Читать книгу Діти капітана Ґранта - Жюль Верн, Жуль Верн - Страница 3

Витягнуті з пляшки папірці майже наполовину роз’їла солона морська вода. Чорнильні рядки порозпливалися, і тільки подекуди можна було розібрати окремі слова. Минуло кілька хвилин, доки лорд, уважно вивчивши ці залишки послання, сказав:

– Маємо три документи, можливо, копії того самого листа. Один написаний англійською, другий – французькою і третій – німецькою мовами. Про це безсумнівно свідчать кілька вцілілих слів, написаних саме цими мовами.

– Та чи можна з цього зрозуміти, про що йдеться? – спитала леді Гленарван.

– Я не можу стверджувати щось напевне, люба. На жаль, слів, які можна прочитати, надто мало.

– А може, в різних копіях вони доповнюють одне одного? – спитав майор.

– Справді, навряд щоб вода й сіль знищили в усіх документах ті самі слова, – погодився Джон Манґлс. – Порівнявши вціліле, ми зрештою дійдемо суті.

– Гаразд, це й зробимо, адже нам нікуди поспішати. Спершу почнімо з англійського документа, – запропонував лорд Гленарван. – У ньому збереглися слова «зазнати корабельної аварії», «на землі», «цей» і «зниклий», а напіврозмите «skipp…», імовірно, означає «шкіпер». Ще тут є неповне ім’я якогось містера Ґр…

– Додамо до цього ще уривки слів «monit…» та «…ssistance», – сказав Джон Манґлс. – Здається, це частини слів «monition» та «assistance», тобто хтось благає про допомогу.

– Але ж тут бракує забагато рядків, – розчаровано зауважив майор. – Як тут дізнатися назву загиблого судна чи місце корабельної аварії?

– Рано втрачати надію, – мовив лорд Гленарван. – Спробуймо доповнити один документ іншим.

Другий, аж потемнілий, клаптик паперу, написаний німецькою, вода пошкодила ще гірше.

– Вам знайома ця мова, Джоне? – спитав Гленарван.

– Знайома, і досить пристойно, сер.

Капітан якийсь час мовчки уважно вдивлявся в розмиті рядки.

– Насамперед, – нарешті сказав він, – тепер ми можемо точно встановити, коли сталася корабельна аварія. Це трапилося 7 червня тож, додавши цифру «62» з англійського тексту, ми отримаємо повну дату: 7 червня 1862 року.

– Кажіть далі, Джоне! – вигукнула леді Елен.

– Можна також прочитати уривок слова «Glas…»; з’єднавши його зі словом «…gow» у тому-таки рядку першого документа, маємо «Glasgow». Тобто йдеться про судно з порту Ґлазґо. Другий рядок геть розплився, але далі я розібрав важливі для нас слова: «zwei», що означає «два», і «…atrosen», напевно це «matrosen», що в перекладі означає «матроси». Змушений визнати, товариство, що наступне слово «graus» я витлумачити не зміг. Сподіваюся, тут нам стане у пригоді третій документ. Щодо решти, то зрозуміти легко: «bringt ihnen», безперечно, означає «надайте їм…» Якщо ж пов’язати ці слова з англійським словом «assistance» з відповідного рядка першого документа, то вони складуться в фразу: «Надайте їм допомогу».

– Будемо сподіватися, що нам зарадить хоча б французький текст, – сказала леді Елен.

– Спробуймо розшифрувати і його, – запропонував лорд Гленарван. – Та це не так і важко, адже французьку ми всі з вами знаємо. Спершу перекладемо всі повні слова, а також уривки слів. От що ми маємо: «…три…оглове…танія…гонія… південний… діст… контин… пол… жорсто… інд… кинут…овго… ° 11́ шир…» Спробуймо одне по одному відтворити неповні слова. Либонь, ідеться про трищоглове судно, чию назву ми дізналися, коли зіставили англійський і французький документи: «Британія». З наступних двох слів – «…гонія» і «південний» – зрозуміле тільки друге.

– Напевне, корабельна аварія сталася десь у Південній півкулі, – припустив Джон Манґлс.

– Імовірно, так, – погодився з ним лорд Гленарван. – Ці троє бідолашних дістались якогось узбережжя. А от якого й де? Це загадка.

– Жорстокий! – вигукнув раптом Джон Манґлс. – Маємо переклад пошкодженого німецького слова «graus…»: це «grausam» – «жорстокий»!

– Чудово! Далі – «інд…» Можливо, йдеться про Індію. Чекайте, – спохмурнів Гленарван. – Так ми можемо нафантазувати бозна-чого… Спершу слід об’єднати всі три листи, адже в кожному з них – однакова кількість рядків, і спробувати якнайповніше розшифрувати зміст. Найбільш повно збереглися слова в тексті французького документа, отож я з’єднаю уривки слів і фраз, заповнивши прогалини тими словами, які не викликають сумнівів.

Сказавши так, лорд Гленарван зараз же взявся за перо і вже за кілька хвилин прочитав коротенький текст французькою мовою: «7 червня 1862 трищоглове судно «Британія»… Ґлазґо… зазнало аварії… гонія… півден… берег… два матроси… капітан Ґр… діст… контин… пол… жорсто… інд… кинуто цей документ……довготи і 37°11́ широти… допоможіть їм,… загинуть…»

Він відклав аркуш. З’явився матрос і доповів, що «Дункан» саме входить у Клайдську затоку.

