Читать книгу Діти капітана Ґранта - Жюль Верн, Жуль Верн - Страница 4

Поблизу села Люсс над мальовничою долиною здіймався один із найдавніших замків гірської Шотландії Малкольм-Кастл. Кришталево-чисті води озера Ломонд струменіли край підніжжя його неприступних кам’яних мурів. З давніх-давен замок був власністю знатного роду Гленарванів, який завжди був хоронителем традицій шотландської гостинності.

Попри свій величезний статок, лорд Гленарван був щедрою людиною та робив багато добрих справ. У палаті лордів сер Едвард, як найбільший землевласник, був представником від графства і завзято відстоював інтереси своїх земляків. Гленарван шанував звичаї предків і не підкорявся політиці Лондона, від якої не було жодної користі Шотландії. Але не був він при цьому й консерватором – у своєму графстві лорд радо підтримував усе нове та прогресивне, завжди залишаючись пристрасним патріотом. Навіть участь у перегонах вітрильних суден Королівського яхт-клубу він брав заради того, щоб уславити свою батьківщину.

Едвард Гленарван мав тридцять два роки. Це був високий на зріст кремезний чоловік із різкими й мужніми рисами обличчя, проте очі його завжди сяяли лагідністю. Лорд зажив слави благородної та відважної людини, багато хто вважав його схожим на героїв стародавніх шотландських балад.

Усього три місяці тому він одружився з дочкою відомого мандрівника Вільяма Таффнелла, який став жертвою жадоби до географічних відкриттів. Лорд познайомився з чарівною Елен, самовідданою й сміливою дівчиною з надзвичайними блакитними очима, невдовзі після смерті її батька, коли вона самотньо жила в рідній домівці в Кілпатріку. Гленарван із першого погляду зрозумів, що двадцятидворічна Елен буде йому чудовою, вірною дружиною, і негайно обвінчався з нею. Лорд не помилився – вона покохала чоловіка безмежно, а навколишнім фермерам та слугам у маєтку так сподобалася молода господиня Малкольм-Кастла, що вони називали її не інакше як «наша добра пані».

Молоде подружжя почувалося цілком щасливим в оточенні дикої природи гірської Шотландії. Молодята часто гуляли в затінку дубових і кленових алей, берегами озер, долинами, де іноді ще можна було почути старовинні шотландські пісні, або блукали серед прадавніх руїн, де кожен камінь міг повідати про славетну історію цього дивовижного краю. Та лорд Гленарван ані на мить не забував, що його молода дружина – донька видатного мандрівника, тож напевно мала б успадкувати батькове захоплення далекими мандрами. Заради цього й було побудовано яхту «Дункан» – його подарунок для Елен.

Зараз леді Елен не засмутилася через поспішний від’їзд Едварда до Лондона, хоча вона й не любила розлучатися з чоловіком. Та й у телеграмі, яку вже назавтра було доставлено, сповіщалося про його швидке повернення, але потім надійшов лист, із якого Елен дізналася, що лорд затримується, бо в справі виникли певні труднощі. Наступного дня поштар приніс нового листа, в якому лорд Гленарван висловлював надзвичайне невдоволення поведінкою чиновників Адміралтейства.

Був вечір, леді Елен саме сиділа у вітальні, коли управитель замку Хальбер спитав її, чи не побажає вона прийняти юну дівчину та хлопчика, які вперто добиваються зустрічі з лордом Гленарваном.

– Це хтось із місцевих? – спитала Елен.

– Ні, – відповів управитель. – Вони дісталися потягом до Баллоха, а звідти пішки прийшли до Люсса.

– Гаразд, Хальбере, запросіть їх до мене, – наказала леді Елен.

Невдовзі до вітальні ввійшли молодесенька дівчина з хлопчиком. Вони були дуже схожі між собою, тож відразу було зрозуміло, що це брат і сестра. Дівчині було років шістнадцять і її вродливе, стомлене обличчя з першого погляду на неї приваблювало, а бідний, але охайний одяг викликав співчуття. Хлопчик років дванадцяти стискав її руку з такою рішучістю, що було зрозуміло – він цілком серйозно вважав себе захисником сестри. Опинившись у вітальні, дівчина трохи зніяковіла, та леді Елен лагідно сказала їй:

– Здається, ви хотіли поговорити зі мною. Про що ж?

– Не з вами, – спохмурнів хлопчик, – ми маємо побачити лорда Гленарвана!

– Так, але лорда Гленарвана зараз немає, – сказала леді Елен. – Я – його дружина і, можливо, могла б чимось зарадити вам замість нього…

– Ви – леді Гленарван? – вигукнула дівчина. – Пробачте моєму братові, він просто надто нетерплячий. Лорд Гленарван помістив у газеті оголошення про судно «Британія»…

– Справді! – поспішно мовила Елен. – Але хто ви?

– Я – донька зниклого капітана Ґранта, а це мій брат.

– Міс Ґрант! О Боже мій! – вигукнула леді Елен, обіймаючи дівчину та цілуючи хлопчика в тугенькі щічки.

– Пані, – звернулася до Елен схвильована дівчина, – що вам відомо про «Британію»? Наш батько… Чи він іще живий? Благаю, скажіть нам!

– Люба дитино! Я не хотіла б вводити вас в оману та вселяти облудні надії…

– Кажіть же мерщій, пані! Ми так багато пережили, що зараз готові до всього.

– Бідні мої! – схвильовано промовила Елен. – Надія дуже мала, але, можливо, настане день, коли ви знову побачите свого батька.

Міс Ґрант більше не могла стримати сліз, і вони, як роса з листя, полилися з її очей.

Нарешті бурхливий напад гіркої радості минув, дівчина засипала Елен запитаннями, і та розповіла їй історію пляшки та переказала зміст послання, що було в ній.

Увесь час, поки Елен говорила, Роберт Ґрант не зводив із неї очей, слухаючи так уважно, ніби саме його життя залежало від слів цієї жінки. В уяві хлопчика постали всі жахливі події, які мав пережити його батько.

Міс Ґрант слухала мовчки, міцно стиснувши руки.

– Чи можу я поглянути на ті листи, пані? – спитала вона, щойно леді Елен закінчила розповідь.

– На жаль, я їх не маю: лорд Гленарван відвіз листи в Адміралтейство. Але я цілком точно переповіла вам зміст. Серед розмитих водою слів уціліло кілька цифр, у тому числі й широта, на якій сталася корабельна аварія. Але, на лихо, не вдалося дізнатися довготу.

– Менше з тим! – перебив її хлопчик. – Обійдемося без довготи!

– Авжеж, містере Роберте, – посміхнувшись, погодилася Елен, зачудована рішучістю молодшого Ґранта. – Адже нам і так відомо досить багато.

– Безперечно, пані, – сказала дівчина, – та мені б так хотілося побачити рядки, які написав наш батько!

– Сподіваюся, лорд Гленарван незабаром повернеться додому. Він має твердий намір добитися в Адміралтействі термінової відправки експедиції на пошуки капітана Ґранта.

– Він справді зробить це заради нас?

– Звісно, люба. Я з хвилини на хвилину чекаю чоловіка. Сподіваюся, до приїзду лорда Гленарвана ви обоє не відмовитеся побути гостями в нашому замку?

– Але ж, пані, ми для вас зовсім сторонні!

– Що ви, люба дитино! Ані ви, ані ваш брат не сторонні в цьому домі. І лорд Гленарван після повернення відразу розповість дітям відважного капітана Ґранта про все, що робиться задля майбутнього порятунку їхнього батька.