Читать книгу Облиш мене - Ґейл Форман - Страница 13

Наступного ранку Джін, нянечка Вілсонів, приїхала о сьомій, щоб допомогти вибрати вошей з волосся близнюків. Напередодні вона порадила намастити їхнє волосся олією та вкласти їх спати в шапочках для душу. Цей спосіб був простим, але дуже притаманним Джейсонові. Після вчорашнього нападу плачу Мерібет зателефонувала йому, щоб повідомити про вошей. «Сам розбирайся із цим лайном», – люто крикнула вона на його автовідповідач. А він потелефонував Вілсонам. Сенсація.

Джін запропонувала відвести дітей до школи з мамою Мерібет.

– Ідіть поцілуйте матусю на прощання.

Лів скривилася, витягуючи губи, та повернулася до Мерібет. Якась частина Мерібет хотіла ухилитися від поцілунку. Вона розуміла, що вона – мати й мусить бути дорослою, але хоч раз може хто-небудь відмінити це зобов’язання?

Безсумнівно, ні.

Минулої ночі Джейсон спав на надувному матраці в кімнаті двійнят. Не дуже завуальована зневага. Тим часом Мерібет не спала взагалі.

Поліціянт Оскар причовгав, щоб поцілувати її, і вони пішли разом із Джін та мамою Мерібет. Джейсон мав піти на роботу вже годину тому, але затримався біля книжкової шафи.

– Ти збираєшся вставати з ліжка сьогодні? – запитав він.

– Якщо схочу, – в’їдливо відказала Мерібет.

– Ти справді думаєш, що коли так багато працюватимеш, то швидше одужаєш? – запитав він, ніби потерпілим у цій ситуації був він.

– Ні, – холодно відповіла Мерібет.

– Тоді не чини так, – сказав він.

Об одинадцятій задзеленчав дзвоник. Коли Мерібет відчинила вхідні двері та побачила Луку, вона сильно й гірко розридалася.

– О, ні! Це недобре, – сказала Лука, проводячи Мерібет до вітальні. Вона сіла на диван. – Що сталося?

Мерібет докладно описала кожен день після її повернення додому. Відчуття нестриманості. Безжальна залежність її родини від неї.

Лука терпляче слухала.

– Хотіла б я сказати, що ти – перша жінка, яка скаржиться на це, – мовила вона.

– Хіба це не так? – запитала Мерібет, почуваючись одночасно і підбадьореною, і розчарованою, бо ж справді…?

Лука криво всміхнулася.

– Чи стане для тебе новиною той факт, що одна з найбільших мрій жінок – подовжити стаціонарне лікування?

– Це абсурд.

– Ні, якщо ти сама про це думаєш. Виснажена, заклопотана жінка. Подорож до лікарні замість чудової відпустки. Можливість бути доглянутою, а не доглядати. І жодного почуття провини.

– Та я ж була в лікарні з досить серйозних причин, але це анітрохи не змінило їхнє ставлення до мене.

Це не зовсім було правдою. Змінилося все, проте не так, як їй було треба.

– Ось чому все має добрий вигляд тільки в наших фантазіях, – відповіла Лука.

– Я не знаю, що мені робити. Я не знаю, як мені одужати в таких умовах. Здається, що я одужую навпаки, а кінцевим результатом буде…

Вона не змогла це вимовити. Вона й не мала цього казати. Лука й так зрозуміла. Вона почала діставати обладнання.

– Зараз поглянемо на тебе.

Лука провела огляд.

– Твоя ЕКГ виглядає чудово, а серце та легені звучать добре. Твій пульс трохи ослаблений, і я б не здивувалася, якби в тебе була анемія, тож коли наступного разу здаватимеш аналіз крові, перевірся на рівень заліза у крові. Проте, у будь-якому разі, ти здорова. Звісно, ти виснажена, але я не бачу жодної загрози твоєму здоров’ю.

– Мабуть, це добре, – сказала Мерібет, а потім знову розплакалася.

– Усе гаразд, Мерібет. – Лука стиснула її руку. – Ти маєш радіти.

Але як їй радіти, коли щодня, замість міцнішати, одужувати, вона почувалася все більш наляканою? Загроза смерті раніше здавалась абстрактною, навіть після серцевого нападу, навіть коли вона дивилася на знімок свого серця в катетеризаційній лабораторії. Однак тепер ця загроза була справжньою. Її присутність була фізичною, вона вимагала її уваги так само, як це робили близнюки.

Можливо, саме тому жінка хотіла перемістити Оскара та Лів у своє тіло й водночас відправити їх якнайдалі.

– Є ще щось, що тебе турбує? – запитала Лука. На той момент вона перебувала в оселі Мерібет удвічі довше від зазначеного часу.

– Ні, – відповіла Мерібет. – Я хотіла підтвердити, що, мабуть, я просто виснажена, як ви й казали.

Лука зібрала речі. Перед тим, як піти, вона обняла Мерібет. Тоді взяла її за руку та подивилася на неї, ніби щось вирішуючи.

– Я знаю, що в тебе здорове серце, – сказала вона. – Лікарі добре зробили свою справу. Але якщо ти хочеш одужати, по-справжньому одужати, що ж, зроби це заради себе.