Читать книгу Дюна - Фрэнк Герберт - Страница 11

Пол лежав у ліжку й удавав, що спить. Снодійну пігулку доктора Юе легко можна сховати в долоню, а тоді прикинутися, ніби випив її. Пол стримувався, щоб не зайтися сміхом. Навіть матір повірила в його сон. Він хотів підскочити й запитати в неї дозволу піти оглянути будинок, але збагнув, що вона цього не схвалить. Надто непевним усе було. Ні. Найкраще вчинити саме так.

«Якщо я вислизну звідси, не питаючи, то не порушуватиму заборон. До того ж я лишатимуся в будинку, а тут безпечно».

Він чув, як мати розмовляла з Юе в сусідній кімнаті. Їхні слова долинали нечітко – щось про прянощі… Харконненів. Розмова то гучнішала, то стихала.

Увагу Пола привернула різьблена спинка в узголів’ї його ліжка – припасована до стіни дошка, за якою сховано пульти керування функціями кімнати. На дереві вирізано рибу, що стрибала, а нижче – товсті коричневі хвилі. Він знав, що, коли натисне на око риби, увімкнуться лампи-підвіски. Одна з крутих хвиль відповідала за вентиляцію. Інша – змінювала температуру.

Пол тихо сів у ліжку. Ліворуч біля стіни стояла висока книжкова шафа. Її можна відсунути вбік, щоб потрапити в комірчину, з одного боку якої розташувалися шухляди. Ручку дверей, що вели до коридору, було зроблено у формі важеля керування двигуном орнітоптера.

Здавалося, ця кімната створена, щоб вабити його.

Ця кімната і ця планета.

Він подумав про фільмокнижку, що йому показував Юе – «Арракіс: Пустельна ботанічна випробувальна станція Його Імператорської Величності». Це була стара фільмокнижка, знята ще до відкриття прянощів. Назви пролітали свідомістю Пола разом із зображеннями, закарбованими мнемонічними пульсаціями книжки: цереус гігантський, кущова амброзія, фінікова пальма, піщана вербена, вечірня примула, ферокактус пурпуровий, ладан, скумпія звичайна, креозотовий кущ… довговуха лисиця, пустельний яструб, кенгурова миша…

Назви та зображення, назви та зображення із земного минулого людини – й у всьому великому всесвіті їх тепер можна знайти лише тут, на Арракісі.

Так багато нового ще треба вивчити про прянощі.

І про піщаних хробаків.

В іншій кімнаті зачинилися двері. Пол чув, як материні кроки стихають у коридорі. Він знав, що доктор Юе знайде собі щось почитати й лишиться в тій кімнаті.

Зараз саме час вирушати на розвідку.

Пол виліз із ліжка й рушив до дверцят книжкової шафи, що вели в комірчину. Почувши якийсь скрип позаду себе, він завмер і повернувся. Вирізьблена стінка ліжка відсунулася вниз якраз там, де він спав. Пол закляк, і нерухомість урятувала йому життя.

З-за спинки ліжка вислизнув крихітний мисливець-шукач, завдовжки не більше за п’ять сантиметрів. Пол миттєво впізнав його – відома зброя асасинів, змалечку знана кожною дитиною блакитної крові. Неподалік ховалися чиїсь рука й око, що спрямовували цей пожадливий шматочок срібла. Мисливець здатен урізатися в рухому плоть і, проїдаючи собі шлях нервовими каналами, дістатися до найближчого життєво важливого органа.

Шукач піднявся й, похитуючись, перелетів з одного боку кімнати в інший.

У мозку Пола спалахнуло потрібне знання – недоліки мисливця-шукача: стиснуте силове поле спотворювало зображення з камери передавача. У тьмяному освітленні кімнати, щоб побачити жертву, оператор має покладатися лише на рух і нищитиме все, що ворухнеться. Щит міг би сповільнити мисливця й дати час знешкодити його, однак Пол лишив свій захист на ліжку. Лазеростріли могли б збити шукача, але вони – дуже дорогі та неймовірно вибагливі в експлуатації: завжди є ризик вибуху, якщо промінь лазера перетнеться з увімкненим щитом. Атріди зазвичай розраховували на власну спритність і щит.

А тепер Пол перебував у майже безтямному заціпенінні й знав, що тільки спритність може допомогти йому відвернути загрозу.

