Читать книгу Облиш мене - Ґейл Форман - Страница 12

Їй наснилася вода. Вона чула її дзюрчання. Приплив та відплив хвиль.

Дзвін. Вона його відчувала. Уві сні йшов дощ. Дзвін. І в її кімнаті.

Тоді її ліжко почало трястися й вона почула вереск Лів:

– Прокидайся! У нас воші! Прокидайся мерщій!

Вона ледве розплющила очі. Над нею стояла Лів разом з Оскаром та Ніфф Спенсер. Усі троє були мокрючі до нитки.

– У школі сталася перевірка, – пояснила Ніфф.

– Ми намагалися додзвонитись, але в тебе постійно був автовідповідач, отож я вирішила відвезти їх додому.

Те пищання. Це був сигнал дзвінка на другій лінії.

– Де бабуся?

– Дрімає, – сказав Оскар.

– Вхідні двері були відчинені, тож я вирішила ввійти, – мовила Ніфф.

Мерібет кліпнула очима й зиркнула на годинник. 12:13.

– Воші?

– На жаль, вони і в Оскара, і в Лів. – Ніфф стишила голос. – Учителі сказали, що це дуже погано.

– То що мені робити? – вона запитала у Ніфф. – Помити їх отим шампунем?

– О, ні, ця хімія – справжня отрута, – відповіла Ніфф.

Оскар не зрозумів цього перебільшення. Він відкопилив нижню губу, вже готуючись плакати.

– Ніхто не збирається нікого отруювати, – заспокоїла його Мерібет та потягнулася, щоб погладити сина по голові, але, натомість, змінила напрям і поплескала його по плечу.

– Ти можеш найняти спеціальних людей, які вибиратимуть вошей, але я навчилася це робити сама, – сказала Ніфф. – В Інтернеті є відео. Треба дуже уважно вибирати гнид. Їх перевірятимуть перед тим, як знову прийняти до класу, і діти не можуть мінятися капелюхами або перуками – це суворе правило завтрашньої вечірки на честь Геловіну.

Дідько. Геловін аж у п’ятницю, а вечірка чомусь саме завтра.

– Ми не можемо пропустити свято Геловіну, – сказав Оскар, цього разу на повну вип’ятивши підборіддя.

– Ти все руйнуєш! – верещала Лів на Мерібет.

– Лів! Де твої манери! – вжахнулася Ніфф. Вона повернулася до Мерібет. – Я можу допомогти, якщо хочеш.

– Дякую, – сказала Мерібет. – Ми впораємось.

Після того, як Ніфф пішла, Мерібет знайшла в Інтернеті кількох фахівців із вибирання вошей. Ніхто не міг прийти сьогодні й, окрім того, вони обійшлися б їй у чотириста доларів за близнюків, плюс іще якась сума за перевірку дорослої частини родини. Її мати у шкарпетках тихо зайшла до спальні.

– Мені здалося, чи я чула двійнят?

– Їх відправили зі школи з вошами, – відповіла Мерібет. – Треба комах позбутися.

– Гадаю, допоможе керосин.

– Ні, він не допоможе. Нам потрібен шампунь від Pantene та спеціальний гребінець, як ось цей. – Вона показала на екран. – Ти можеш задля мене збігати до аптеки?

Старша жінка перевела погляд на вікно. Надворі йшов огидний сірий заливний дощ.

– У таку негоду? Я думаю, мені не варто виходити.

– Але хтось має сходити.

– Попроси Джейсона.

– Він сьогодні працює поза офісом. І приїде дуже пізно.

– Хіба не можна замовити з доставкою?

– Аптека «Райт Ейд» не має доставки.

– Ти не можеш замовити через комп’ютер? – Її мати вказала на екран.

– Можу, але його не привезуть учасно. Я маю вивести їх до завтра. Дітей не пустять до школи, поки вони не будуть чисті.

– Хіба Джейсон не може привезти гребінець сьогодні ввечері, а ти зробиш це завтра?

– Завтра вечірка на честь Геловіну! – крикнула Лів з іншого кінця хати.

– Ми не можемо пропустити вечірку! – волав Оскар.

Мерібет зітхнула.

– Я піду по гребінець.

– Гадаю, тобі не варто виходити в таку негоду, – сказала її мати. – Це не кінець світу, якщо вони пропустять одну вечірку.

Почувши це, близнюки розплакалися. Мерібет потягнулася за пальто.