– Які будуть розпорядження, сер? – звернувся Джон Манґлс до власника яхти.

– Нам треба якнайшвидше прибути до Дамбартона, Джоне. Звідти леді Елен повернеться додому, в Малкольм– Кастл, а я вирушу в Лондон – треба негайно подати цей документ до Адміралтейства.

Джон Манґлс віддав відповідні накази, і матрос поквапився на місток.

– Друзі! – почав лорд Гленарван. – Усі ми розуміємо, що натрапили на слід жахливої катастрофи і від наших дій залежить життя людей. Необхідно розгадати цю таємницю. Отже, що нам достовірно відомо? Сьомого червня тисяча вісімсот шістдесят другого року трищоглове судно «Британія», що вирушило з порту Ґлазґо, потонуло, після чого капітан і два матроси кинули в море близько широти тридцять сім градусів одинадцять мінут свій заклик про допомогу. Найімовірніше, корабельна аварія сталася в південних морях, і тут слід уважніше подивитися на уривок слова «…gonie». Можливо, це назва країни чи узбережжя.

– Патагонія! – вигукнула леді Елен.

– Певно що так!

– Невже тридцять сьома паралель перетинає Патагонію? – не погодився майор.

– Це легко перевірити, – мовив Джон Манґлс, розгортаючи детальну карту Південної Америки. – Авжеж: тридцять сьома паралель перетинає частину Чилі, яку населяють індіанці-араукани, тягнеться рівнинами північної Патагонії і далі пролягає через простори Атлантичного океану.

– Дуже добре! Тоді ходімо далі. Зверніть увагу: тут ідеться не про острів, а про континент. Яка ж доля спіткала цих нещасних? Про неї нам говорять лише три вцілілі літери «пол…» Здається, вони потрапили в полон, але до кого? Можливо, зможемо відповісти й на це питання. Це «жорсто… інд…», тобто «жорстокі індіанці». Думаю, це досить переконливо. Я вважаю, що корабельна аварія таки й справді сталася коло берегів Патагонії. Залишилося дізнатися в Ґлазґо про останній маршрут «Британії», і таким чином ми з’ясуємо, чи могла вона опинитись у водах Південної Атлантики.

– Так, – зауважив Джон Манґлс, – але для цього не треба їхати в Ґлазґо: маємо на яхті повний комплект «Торговельної та мореплавної газети», з якої легко довідаємося про все, що нас цікавить.

Узявши весь комплект чисел газети за 1862 рік, він почав гортати сторінки і невдовзі з явним задоволенням прочитав: «30 травня 1862 року «Британія» під командуванням капітана Ґранта вийшла з перуанського порту Кальяо. Місце призначення – порт Ґлазґо».

– Капітан Ґрант! – вигукнув Гленарван. – Чи це часом не той відчайдух-шотландець, що мріяв заснувати Нову Шотландію на одному з безлюдних островів у Тихому океані?

– Авжеж, 1861 року саме він відчалив із порту Ґлазґо на «Британії», і відтоді про нього не було ні слуху ні прослуху, – підтвердив Джон Манґлс.

– Понад усякі сумніви, це він! – Схвильовано підвівся лорд Гленарван. – «Британія» відпливла від Кальяо 30 травня, а 7 червня, вже за тиждень, зазнала аварії коло берегів Патагонії. Вся історія цієї катастрофи тепер зрозуміла. Друзі, здається, ми знайшли ключ до таємниці, та єдине, що залишається невідомим, – це довгота, на якій сталась аварія «Британії».

Потому лорд Гленарван знову взяв до рук перо й не вагаючись написав: «7 червня 1862 року трищоглове судно “Британія”, приписане до порту Ґлазґо, затонуло біля берегів Патагонії в Південній Атлантиці. Два матроси й капітан Ґрант намагатимуться досягти континенту, де напевно стануть бранцями жорстоких індіанців. Цю пляшку з документами кинуто в океан… градуси довготи і 37°11́ південної широти. Допоможіть їм, інакше вони загинуть».

– Не залишається жодного сумніву, – мовив він, – що Англія обов’язково подасть допомогу своїм підданим, які зазнали лиха.

– Але ж у цих нещасних, – сказала леді Елен, – очевидно, є родини.

– Ви маєте рацію, люба, і я негайно повідомлю їх, що з’явилася надія на порятунок їхніх рідних. А тепер, друзі, нам час на палубу – яхта вже підходить до порту.

Справді, в цю мить із правого борту «Дункана» вже виднівся Ротсей, мальовниче чарівне містечко, що розташувалося в родючій прибережній долині. Далі яхта пропливла повз Грінок, і о шостій вечора капітан Джон Манґлс наказав кинути якір біля підніжжя базальтової скелі Дамбартон, на вершині якої здіймався славетний замок – притулок національного героя Шотландії Волліса.[1]

На пристані на них уже чекав екіпаж, який мав доставити леді Елен і майора Макнабса до Малкольм-Кастла; сам же лорд Гленарван поспішив на потяг. Перед його відходом лорд іще встиг скористатися телеграфом, і за лічені хвилини редакції газет «Таймс» та «Морнінґ кронікл» отримали депеші такого змісту: «Для всіх зацікавлених. За довідками про долю трищоглового судна «Британія», приписаного до порту Ґлазґо, і капітана Ґранта звертатися до лорда Едварда Гленарвана, Малкольм-Кастл, Люсс, графство Дамбартон, Шотландія».