Читать книгу Діти капітана Ґранта - Жюль Верн, Жуль Верн - Страница 6

Леді Елен і справді мала мужнє, великодушне та шляхетне серце, тож Едвард Гленарван із повним правом міг пишатися дружиною, яка так тонко розуміла свого чоловіка. Ще в Лондоні, коли Адміралтейство відхилило клопотання лорда, йому спало на думку організувати власну експедицію для пошуків капітана Ґранта. Тож він не розпочав першим розмову про це тільки тому, що його засмучувала неминуча в такому разі розлука з Елен. Але тепер, коли вона сама це запропонувала, Едвард більше не вагався ані миті.

Не гаючись, лорд Гленарван того-таки дня надіслав Джону Манґлсу наказ привести «Дункан» у порт Ґлазґо та підготувати судно для плавання в Південних морях. Коли леді Елен говорила, що «Дункан» чудово впорається з такою експедицією, вона зовсім не перебільшила мореплавні якості яхти: «Дункан» і справді міг сміливо вирушати в навколосвітнє плавання, а для цього його капітан Джон Манґлс мав лише подбати про деяке переобладнання судна. Насамперед він звелів розширити ями для вугілля, щоб яхта могла взяти на борт якомога більший запас палива. Так само Манґлс потурбувався й про запаси провізії, забезпечивши яхту харчами майже на два роки плавання. Потім він придбав невеличку гармату, яку встановили на шканцях яхти, – у морській подорожі могло трапитися будь-що, тож не зайвим було мати на борту зброю.

Капітана Джона Манґлса мали за одного з найкращих мореплавців у Ґлазґо, адже він таки розумівся на своїй справі. Йому було тридцять років. Суворі риси його обличчя виявляли мужність і врівноваженість. Рано втративши батьків, малий сирота потрапив до замку Малкольм-Кастл, де родина Гленарванів виховала хлопця, дала йому освіту, завдяки чому він став чудовим моряком. На той час, про який розповідається, Манґлс уже побував у кількох далеких плаваннях, неодмінно виявляючи надзвичайну енергію та холоднокровність у різних ризикованих ситуаціях, тому, коли лорд Гленарван запропонував йому командувати «Дунканом», капітан радо пристав на пропозицію – він любив власника Малкольм-Кастла як рідного брата і шукав нагоди ділом довести йому свою відданість.

А ще в команді був старий моряк Том Остін, помічник Джона Манґлса, який мав величезний досвід морських подорожей. Отже, екіпаж «Дункана», включаючи капітана та його помічника, складався з двадцяти п’яти чоловік. Ці справжні морські вовки всі як один були уродженцями графства Дамбартон, тож на яхті склався такий собі клан бравих шотландців, а лорд Гленарван дістав у своє розпорядження добірну команду відданих йому моряків, що вправно володіють зброєю та готові до будь-яких небезпек.

Тим часом Джон Манґлс, хоч який був заклопотаний навантаженням палива та провіанту на «Дункан», усе ж не забув підготувати для далекого плавання каюти лорда та леді Гленарван, а також обладнати каюти для дітей капітана Ґранта – Елен не змогла відмовити в проханні Мері й погодилася взяти їх із братом на борт «Дункана».

На яхті був іще один пасажир – майор Макнабс. Цей п’ятдесятирічний чоловік із правильними рисами завжди незворушного обличчя мав чудову вдачу: стриманий, мовчазний і добродушний, він ніколи не сперечався й не втрачав самовладання. Однаково врівноважено майор сходив і сходами до власної спальні, і на бруствер траншеї під шквальним вогнем супротивника. Макнабс належав до рідні лорда Гленарвана і нізащо в світі не відмовився б від участі в захопливій експедиції на «Дункані».

Відколи яхта лорда Гленарвана пришвартувалася біля пристані в порту Ґлазґо, вона цілковито заполонила увагу натовпу роззяв. Пліч-о-пліч з яхтою стояв пароплав «Шотландія», що готувався відплисти до Калькутти. Командував ним капітан Бертон, якого надзвичайно дратувала така надмірна увага до нікчемного «Дункана» – справді, величезна «Шотландія» мала право дивитися згорда на крихітну порівняно з нею яхту, – але загальна цікавість до яхти щодень зростала.

Швидко наближався день відплиття, призначений на 25 серпня. Перед тим Едвард Гленарван, леді Елен, майор Макнабс, Мері й Роберт Ґрант, а ще стюард яхти містер Олбінет та його дружина, покоївка леді Елен, покинули Малкольм-Кастл. Із ними зворушливо попрощалися віддані родині старі слуги, залишаючись чекати їхнього повернення.

За кілька годин усі мандрівники дісталися борту «Дункана».

Об одинадцятій вечора всі зібралися на борту яхти. Джон Манґлс наказав розводити пари, і невдовзі чорний вугільний дим уже клубочився, змішуючись із нічним туманом. О другій годині ночі корпус яхти затремтів і перегріта пара зі свистом вирвалася з-під клапанів. Світало, і вже видно було фарватер річки Клайд, позначений бакенами. Пролунав гудок «Дункана»: швартови були віддані, яхта відчалила від пристані. Невдовзі фабрики, склади й мануфактури, розташовані на берегах, змінили мальовничі вілли, що притулилися на прибережних пагорбах. За годину «Дункан» проминув скелі Дамбартона і незабаром уже плив затокою поблизу гирла річки Клайд.

Була шоста ранку, коли яхта, обігнувши мис Малл-оф-Кінтайр, нарешті вийшла у відкритий океан.