Читать книгу Облиш мене - Ґейл Форман - Страница 11

Наступного ранку Мерібет прокинулася кволою, знеможеною та зболеною, ніби вночі її переїхала вантажівка. Вона не почувала себе такою скаліченою ще з лікарні. Вона збиралася прогулятися, але падав дощ. Її мати не повела дітей до школи, бо не хотіла застудитися, тож Джейсонові довелося це зробити, через що він запізнився на зустріч і розсердився.

Мерібет зателефонувала до офісу лікаря Стерлінґа. Медсестра опитала її щодо симптомів. Мерібет сказала, що їй боліло в грудях і вона відчувала слабкість.

– Під час фізичної активності? – запитала медсестра.

– Ні, у спокійному стані.

– Я попрошу лікаря вам передзвонити.

Через п’ять хвилин задзвонив телефон. Але то був не лікар Стерлінґ. Телефонували з податкової з метою дістати її підтвердження, що вона отримала та підписала повернення податків.

– Ми не одержали вашого підтверджувального листа, – сказав секретар.

– Що за повернення? – запитала Мерібет.

– Ми надіслали вам повернення, – відповів секретар. – FedEx приймає квитанцію тринадцятого.

Мерібет тоді була в лікарні. Вона сказала секретареві, що передзвонить, і підійшла до столика у вітальні. Вона завжди розбирала пошту, сортувала її, оплачувала квитанції, а відтоді, як перестала це робити, на цьому місці нагромадилася досить велика купа листів.

Вона швидко відділила каталоги, пропозиції, статті від банків і поскладала рахунки в окремий стосик. Вона не знайшла нічого від податкової. А потім помітила грубезний конверт від FedEx, затиснутий між поштовою скринькою та стіною. На ньому була позначка ТЕРМІНОВО! Мерібет розірвала його. Усередині було повернення податків і лист із проханням для неї та Джейсона підписатися й надіслати назад до п’ятнадцятого.

Вона ще раз перевірила дату на конверті. 12 жовтня. Лист був тут більше як два тижні, у конверті від FedEx, адресований їм обом, а Джейсон і не подумав розкрити його.

Вона перетелефонувала до податкової, воліючи запитати, що їй робити, але секретар був на нараді. Вона зателефонувала Джейсонові на роботу. Він не відповів. Вона згадала про зустріч і написала йому листа, у якому попрохала ТЕРМІНОВО передзвонити.

«Тер-мі-но-во!» – написала вона.

Задзвонив її телефон. Вона почула гомер-пайлівський голос лікаря Стерлінґа на іншому кінці.

– У чому проблема? – спитав він.

– О, добридень. Я сьогодні прокинулася в дуже поганому стані.

– Як це?

– Виснаженою, слабкою. Мені болить у грудях.

– Коли ви активні чи пасивні?

– Пасивна.

– Відчуття схоже на те, яке було під час серцевого нападу?

– Ні. Воно більш штрикуче.

– Маєте задишку?

– Ні, не зовсім.

– Запаморочення?

– Мені не паморочиться, але я почуваюся… ненадійно. І знеможено. Гірше, ніж коли-небудь відтоді, як усе це почалося.

– Я б не турбувався через це. У вас нормальне серцебиття.

– А як щодо болю? Та виснаження. Крім того, маю головний біль.

– Здається, ви перебільшуєте.

– Хіба це безпечно? Я маю на увазі, що, можливо, у мене є якісь відхилення від норми? Я живу із двома чотирилітніми дітьми.

– Поки вас не торкнеться інфекція верхніх дихальних шляхів, це не смертельно.

– Це дуже заспокоює.

– Якщо ваші діти чимось схожі на моїх, то в них завжди є щось.

– Вони є переносниками інфекції.

– Якщо це дуже вас непокоїть, відправте їх кудись на кілька днів. Одначе це схоже на звичайнісінький стрес, а біль у грудях – то нормальний етап одужання.

– Мені справді недобре, – наполягала Мерібет. – Ви впевнені, що мені не варто прийти на прийом?

– Якщо ви думаєте, що це терміново, то приходьте до лікарні. У будь-якому разі, я запишу вас на прийом. Можете прийти завтра.

– Я зателефоную, якщо мені не поліпшає.

– Це вже схоже на план, Меріанн. – Він посміявся з рими.

– Мерібет, – виправила вона. Але лікар уже поклав слухавку.

