Читать книгу Облиш мене - Ґейл Форман - Страница 6

Виписка з лікарні, дорога через увесь центр міста, приїзд додому – це все виснажило Мерібет, тож вона дозволила собі трохи подрімати. Коли прокинулася, навколо було незвично тихо як на їхню оселю, що не мала товстих стін, котрі приглушували б галас сімейного життя.

Вона покликала Джейсона, який працював удома ввесь наступний тиждень.

– Привіт.

Він усміхнувся.

– Добре бачити тебе вдома, Лоїс.

– Добре бути вдома. А де всі?

– Твоя мама та Роббі повели дітей на ігровий майданчик. Тобі щось принести?

Мерібет подивилася на годинник.

– Я думаю, медсестра приїде о третій. Може, перекусимо?

– Звісно. Ми замовляли піцу. З печі. Залишилося ще кілька шматочків.

– Тільки не піца.

– Точно, спеціальна дієта. Останнім часом ми майже завжди купували щось готове. Я замовлю якихось продуктів. Хочеш написати перелік? Або можемо зробити замовлення онлайн.

– Так, добре, – відповіла вона. – Поки що, мабуть, трохи супу.

– Консервований згодиться?

– Там забагато солі. Мені не рекомендовано таке їсти.

– Я можу збігати до супермаркету.

– Усе добре. Я пошукаю щось у холодильнику.

– Ми зберігали там канцелярські резинки з жувальними гумками, – сказав Джейсон. – Скоро ми знову увійдемо в колію.

Мерібет доїдала ланч із йогурту та яблука з арахісовим маслом, коли приїхала чергова медсестра. Лука була приємно пухкенькою та завжди мала на обличчі вдавану співчутливу усмішку. Вона перевірила бинти на грудях та на нозі Мерібет.

– Добре загоюється, – сказала вона.

– Так, але я все одно думаю, що будуть шрами, – завважила Мерібет.

– Деякі жінки носять шрами як відзнаку. Я працювала з жінками, котрі пережили рак грудей, та замість робити операції з відновлення вони робили тату. У тебе буде дуже гарний шрам на нозі, як оцей. – Лука підтягла вгору свою штанину й показала вінок зі стокроток, що обвивав її щиколотку.

– Кумедно. Мій чоловік каже, що шрами – це як татуювання, але з цікавішою історією.

– Я також так думаю. А як щодо грудей… – Вона постукала себе по пишному бюсту. – Він зблідніє та матиме вигляд декольте. Це дуже привабливо.

– Тепер ви знаєте, навіщо я довела себе до шунтування, – сказала Мерібет.

Лука розсміялася.

– Із почуттям гумору ти далеко підеш.

– Почуття гумору, трішки натуральної їжі – і я буду в нормі.

Та, як за командою, її живіт голосно забурчав. Лука подивилася на баночку з-під йогурту та яблучний недогризок.

– Що ще ти їла сьогодні?

– Кашу в лікарні.

– Вже майже четверта година.

– Справді?

Лука перестала писати примітки.

– Тобі треба дбати про себе.

– Завтра мені принесуть моє замовлення із супермаркету.

Лука насупилася.

– Дбай за себе та прохай про допомогу.

– Я намагаюся.

Лука приєднала Мерібет до переносного апарата для вимірювання тиску, потім до електрокардіографа. Усі дані відображувалися просто на її iPad.

– Виглядає добре, – сказала вона. – Відпочивай. Їж. Невдовзі ти почуватимешся набагато краще.

У той самий момент вхідні двері відчинились і в будинок забігли діти в супроводі матері Мерібет.

– Матуся вдома? – гукнула Лів.

– Вона у своїй кімнаті, – відповів Джейсон.

– Матусю? – волав Оскар. – Я хочу до матусі.

Саме так тиха оселя наповнилася гамором. Через кілька секунд Оскар уже стрибав на ліжку, ледве не наступаючи на хвору ногу Мерібет.

Лука вигнула одну брову, припинивши робити свої справи.

– Ти сьогодні вкладатимеш нас спати? – запитав Оскар. – Бабуся не читає різними голосами, а татко не знає, як упіймати страшні сни Лів.

– Думаю, у мене легко це вийде, – відповіла Мерібет і хотіла подивитися на Луку, щоб дістати її схвалення. Але та вже тихо пішла.

– Ти не розповідала нам казок уже сто років, – сказала Лів. – А бабуся обіцяла, що ти розповіси.

– Я сказала, що вона мабуть розповість, – виправила мати Мерібет.

– Що, як я вас вкладу, а татко почитає?

Вона почала шукати Джейсона поглядом, а він стояв поруч та всміхався. Коли вона дізналася, що в них будуть двійнята – не велика дивина у світі ЕКЗ, – то подумала, що вони впораються без проблем. Двоє їх, двоє нас. Проте математика не завжди працює так чітко. Це скидалося на ділення в п’ятому класі: завжди був залишок.

Жінка зробила ще одну спробу, дивлячись на Джейсона широко розплющеними очима та беззвучно благаючи про допомогу.

– Я не можу звинуватити їх у тому, що вони за тобою скучили, – сказав Джейсон. – Ми всі скучили.

Вона хотіла лишень одного: щоб хтось поклав її в ліжко та прочитав їй казочку зі щасливим кінцем. Але всі просто стояли та дивилися на неї – її мати, Джейсон, Оскар, Лів. Вона пообіцяла близнюкам, що вкладе їх спати сьогодні.