Читать книгу Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.) - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 13

Частина I
Історія
На північ від Понту Евксинського
Розквіт Скіфії
Занепад Скіфії

Оглавление

Так, Скіфія у IV ст. до н. е. усе ще гідна вважатися Великою, а деякі її царі, нащадки Зевса й Борисфена, навіть чеканять зі срібла власні монети, вони ще замовляють прекрасні золоті вироби найкращим еллінським ювелірам (знаменита пектораль створена у цю епоху), з Еллади ще пливуть кораблі, завантажені амформи з хіоським вином для царських бенкетів – але сутінки Скіфії наближаються.

Після провалу експедиції Зопіріона так званий цивілізований світ вкотре переконався, що захопити або знищити Скіфію неможливо. Щоправда, варто зазначити, що у ті роки увага того світу була прикута до інших, значно важливіших для нього проблем – насамперед розподілу спадщини Великого Александра.

Однак із тим, що виявилося не до снаги іноземним полководцям і арміям, скіфи впоралися самі. Економічні проблеми та політичні негаразди призвели до міжусобиць. Особливо дісталося Лісостепу – в полум’ї пожеж повсюдно гинуть неприступні городища й дрібніші поселення.

Правий був історик Фукідід, коли писав, що не було б ані в Європі, ані в Азії народу більше могутнього, ніж скіфи, але лише єдиної умови – коли б вони були єдині. Одначе володарі степів та їх околиць, підірвавши джерела свого добробуту на Півночі, зробивши ставку на торгівлю з еллінськими полісами, що потрапили тоді до рук македонців, вони, так і не переможені зовнішніми ворогами, змушені були зійти зі світової «сцени». Криза була підсилена ще й надзвичайними похолоданням і посухою, що настали у другій половині III ст. до н. е.

У колись більш-менш теплих причорноморських степах на час встановився клімат характерний сьогодні для Західного Сибіру, усього з двома порами року – довгою, місяців на 9–10, зимою та коротким літом. Два або три рази у тому столітті Чорне море замерзало повністю. Про жодний розвиток кочового скотарства за таких умов нічого й говорити. Чисельність населення в степу різко скоротилася.

Частина скіфів знайшла притулок на півночі, серед уцілілих місцевих племен. Біля с. Рижанівка, на території нинішньої Черкаської області, українські й польські археологи розкопали могилу «останнього владаря скіфів», що правив цим краєм у ті непевні часи. Поховання було датовано близько 260 р. до н. е. У ньому є золото – але вже не тієї якості, і його не стільки, як за старих часів. Є символи влади – золота гривня, меч із золотим руків’ям, срібний кубок, але їм далеко до шедеврів із Товстої або Гайманової могил, зроблених на декілька десятиліть раніше. Історія Великої Скіфії закінчується. Сарматам не було кого завойовувати – коли вони прийдуть в степи у ІІ ст. до н. е., останні скіфи виживатимуть різними способами по-сусідству.

Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Подняться наверх