Читать книгу Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.) - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 16

Для початку зауважимо, що ані листів золота «вагою у двісті фунтів», ані зброї, прикрашеної рубінами або смарагдами, так яскраво описаних у європейській пресі ХІХ ст., виявити археологам у скіфських курганах протягом останніх ста років так і не вдалося. Не знайшли там поки що ні золотих карет, ні золотих гусок, які сидять на золотих яйцях, ні інших дивних речей, про які колись писали, та й нині люблять писати газети й розповідати місцеві знавці старожитностей. Однак реальність часом виявилася вражаючою за старі байки та навіть газетні повідомлення.

Кожен скіф, а особливо – могутній правитель був екіпірований до бою, полювання й бенкетів у потойбічному світі. Його супроводжувала зброя – меч, горит із луком і стрілами, на стінах гробниці розвішували списи й дротики, обладунки. Розставляли дорогоцінний золотий і срібний посуд, часом розписні кратери й канфари, привезені з далекої Еллади. Зауважимо, що у більшості найдавніших курганів навіть знатні особи задовольнялися посудом місцевого виробництва. Хоча і там можна натрапити на цікаві вироби урартських та інших майстрів з Азії.

На небіжчиках і поруч із ними був розкішний одяг, щедро прикрашений золотими платівками, які часом вкривали навіть взуття. Прикраси не лише одягали на небіжчиків, а й ставили у дерев’яних скриньках біля них. А ще у могилу клали квіти – від троянд до польових. Пилок цих рослин виявлено у пробах ґрунту, узятих із давніх поховань.

У нішах біля входу до усипальниці ставили амфори із кращим вином і бронзовий казан з м’ясом. Вина, як порахували дослідники, ставили на три подачі – по сім амфор у кожній (от вона, скіфська «царська порція»)! На залишених у поховання амфорах виявлено написи, що визначали якість напою. Одна амфора з Рижанівського кургану зберегла продряпаний напис ΘΕΙ, що можна перекласти, як «прекрасне, чудове вино», та – ΑСΙΝΕΣ, «той, що надає задоволення», за іншою версією – «нешкідливий». Амфори були укомплектовані спеціальними бронзовими черпаками з ручками, якими можна було діставати з них смачний напій, не каламутячи його. На додачу «винний погреб» комплектували металевими грецькими ситами, щоб процідити вино, якщо така потреба виникне. Жертовне м’ясо клали на кам’яні блюда, поруч були ножі. Жоден дріб’язок не був забутий.

Вражають залишені часом у нішах над входом до гробниці приналежності для висікання вогню, від яких збереглися кремінні кресала та поставлені поруч керамічні світильники, колись заправлені олією.

Звичайно, царя супроводжували улюблені коні, вони були поховані у окремих могилах, прикрашені збруєю із золотом та сріблом. Число коней, похованих разом із багатим хазяїном, часом сягало десятків – й усі з відповідним спорядженням. Часом у могилу клали «сімейні реліквії». Приміром, у кургані Огуз знайшли, мабуть, ще дідівське захисне спорядження для коней, яких запрягали колись у бойову колісницю: безліч бронзових платівок зі слідами шкіряної основи. Простого воїна також супроводжував вірний кінь, іноді два. Отут збруя прикрашалася не так розкішно, бронзовою фурнітурою.

Але не лише зброя, скарби, запаси продовольства й коні, а й одноплемінники супроводжували грізних володарів – вхід до усипальниці охороняв воїн, кубки вином наповнював виночерпій. І вірна дружина – якщо не одразу, то згодом переселялася, часом із дитиною, у сусідню усипальницю, теж із усіма своїми земними скарбами. Цариці або знатній жінці теж належав супровід – служниця.

Скіфам не таким заможним ставили лише одну-дві амфори, з них одна могла бути з вином, друга – з молоком. Вміст ліпних посудин, що його змогли проаналізувати у сучасних лабораторіях, включав воду, бульйон і… наркотики. Для їх споживання призначалися спеціальні посудини на високих ніжках. Тому розповідь Геродота про те, що скіфи відповідним чином вживають насіння травички, виявився підтвердженим сучасною експертизою.

Кожна річ у похованні мала своє призначення. Приміром, у багатих похованнях «царського» рівня знаходять посуд для вина й для його вживання – виготовлений із дорогоцінних металів, а також закуплену в еллінів чорнолакову кераміку. Одначе ці набори, як вважають дослідники, призначалися іноді зовсім не для звичайних трапез або бенкетів. Вони нагадують розповідь Геродота про те, що раз на рік правитель області збирав скіфів з усієї округи й власноручно наливав чашу тому, хто за звітний період убив хоча б одного ворога. Менш щасливі одноплемінники із заздрістю спостерігали за церемонією. Отже, набір з Бердянського кургану, що включав розкішний античний кратер і кілька канфарів, міг призначатися саме для подібної церемонії. Тобто «хазяїн» кургану-палацу мав під рукою все необхідне, щоб гідно відзначати подвиги воїнів свого племені або клану навіть у потойбічному світі.

Після поховання справляли тризну. Причому одноплемінники не відходили далеко від могили. Поминальний обід влаштовували тут таки. Про його розмах свідчать розбиті амфори з-під вина, безліч кісток тварин. Усе це знаходять під час розкопок кільцевих ровів, які оточують могилу. Чим більше важливе положення займав похований, тим більше людей брало участь у поминальній трапезі. Сучасні археологи досліджують ровики з не меншим ентузіазмом, ніж самі гробниці. Адже на відміну від гробниць, грабіжники курганів ніколи не цікавилися вмістом ровиків. А от археологи не лише зацікавилися, а й ретельно вивчили всі знахідки, що надало можливість зробити деякі досить цікаві підрахунки.

У частково розкопаному ровику кургану Товста Могила (того самого, де була знайдена золота пектораль), археологи витягли кістки 35 коней, 14 диких свиней і двох оленів. Частина коней були поховані, як жертвопринесення, а от свинина – 6 поросят і 8 кабанів пішли на поминальний стіл. Загалом тут, за приблизними підрахунками, було спожито 6,5 т м’яса (і це при тому, що розкопано лише частину ровика!), тобто кількість учасників поминального бенкету, влаштованого на честь власника пекторалі, могла становити принаймні кілька тисяч.

В інших випадках вдалося підрахувати також і кількість випитого вина: на Бабиній Могилі – 1263–1290 л, Водяній Могилі – 524 л, а на Соболєвій – 321,7 л. Чим менше випито й з’їдено, уважають археологи, тим менше людей брало участь у спорудженні кургану.