Читать книгу Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.) - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 4

Формування кіммерійської культури припало на першу половину IX ст. до н. е., коли тривала поступова зміна клімату на більш сухий. У степах Північного Причорномор’я все ще були досить сприятливі умови для ведення нового кочового господарства. Вони зумовили поступове розселення кочовиків по степах від Дону до Дунаю. Це підтверджується розподілом у часі відомих археологам поховань. Основна їх кількість (82) припадає саме на цей період. Виділяють дві групи старожитностей того часу: чорногорівську і новочеркаську. Обряд поховання першої пов’язаний з традиціями Дунайсько-Дністровського межиріччя і Придніпров’я, а другої – Побужжя і басейну Дніпра. Мабуть, «черногорівці» розселялися в спорідненому їм середовищі, поступово асимілюючи з місцевими жителями. Тоді Південно-Бузький степовий регіон майже не був заселений. На ці порожні території прийшли зі сходу «новочеркасці». Обидві групи кіммерійців налагодили зв’язки з навколишнім населенням, передусім із мешканцями лісостепового Подніпров’я і Подністров’я, а також Північного Кавказу.

Взаємодія з осілим населенням Передкавказзя виявилася життєво необхідною для кочовиків, починаючи з моменту формування кіммерійської культури й упродовж усього часу її існування. В умовах зростання посушливості клімату в IX ст. до н. е. цей регіон привертав увагу степовиків як придатна для проживання зона, де були рясні пасовища, джерела металу та населення з комплексним землеробсько-скотарським господарством і високорозвиненим ремеслом. Зв’язки степовиків із жителями Північного Кавказу була справою вимушеною через занепад металообробних центрів Південно-Східної Європи. Не останню роль у цьому зіграло припинення діяльності на межі XI–X ст. до н. е. мідних копалень на Донецькому кряжі.

Однак завдяки контактам зі степовиками, на Північному Кавказі поширилася традиція виготовлення озброєння з бронзи і заліза (при цьому клинки мечів і кинджалів були із заліза, а руків’я – бронзовими).

Саме тоді відбулося епохальне вдосконалення озброєння і кінської збруї. Воно набуло вигляду симбіозу культурних традицій місцевого північнокавказького населення і ранніх кочовиків, що породило нові технології та нові вироби. Так, важливим наслідком цих подій стало поширення металевих вудил, які були незамінні для управління верховим конем і колісницею. Одні з найдавніших у Східній Європі металеві вудила знайдено в похованні XI–X ст. до н. е. Гордіївського могильника на Південному Бузі. Водночас подібні вудила передскіфського і скіфського часу добре відомі у азіатській частині степового пояса Євразії: Казахстані, Середній Азії, Алтаї, на теренах Сибіру, Монголії, Китаю.

Для кіммерійців, які жили в степах між Доном і Дунаєм, життєво важливими були і контакти з безпосередніми сусідами – жителями лісостепового межиріччя Дніпра і Дністра. Від цих сусідів можна було отримати продукти хліборобства. Виробники цих продуктів утворили кілька племінних союзів, названих за археологічними пам’ятками чорнолісцями (за знахідками в районі знаменитого Чорного Лісу) та групою Сахарно-Солончени (у Молдові). У цих сусідів можна було розжитися і виробами ремісників, насамперед металевими. Улітку кочовики пасли свою худобу в північних районах степу на межі з лісостепом, а у найбільш посушливі роки заходили і на степові ділянки лісостепу. Тож інтереси обох сторін вимагали мирних відносин.

Особливу роль у житті кіммерійців у першій половині IX ст. до н. е. відіграло знайомство з населенням Центральної Європи, що відбилося на їхній матеріальній культурі. Так, спільною ознакою низки кіммерійських пам’яток того часу є столовий посуд із рисами, типовими для виробів Середньої Європи. Можливо, у степового населення така парадна кераміка з’явилася внаслідок обміну та змішаних шлюбів. Окрім цього, поступове зростання посушливості клімату, що мало місце у IX ст. до н. е., змусило окремі групи кіммерійців переселитися у райони, розташовані в зоні з позитивним балансом вологи, з-поміж яких була і Велика Угорська рівнина, близька за своїми ландшафтами до причорноморських степів. Це був такий собі природний коридор у західному напрямку. Збільшення кількості вершників у ранніх кочовиків означало, що мобільні, добре підготовлені та озброєні загони могли супроводжувати торгові експедиції та міграції. Унаслідок цього кочівницькі угруповання мали можливість «осідати» у багатих ресурсами місцях, заселених представниками інших племен. До речі, уперше подібне переселення зі степів Причорномор’я у Центральну Європу відбулося ще у першій половині ІІІ тис. до н. е. – за дві тисячі років до кіммерійців.

Нині на захід від Карпат знайдено понад 150 поховань, які можна пов’язати з кіммерійцями. Похоронний обряд і предмети матеріальної культури, знайдені у могильниках на Угорській рівнині та її околицях, подібні до типових для Центрального Передкавказзя і особливо Закубання. Просування кочовиків мало для місцевого населення сумні наслідки: лише у одному з районів Альфельда, за підрахунками місцевих археологів, тоді більш як сто поселень були занедбані, а цінності як скарби – заховані в землю. Цілком імовірно, східний Карпатський басейн слугував своєрідним плацдармом, з якого племена кіммерійців здійснювали походи і в інші регіони Центральної Європи.

Вторгнення кіммерійців привело до змін у житті місцевих племен. Так, у IX ст. до н. е. відбулася поступова заміна традиційного комплексу озброєння і спорядження коней кіммерійським. Виготовлене з бронзи захисне озброєння вояків і колісниці виявилося неефективним на противагу кіммерійським вершникам-лучникам із залізними мечами. Слід зазначити, що новий військовий комплекс не відразу поширився в Центральній Європі.

Заміна на престижне озброєння, а також перехід від традиційного важкого обладунку і предметів озброєння до більш легких відбулися спочатку у Східних Альпах і на Балканах, а потім уже і в Західних Альпах. Ці зміни відображали глибоку соціальну трансформацію у положенні військових вождів, які дедалі більше відходили від боїв у важкому озброєнні та охочіше демонстрували нові символи військової справи і сили – кинджал і пояс.

При цьому запозичення кіммерійського озброєння і вуздечки відбувалося як унаслідок мирних контактів із західною групою кіммерійців, які жили на Великій Угорській рівнині, так і внаслідок їхніх воєнних набігів. Про останні свідчать поховальні комплекси, що містять типові кіммерійські вироби та чисельні поселення зі слідами руйнувань і, відповідно, знахідками предметів озброєння кіммерійського типу на теренах Моравії та Нижньої Австрії, а також, певно, укріплені селища в Західній Угорщині та Південно-Східній Австрії.

Відбувся і зворотний процес засвоєння кочовиками здобутків центральноєвропейського населення. Так, саме у IX ст. до н. е. в степах між Кавказом і Дунаєм поширюються колісниці. Про це свідчать знахідки «колісничної» збруї для коней із західних областей України і Придністров’я.

Таким чином, цей період кіммерійської історії важливий тим, що у степах Північного Причорномор’я сформувався новий тип господарства – кочове скотарство, поширилася кіннота, колісниці, було встановлено тісні контакти з осілим населенням Північного Кавказу, лісостепової України та Центральної Європи.