Читать книгу Облиш мене - Ґейл Форман - Страница 9

Її мати була в захваті від пропозиції залишитися:

– Мені так весело з вами.

Мерібет вичавила з себе посмішку. Та подякувала.

– А якщо я допоможу тобі заощадити твої тяжко зароблені гроші, які ти витрачаєш на няньок, тим краще. Навіть зі страхуванням, я пам’ятаю, яких збитків завдавали твоєму батькові витрати за рахунками. Тим паче, ти не працюєш…

– Я ще працюю, мамо, – сказала Мерібет. – Я на лікарняному.

Насправді вона не була впевнена, чи то був лікарняний. Можливо, це була відпустка через недієздатність? Мабуть, їй варто зателефонувати до менеджера з добору персоналу.

– Але ж ти працюєш не повний день, – сказала мати. – А заробіток Джейсона…

Джейсон працював головним архівістом у музичній бібліотеці. Для нього то була робота мрії – він навіть переїхав із Сан-Франциско заради неї, – але зарплатня виявилася жахливо низькою, принаймні для Мангеттену. Колись Мерібет поскаржилася матері на те, що вона не розуміє, навіщо компанія здійснює цю складну операцію з переміщення робітника, щоб зрештою виплачувати йому прожитковий мінімум. Відтоді її мати ставилася до них так, ніби їм було дуже далеко до добробуту.

– Знаєш, – вела далі мати, – ось чому я переконалася в тому, що твій батько залишить тобі гроші у спадок. За три місяці до того, як у нього стався серцевий напад, я ніби знала наперед.

Мерібет усе ще посміхалася. Це було так, ніби її лице зашпаклювали гіпсом.

– Я сподівалася, ти купиш гарний будинок на ці гроші, – підбила підсумок мати. – Можливо, на околиці, як дочка Еллен Берман.

– Та, в якої рак грудей?

– Ти не можеш звинувачувати в цьому околицю міста.

– Ми не хочемо жити на околиці, мамо.

– Ну, можливо, якось ти зможеш працювати трохи менше. Я впевнена, що Елізабет щось вигадає. Вона завжди така щедра до тебе.

– Дякую, що зробила з мене вбогу.

– О, я не це мала на увазі. Я просто хочу, щоб ти менше працювала. – Вона замислилася, насупивши брови. – Я сподівалася, що для тебе це стане сигналом тривоги.

– Сигналом тривоги?

– Герб Цукер мав серцевий напад, утратив чотирнадцять кілограмів та почав медитувати.

– Мені варто втратити чотирнадцять кілограмів і почати медитувати?

– Ні, ти завжди була дуже худа. Але тобі варто переосмислити своє життя. Переглянути пріоритети.

Мерібет розуміла, що мати взялася співати свою стару сумну пісню про біляче колесо, яким було її життя. Одначе материні скарги не підтримували її, а тільки змушували відчувати провину.

– Мої пріоритети в порядку, – сказала вона.

– Я просто не бажаю тобі такого самого життя, – додала її мати.

– Я також.

Її мати присунулася ближче, ніби збиралася розповісти величезний секрет.

– Джейсон сказав мені, що це може бути генетичним. – Вона багатозначно подивилася на Мерібет. – Отже, ти не можеш звинуватити мене.

Навіщо таке казати? Це нагадало Мерібет, як у них із Джейсоном довго не виходило завагітніти і її мати, на подив, дуже раділа через це.

– Здається, ніби я, урешті-решт, передала щось тобі, – казала вона.

Це було неприйнятно та недоречно – лікарі ніколи не знаходили в Мерібет проблем, пов’язаних із безпліддям, окрім її «пізнього віку для материнства», що, здається, жодним чином не стосувалося її матері.

– Чому б я тебе звинувачувала? – запитала Мерібет.

Її мати відвела погляд. Тоді плеснула в долоні на знак офіційного завершення розмови.

– Що ти хочеш на обід? Я думала, може, купити тієї свинячої грудинки в єврейському супермаркеті.

– Свиняча грудинка дуже жирна, – сказала Мерібет.

Її мати поклала руки на свої стегна.

– У моєму віці я вже перестала рахувати калорії.

– Я мала на увазі себе. Мені треба їсти пісне м’ясо.

– О, ми можемо замовити тобі смачний суп з ячменю. Або сандвіч з індичкою. У тебе є меню?

– Ні. Ми робимо замовлення онлайн.

– Я не користуюся комп’ютерами.

– Чому б тобі не сказати мені, що саме ти хочеш, а я про це подбаю.

– Чудово.

Джейсон працював допізна, тож тієї ночі Мерібет поклала дітей спати з собою. Оскар уже заснув, а Мерібет дочитувала останню книжку Лів, коли раптом її дочка запитала:

– Якщо ти помреш, бабуся стане нашою мамою?

Мерібет трусило. Вона думала, що їм вдалося приховати всю серйозність того, що відбувалося. Матуся захворіла, але лікарі її вилікували, щось на кшталт цього.

То був перший раз, коли виникла необхідність обговорювати слово на «с».

– Я не збираюся помирати ще дуже довго, солоденька, – відповіла вона.

– Якщо ти помреш, можна, Роббі стане нашою матусею?

– Усе не так просто. І я не помру.

Прокинувся Оскар.

– Я не хочу, щоб ти помирала, – заперечив він сонним голосом.

– Я й не помру, – промовила Мерібет. «Поки що, – подумала. – Будь ласка, не дайте мені померти». – Засинай, любий.

За хвилину вона почула сопіння Оскара. Лів не спала. Вона кліпала своїми величезними очима, смикаючи шов на нічній сорочці.

– Якщо ти помреш, скажи таткові одружитися з кимось хорошим. Я не хочу злої мачухи, як у Попелюшки.

Важке відчуття стиснуло її груди, хоч Мерібет і знала з попередніх розмов із Лів, що вона не навмисно таке каже, це все її незбагненна здібність бити по вразливих місцях. Вона постійно про це думала, ще з дня, коли прокинулася після шунтування. Що буде із близнюками, якщо з нею щось трапиться?

Мерібет вимкнула світло.

– Спи, – звеліла вона.