Читать книгу Я віддав би життя за тебе (збірник) - Френсіс Скотт Фіцджеральд - Страница 17

Займалася ранішня зоря, коли Білл звернув на ґрунтову дорогу. На межі маєтку місіс Брікстер він розбудив свого рятівника.

– Ми на місці. Покладаємо надію на Бога, що вдома не зауважили, що ти вийшов. Спробую запровадити тебе так, щоб ніхто цього не побачив.

Млявий після нічних операцій, майбутній кримінальник здивовано подивився на Білла.

– Прокинься! – нетерпляче сказав Білл. – Уже, вважай, розвиднілося.

– І що тоді робитимете?

– Припускаю, в тебе ще вистачить здорового глузду, щоб непомітно ввійти.

– Молода француженка зарадить.

– Що за француженка? У чому зарадить?

– Маю на увазі сестру. – Хлопчик очевидно прочуняв. – Та ви її знаєте, цю закохану. Сестра недавно повернулася з Франції чи ще звідкись. Вона мене й впустить.

Почувши про цей задум, Білл оговтався майже до нормального стану.

– Як ти її розбудиш? – запитав він.

– Придумаю якийсь спосіб.

– Я піду з тобою. Тільки задля того, щоб упевнитись.

Повз нові дерева, крізь нове трепетне життя, крізь нові тіні, які творили нову місцину замість давньої, крізь гомін різних дивовижних комах вони перейшли лужок і зупинилися під вікном.

– А тепер що? – шепнув Білл.

– Це її кімната… і вікно відчинене.

Подумки Білл квапливо перебрав класичні способи штурму заснулої оселі.

– Ми могли б жбурляти камінчики, – непевно запропонував він.

– Ні, ми вкинемо одну з цих квіток. Знаєте, які вони, дівчата. Верещать, якщо влітає камінець. А якщо влетить троянда, вони гадають, що її нарешті вкинув принц Уельський.

Перша троянда не влучила в ціль. Хлопчик промахнувся. Тоді Білл виконав два ідеальні кидки – квіти не зачепили підвіконня. Внизу не було чутно акустичного наслідку, й вони удвох вичікували, затамувавши подих.

– Спробуйте ще раз… – почав був хлопчик, але змовк. У вікні з’явилося ніжне довірливе обличчя, на якому заспані очі силкувалися розрізнити, що там унизу.

Час від часу лунало перешіптування, яке зумів би відтворити тільки один зі знаменитих імітаторів, що працюють на радіо. Коли обличчя дівчини зникло, її молодший брат із відразою на лиці обернувся до лікаря.

– Як бачите, вони всі однакові. Розуміють лише половину, а друга половина до них не доходить. Тільки половина – це все, чого можна сподіватися. Зараз сестра виряджатиметься, і то так, наче ми маємо відвезти її в якійсь справі до центру міста.

Проте міс Мейсон вбралася напрочуд швидко й напрочуд до лиця. За сім хвилин вона відчинила перед ними бічні двері. Приглянувшись до неї, Білл вирішив, що зможе краще пояснити, в чому річ, без коментарів третьої сторони, тож, скориставшись тим, що ця сторона позіхнула, він суворо вказав пальцем напрямок – усередину оселі, а тоді вгору. Хлопчик підморгнув разок, роззявив рота, але, спостерігши, що невимовлене слово нестримно переродилося в позіхання, враз піддався і зник.

– Отже, міс Брікстер… – озвався лікар і змовк.

– Міс Мейсон, – виправила вона й перекірливо повела далі: – Певна річ, я можу здогадатися, що сталося. Мій брат залишився на задньому відкидному сидінні^[55]. Перш ніж лягти спати, я побачила, як він забирався у ваше авто.

«Це ж ілюзія, що вони розуміють лише половину, – подумав Білл. – Хлопчак не все знає. Таж ця дівчина…»

– Не кажіть батькам про вашого брата, – попрохав він. – Я вподобав його. Не хочу, щоб він мав клопіт.

– Докторе Гарді.

– Слухаю, міс Мейсон.

– За ті два місяці, відколи я повернулася з Європи, на моїх очах сталося стільки дивовижі, що вже й рота не наважуюся відкрити, коли не моє діло.

«У сам раз дружина для лікаря, звідки не глянь», – подумав він.

– Міс Мейсон.

– Слухаю, докторе.

– Міс Мейсон… Природно, за таких обставин я не зміг… – Білл провів долонею по зарості на підборідді. – Не зміг закінчити свій туалет. Однак попрошу вашого дозволу…

– Слухаю, лікарю.

– …сердечно попрощатися на добраніч, чи то пак – на добрий ранок.

– Звичайно ж, я розумію.

– …і щоб завтра, чи то пак сьогодні, повернувшись сюди на зустріч із вашою матір’ю, я мав честь…

– Слухаю, лікарю.

– …сердечно привітатися з вами – зі словами «добридень». – Було б дуже приємно.

– На добраніч, міс Брікстер.

– На добраніч, докторе Гайнз.