Пробираючись крізь дощ, Мерібет кілька разів подумала про те, що вона спить. Ця думка заспокоювала її, бо якщо так, то все це не відбувалося насправді. Тоді вона не була на вулиці в дощ, не йшла до аптеки. Коли в місцевій аптеці «Райт Ейд» не знайшлося потрібного гребінця, вона ледве не заплакала. Фармацевт зласкавилася над нею та продзвонила всі сусідні аптеки вздовж вулиці.

Мерібет приволокла все потрібне додому. Справа, що, якби вона була здорова, забрала б п’ятнадцять хвилин, цього разу зайняла майже годину. Вона була наскрізь мокра, змерзла та виснажена, ніби життєві сили полишали її.

Удома вони обрали фільм – «Зачарована» – і всі троє всілися на диван. Спершу вона взялася за Оскара, бо він був більш слухняним. Він хитав головою під «Пісеньку веселого прибирання», поки Мерібет, одну по одній, виймала огидних істот. Через півгодини вона все ще виймала гнид.

– Коли настане моя черга? – запитала Лів.

– Я вже втомився, – сказав Оскар.

– Чому б тобі не відпочити хвильку? – запропонувала її мати. Мерібет приєдналася до них і також дивилася фільм, ніби це був сімейний вечір кіно.

Мерібет пішла прочистити гребінець і вилити воду з відра під вікном. Вона подумала, що треба викликати майстра, щоб він іще раз законопатив щілину у вікні, хоч це ніколи не допомагало надовго.

Вона зволожила волосся Лів та почала вичісувати клубочки.

– Ааай! – заверещала Лів, смикаючись так сильно, що мало не вдарила головою Мерібет. – Мені боляче!

Якомога обережніше, вона спробувала знову. Лів підскочила.

– Я кажу, мені боляче!

– Спробуймо нанести кондиціонер, – стомлено промовила Мерібет. Вона почала вичавлювати його на голову Лів.

– Воно холодне!

– Зігріється.

Вона провела гребінцем по доччиному волоссю.

– Аай! – вищала Лів.

– Заспокойся! – гаркнула Мерібет.

– Ти сама заспокойся! – крикнула Лів у відповідь.

Мерібет відкинулася на диван. Вона згадала телевізійну рекламу піни для ванни з її молодості.

«Калгон, забери мене звідси», – подумала вона.

Хто-небудь?

– Чому ти зупинилася? – пищала Лів.

Мерібет розподілила кондиціонер уздовж усього волосся Лів. Вона взяла маленьке пасмо й розчесала його. Вона дістала чотири жирні воші. Вона розчесала ще раз та дістала ще вошей. Ще раз, воші.

Лів була заражена. Вона була нульовим пацієнтом. Мабуть, вони всі заражені.

Її голова засвербіла.

Мерібет ще раз пройшлася гребінцем. Іще більше вошей та великих гнид. Знов і знов. Виходило все більше погані. Це було без кінця-краю.

– Мені боляче! – волала Лів щоразу, коли Мерібет розчісувала її.

– Я не чую фільм, – скаржився Оскар кожного разу, як Лів кричала.

– Замовкни, – кричала Лів щоразу, коли Оскар скаржився.

– Мамо, – сказала Мерібет після того, як це повторилося кілька разів. – Може, ти сядеш між ними?

– О, яка чудова ідея. Переміщення бабусі.

Волосся Лів було повне вузликів. Коли між зубчиками гребінця попадався особливо заплутаний клубочок, Лів верещала й підскакувала.

– Я тебе ненавиджу! – кричала вона. І штовхнула Мерібет просто у груди.

Було боляче. Їй перехопило дух. Та понад усе це її шокувало. А ще дужче її шокував власний вчинок. Вона вдарила Лів у відповідь. Не боляче, але доволі сильно, щоб зрадити дитину. Лів склала ротик у приголомшене «О», вбираючи все, що тільки-но сталося. І лише після того, як Мерібет перепросила, Лів почала ревти.

Ішла та частина фільму, коли персонаж С’юзан Сарандон із мультфільму вирушив до реального життя.

Мати Мерібет думала, що Лів плаче, бо злякалася.

– Усе добре, люба, – сказала вона. – Відьма помре в кінці.

Ніби смерть заспокоїть чотирирічну дівчинку.

Лів і далі рюмсала, а тоді й Оскар почав. Її мати запропонувала поставити інший фільм.

Мерібет перепросила й пішла до своєї спальні, де також розплакалася.