Мисливець-шукач піднявся ще на півметра. Він мерехтів у світлі, що пробивалося крізь жалюзі на вікнах, і прочісував кімнату з кутка в куток.

«Я маю спробувати схопити його, – подумав він. – Силове поле може зробити його низ слизьким, тож я повинен тримати міцно».

Прилад спустився на півметра, рушив ліворуч, зробив коло над ліжком. Мисливець тихо дзижчав.

«Хто керує цією штукою? – поцікавився Пол. – Хтось же має бути поблизу. Я міг би гукнути Юе, але ж воно миттєво вчепиться в нього, щойно двері відчиняться».

Двері в коридор за Полом скрипнули. Пролунав стукіт. Вони прочинилися.

Мисливець-шукач промчав над його головою, зреагувавши на рух.

Рука Пола здійнялася вгору й опустилася, схопивши вбивчу зброю. Та дзижчала й звивалася в його руках, але м’язи хлопця відчайдушно вчепилися в неї. Різкий поворот і сильний удар допомогли зламати машині ніс об металеву планку. Юнак почув тріск, коли око мисливця розбилося. Шукач у його руці згас.

І все ж таки для певності хлопець досі не відпускав зброю.

Пол підвів очі й натрапив на широко розплющену синяву очей Шедаут Мейпс.

– Ваш батько відрядив за вами, – мовила вона. – Люди в коридорі вас супроводжуватимуть.

Пол кивнув, зосередивши погляд і свідомість на дивній жінці в мішкуватій брудно-коричневій сукні. Тепер вона розглядала річ, затиснуту в його руці.

– Я чула про таке, – зауважила служниця. – Воно б убило мене, так?

Він ковтнув, а тоді сказав:

– Я… був його ціллю.

– Але ж він летів до мене.

– Бо ти рухалася, – подумав: «Хто ця істота?»

– Отже, ви врятували мені життя, – сказала вона.

– Я врятував життя нам обом.

– Але ж ви могли дозволити йому напасти на мене й утекти самому, – зауважила вона.

– Хто ти? – запитав юнак.

– Шедаут Мейпс, економка.

– Звідки ти знала, де шукати мене?

– Ваша матір сказала. Я зустріла її в коридорі, на сходах до чарівницької кімнати, – вона вказала праворуч. – Люди вашого батька чекають.

«Певно, там люди Хавата, – подумав він. – Ми маємо дізнатися, хто керує цією штукою».

– Іди до людей мого батька, – сказав він. – Передай їм, що я впіймав мисливця-шукача в будинку, тож їм потрібно розосередитися і знайти оператора. Скажи, хай негайно заблокують будинок та угіддя. Вони знають, що робити. Оператор – точно хтось із чужинців.

Сам себе запитав: «Можливо, винна ця істота?» Але він знав, що ні. Коли вона зайшла, шукачем досі керували.

– Перш ніж я виконаю ваш наказ, юначе, – сказала Мейпс, – маю дещо між нами прояснити. Ви наклали на мене борг води, і я не певна, що зможу повернути вам його. Але ми, фримени, платимо свої борги – байдуже, білі вони чи чорні. І нам відомо, що поміж вас є зрадник. Не можемо сказати, хто він, але впевнені, що він є. Можливо, саме його рука спрямовувала цей тесак.

Пол мовчки вислухав це: зрадник. Перш ніж дар мови знову до нього повернувся, дивна жінка розвернулася й побігла назад у передпокій.

Він думав гукнути її назад, але поведінка жінки підказала, що це б її образило… Вона розповіла йому все, що знала, і тепер пішла виконувати його наказ. За мить весь дім роїтиметься людьми Хавата.

Його свідомість повернулася до іншого аспекту дивної розмови – до чарівницької кімнати. Він поглянув ліворуч, куди вказала економка. Ми фримени. Отже, це фрименка. Пол завмер заради мнемонічного спалаху, який збереже обличчя економки в його пам’яті – зморшкуваті смагляві риси та сині на синьому очі без білків. Він причепив наліпку: Шедаут Мейпс.

Стискаючи розбитого шукача, юнак повернувся до своєї кімнати, лівою рукою схопив із ліжка поясний щит і, коли вже вибігав коридором ліворуч, застібнув його.

Вона сказала, що матір десь тут, на сходах… до чарівницької кімнати.