.

– Коли?

– Я не пам’ятаю достеменно, але коли ти була в лікарні, – відповіла Фінула. – Можу пошукати, якщо хочеш.

– Не треба, все гаразд.

– Андреа чудова. Не зволікаючи, взялася до роботи.

– Так, вона справжній професіонал, – сказала Мерібет. На лінії запала тиша.

– Ми збираємося планувати зустріч. Мені покликати Елізабет?

– О, ні, дякую.

– Усього найкращого, Мерібет.

– Тобі також, Фінуло.

Мерібет поклала слухавку та закрила ноутбук. Уперше за багато років у неї не було ні справ, які нависали над нею, ані термінів, що на неї тиснули. Вона повинна відчувати полегкість, але відчувала тільки зраду. Не думай про це. Ось що Елізабет їй казала. І тим часом найняла Андреа. Вже найняла на той момент, коли прийшла відвідати її. Навіть не дочекавшись, поки охолоне робоче місце Мерібет.

Не переймайся цим. Ось що сталося, коли вона не переймалася цим.

Вона кинула ноутбук на край ліжка, і він упав на підлогу зі стуком.

Її не звільнили. Вона знала, що Елізабет ніколи б так із нею не вчинила. Можливо, це навіть незаконно. А от щодо її заміни, справа була в тому, що Елізабет завжди робила саме так. Це все пояснювало.

Того вечора Джейсон приїхав додому по дев’ятій. Двійнята все ще не спали, бо Мерібет не мала сили вкласти їх, а її мати рано заснула.

– Як так вийшло, що діти досі не сплять? – запитав Джейсон.

– Мабуть, чарівний ельф сну проминув сьогодні нашу домівку.

Він поставив сумку.

– Все гаразд?

Мерібет була не в змозі відповісти.

Джейсон знову подивився на годинник та кивнув у бік кімнати близнюків.

– Не смій мене засуджувати.

– Я не засуджував, – сказав він на свій захист. – Оновлення…

– Так, оновлення бази даних, – перервала вона його. – Я знаю. Уся Трайбека знає, який ти зайнятий зі своїм оновленням бази даних.

– Що сталося?

– Що сталося? Я тут сама цілими днями з мамою та дітьми, і я все ще почуваюсь як лайно.

Вона замовкла, чекаючи на відповідь Джейсона, але він промовчав.

– Тебе ніколи немає вдома. Я не розумію, чи ти намагаєшся мене уникати, чи ти вважаєш, що тиждень у лікарні й тиждень відпочинку – це розкіш для старої Мерібет.

– Що ти маєш на увазі?

– Ти обіцяв мені бульбашку, – сказала вона, її голос почав тремтіти.

– Я намагаюся, Мерібет. Але тримати тебе в бульбашці, вести господарство та старанно працювати – зовсім нелегко.

– Ласкаво прошу до кожного клятого дня мого життя.

Джейсон стиснув щелепи.

– Послухай, – мовив він повільно. – Я знаю, ти пройшла важке випробування і в тебе все болить, але можеш спробувати не зриватися на людей, які переживають це разом з тобою?

– Так, якщо мені зустрінуться такі люди, то, не сумнівайся, я про це не забуду.

– Знаєш, ти поводишся, як…

Дитина. Вона думала, що він скаже саме це.

– Егоїстка.

Егоїстка! Вона егоїстка? Усе, чим вона займалася, – це дбала про інших. Уперше в житті вона потребувала турботи про себе – й ось що дістала! Вона відчувала, як сльози підступали до її очей, а потім сором, бо пішов він до дідька, якщо вона заплаче.

Егоїстка?

Джейсон. Елізабет. Мати.

Нехай усі вони йдуть під три чорти.