Читать книгу Князь-варвар - Ігор Макарук - Страница 5

…«Далекий відгомін століть, плином своїм безповоротним, лине понад Землею, проникаючи у свідомість людей, які живуть на благословенних теренах, і, не затримуючись, розправивши крила, вириваються у майбутнє, чекаючи нас там із нетерпінням», – мислив я, спостерігаючи за птахом, який, наче знак Богів, пролинув попри нас, на інший берег річки.

– Я вже колись жив на цій Землі, – раптом промовив Данеслав, відірвавши мене від моїх роздумів.

Я, усміхнувшись, подивився на свого товариша, але, наткнувшись на серйозний і упевнений погляд, мимохіть мовчки кивнув головою. Не тому, що я погоджувався, а тому, що мені також хотілося бути упевненим у всьому тому, що я бачив і знав.

– Ти також, Інгваре, тоді жив, – ствердно і переконливо хитнув головою Данеслав, дивлячись мені прямо у вічі.

«Невже це все правда?» – мовчки, дивлячись у вічі своєму товаришеві, запитав я сам себе.

– Поглянь навколо, так було завжди на нашій рідній землі, – Данеслав говорив, і мені здалося, що він дивиться попри мене, десь туди, у сиву далечінь. – Люди орали, сіяли, вирощували, жали, а у часи лихої біди кидали рало і брали у руки меч зі щитом, а у серце відвагу і звитягу.

– Так чинили наші предки, – кивнувши головою, промовив я, щоб підтримати товариша.

– Так чинимо і ми. Так само ходитимуть нашими слідами нащадки рідного Роду нашого. Тому що це наша Земля, яка від Богів перейшла до наших пращурів. А від них, покоління за поколінням віддана нам на збереження, процвітання і передачу нашим нащадкам. Від самого народження аж до смерті.

– Від віку на всі часи, – продовжив я мовити сакральні слова, а сам подумав: «Він і направду сильніший за мене. І віра його незламна».

– Інгваре, – звернувся до мене мій друг, – ти пам’ятаєш, що нам казав старий мольфар Орій Давній, там, на горі Гук Мольфарський?

Я знову поглянув йому у вічі і неупевнено кивнув головою, тому що мені здавалося, що я пам’ятав, але не знав, чи це було насправді, чи це мені наснилося.

– Орій говорив: «Слухайте, нащадки славних предків своїх, слово сущих у роді небесному: «Дітей своїх родовими іменами називайте, щоб не перервався у родинах ваших зв’язок предків з нащадками. Родове ім’я, дане вашому чаду від предків, від самого роду небесного, – вірний оберіг, а чужорідне ім’я – все одно, що прокляття. Родове ім’я – Пам’ять Родову відмикає, чужорідне – безрідним на землі жити прирікає. Пам’ятайте, родичі, що ви – Сварожичі-Божичі від народження, діти Рідних Богів наших. Тому називайте своїх дітей тими іменами, які Богів і предків прославлятимуть, і Боги перебуватимуть у дітях ваших та у справах і помислах їхніх. Славте, родичі, рід небесний! З роду небесного ви у світ прийшли, у роді земне втілення знайшли, та в строк свій з роду земного в рід небесний повернетеся, як це Родом Самим визначено. Славу творіть Рідним Богам! Серцем – Праві дотримуйтесь. Адже стезя Праві – не десь, а тут – по дорогам земним пролягає. І як ви йдете по землі, свою честь і вірність роду зберігаючи, – так по шляху Праві до Обителі Світла Божого піднімаєтесь, яка у Серці вашому перебуває від віку нетлінного. Стежкою Праві у минулі часи предки ваші йшли і вам те ж творити заповідали. Так і ви, ланцюг родів земних продовжуючи, нащадкам своїм те ж саме заповідайте. І нехай не перервуться ланцюги родів земних ваших, поки Сонце красне світить, поки Мати Сира-Земля родить! Від Кола до Кола! Слава Роду Вседержителю! Слава роду небесному! Слава роду земному!

І у цю мить я все згадав…