Її мати показалася зі спальні.

– Мені здалося, чи ти розмовляла з лікарем по телефону?

– Так. Я не дуже добре почуваюся.

– Що сказав лікар?

– Нічого корисного.

Її мати міцно стиснула губи та похитала головою.

– Лікарі нічого не знають. Я зателефоную Гербові Цукеру. Йому робили таку саму операцію.

– Будь ласка, не треба. – Мерібет не бачила нічого спільного між своїм життям і сімдесятивосьмирічним пенсіонером Гербом Цукером.

– Будь ласка, не мели дурниць. Я хочу допомогти.

Після того як її мати пішла розмовляти по телефону, Мерібет замислилася, з ким їй справді хотілося б поговорити. З Елізабет. Стара добра Елізабет, людина, яка, коли Мерібет у двадцять чотири роки злягла з вітрянкою, взяла в прокаті всі фільми з Кері Ґрантом та купила пару кашемірових рукавичок, щоб Мерібет не розчухувалася, коли у неї все свербітиме. Але та Елізабет, котра відвідувала її минулого тижня, мала з життям Мерібет приблизно стільки ж спільного, скільки й Герб Цукер.

Потім вона згадала про медсестру Луку. Страхування включало відвідування медсестри впродовж тижня, але вона могла оплатити ще один візит.

Вона підійшла до стосу листів та відшукала лист із банку.

На її накопичувальному рахунку, який вона відкрила після того, як отримала спадок від батька, було 52 000 $. Можливо, цього не вистачило би для того, щоб купити або взяти в іпотеку будинок (або, будьмо відвертими, квартиру) десь на околиці Брукліна, але цього точно вистачить на один чи два візити медсестри Луки.

Вона зателефонувала до лікарні. Їй сказали, що завтра ж відрядять когось до неї, та записали її до Луки.

На вулиці падала злива. А отже, на кухні протікає вікно. Вона знайшла в коморі відро та поставила його туди, де текло. Її мати сиділа за столом із чашкою чаю, розмовляючи по телефону, мабуть, із Гербом Цукером. Це не виглядало так, ніби вони обговорювали кардіологічні проблеми. У певний момент вона підвела очі.

– Телефон пищить.

– Либонь, його треба зарядити.

Потім задзвонив телефон Мерібет. Це був Джейсон.

– Що сталося? – запитав він.

– Ми не сплатили податків, – сказала Мерібет.

– Що?

– Податки. Повернення, платіжки, усе це лежить на столі у вітальні разом з усіма іншими листами, які ти не спромігся відкрити.

– Чорт, Мерібет, ти мене налякала. Я думав, сталося щось лихе.

– Так, сталося щось лихе. Ми не сплатили податків.

– Щось лихе та неминуче. Припини хвилюватися через дрібниці.

– Смерть і податки. Чомусь вони злилися докупи, – сказала Мерібет.

– Про що ти говориш? – запитав Джейсон.

– Це не дрібниці! – заплакала Мерібет.

– Спробуй об’єктивно сприймати речі, – порадив чоловік.

Об’єктивно? Як тобі ця об’єктивність? Мерібет уявила, як б’є Джейсона кулаком у лице.

– Вони не посадять нас до в’язниці, – сказав він. – Ми просто заплатимо штраф абощо. Все буде добре.

– Все буде добре? Ти взагалі роззирався навколо останнім часом?

– Так.

– І це схоже на те, ніби все добре?

– Ну, загалом, так.

– Якщо ти, до біса, ще не помітив, то мені робили операцію з шунтування.

Він помовчав.

– Я помітив. І тобі стає краще.

– Мені не стає краще! – Тепер вона кричала у слухавку. – Мені стає гірше!

– Лікар сказав, що ти одужуєш. Ти просто занадто нервуєшся.

Нервується? Звісно, вона танцює на дошці для серфінгу та жонглює ножами, поки всі інші переймаються звичними справами. Але ця справа не була звичною. Вона зазнала відкритої операції на серці. І, попри те, що там думав Джейсон чи лікар Стерлінґ, їй не ставало краще. А якщо вона не одужає… Як вони впораються? Коли Джейсон навіть не може сплатити кляті податки.

– Я тебе ненавиджу! – крикнула Мерібет. Вона вимкнула телефон і жбурнула його через усю кімнату, зарилася головою під подушку та плакала, аж поки не заснула.