Читать книгу Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.) - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 18
Частина I
Історія
На північ від Понту Евксинського
Країна забутих міст (лісостепові спільноти скіфського часу)
ОглавлениеЕвеліна Кравченко
Український лісостеп надзвичайно багатий на археологічні пам’ятки. Помірний клімат, родючі ґрунти, багаті на дичину ліси і на рибу річки, джерела хорошої питної води зробили цю зону постійно заселеною різними спільнотами протягом усього голоцену. Великі ріки зв’язують його із морськими узбережжями.
Пам’ятки часу фінальної бронзи – раннього заліза лісостепової смуги в основному зосереджені уздовж водних артерій, басейнами яких, вони, власне, і об’єднуються у локальні групи. Одним із визначальних факторів розвитку лісостепових спільнот є степ, по якому постійно пересувалися у західному напрямку інші спільноти із власним світоглядом і економікою. Особливо помітним став фактор степових культур у лісостепу починаючи з доби раннього заліза. Серед пам’яток яскраво виділяється таке явище, як лісостепові городища, різні за площею, відмінні хронологічно, такі, що мають не завжди тотожне наповнення культурних шарів, але схожі за принципом організації культурного простору.
Описувати і картографувати ранньоскіфські лісостепові городища почали ще XIX ст. Системно цю роботу розпочав Володимир Боніфатійович Антонович7. Століття по тому городища Лісостепу стали предметом вивчення цілої плеяди скіфологів, висувалося безліч гіпотез причин їх виникнення, етнічної належності будівельників і мешканців, функціонального призначення і т. ін.
Наш путівник по Скіфії – «Історії» Геродота, містить незначну кількість відомостей про народи, які населяли лісостеп з обох берегів Дніпра (Борисфена). За Геродотовою легендою, дочка Борисфена, Змієдіва, була матір’ю Скіфа. Правобережні племена названі «батьком історії» скіфами-орачами, на Лівобережжі дослідники Геродотового твору розміщують скіфів-землеробів, будинів і гелонів.
Що це було за явище в історії Європи, із чим пов’язане, і чи можемо ми говорити про етнічну і суспільну спільноту в українському лісостепу за доби скіфів?
Перш ніж перейти до висвітлення цих питань спершу варто зупинитися на терміні «скіфський час». Звичайно, що під цим поняттям ми розуміємо певний часовий проміжок, за якого в степах на півночі Понту Евксинського (Чорне море) панували скіфи. Але наука дуже рідко розвивається прямими логічними сентенціями. Так сталося і зі скіфським часом.
Ми знаємо, що попередниками скіфів в понтійських степах були кіммерійці. Під цією назвою ми припускаємо кочові племена, які, як і скіфи, прийшли до нас зі сходу і відомі в матеріалі й культурі під комплексом ознак чорногорівських і новочеркаських старожитностей. І, якщо перші – раніші і трохи віддаленіші від появи геродотівських скіфів в українському степу, то другі, відомі під набором ознак культури новочеркаського типу, мають як властиві тільки цьому набору ознаки, так і ознаки своїх наступників скіфів. Тому щодо них у сучасній археології вживається термін «ранньоскіфська культура», що припадає на чітко визначений часовий проміжок близько середини VIII – початку VII ст. до н. е. і відповідає ранньому етапу цієї культури (скорочено РСК-1). Але парадоксом є те, що безпосередньо в цей час жодних нових пам’яток у Лісостепу не виникає. На самому початку періоду близько середини VIII ст. до н. е. зазнає руйнувань низка укріплених поселень Лісостепу.
Частина їх, особливо, дальніх, що на кордонах із Карпатами, існували вже за періоду раннього гальштату. Лісостепові укріплені поселення і городища чорноліської культури або припинили своє існування, або зазнали змін у матеріальному комплексі, зокрема керамічному наборі. Поновлення життя на них було нетривалим. Натомість у другій половині VII – наприкінці VII ст. до н. е. у Лісостепу формується нова система укріплених поселень і городищ, оборонні споруди яких будуються вже із урахуванням нових видів зброї, навиків управління конем і принципів ведення бою, які вже у сформованому вигляді із символікою – прикрасами у скіфському звіриному стилі – дещо згодом принесли із собою скіфи. Загалом це не поодинокі укріплені поселення, а системи укріплених поселень, вписані у складний рельєф таким чином, щоб максимально убезпечити своїх мешканців від нападу. Виникають такі системи уздовж найбільших водних артерій – Дністра, Бугу, Дніпра та їх приток.
Варто відзначити, що культурний поділ Північного Причорномор’я на Право- і Лівобережжя Дніпра, що доволі часто яскраво присутній в історії цих земель, на етапі появи городищ скіфського часу не відіграє провідної ролі. Останні дослідження керамічного комплексу лівобережних городищ, який є найвиразнішим показником етнічних змін і походження культур, показав, що найраніші керамічні комплекси мають правобережні корені в чорноліській культурі і пам’ятках жаботинського типу, а місцева кераміка бондарихінської культури з’являється в цих пам’ятках у контактних регіонах уже постфактум. Тобто феномен виникнення скіфських городищ має не лише спільну хронологічну позицію, а й етнічні характеристики.
Загалом на зламі бронзової і залізної доби в Центральній і Західній Європі відбувається активне будівництво різного роду захисних споруд навколо поселень і священних місць. Різна культурна приналежність європейських пам’яток репрезентує зокрема й різні традиції будівництва, тобто впорядкування життєвого простору того чи іншого племені. Культури полів поховань і пам’ятки, пов’язані із лужицькими старожитностями захищають не лише свій сакральний простір, а й увесь життєвий простір.
Племена культур східного або фракійського гальштату захищають переважно священні місця, які в часи небезпеки слугують схованками для мешканців навколишніх поселень. Власне, такий самий спосіб укріплення поселень відбувається водночас і на півдні Європи, тільки більш системно, із врахуванням досвіду попередніх культур, в фіналі якого ми вже бачимо архітектуру античного поліса і дотепер актуальний ідеальний план Гіпподамова міста.
Життя племен Центрально-Східної Європи не могло відбуватися відірвано від основного ареалу європейських культур, тут також починають виникати укріплені поселення.
Лісостепові городища витягнулися майже суцільною смугою по півдню цієї зони від Дністра до лівобережних приток Дніпра. Переважна більшість городищ цієї смуги виникла ще в період раннього гальштату. Деякі з них мають і чорноліські нижні шари, і ранньоскіфські верхні, що маркуються наявністю античних імпортів. Невелика частина городищ цієї смуги має тільки скіфські шари. Такі городища ще називають городищами гігантами, вони часто об’єднують кілька поселень за спільними укріпленнями, виникнення таких городищ припадає на VI–V ст. до н. е.
Проте варто також згадати північну лінію городищ скіфського часу, розташовану на межі лісу і лісостепу. Примітно, що ці пам’ятки загалом виникли в VIІ ст. до н. е., їх система укріплень подібна до скіфських городищ-гігантів південної лінії, що з’явилися трохи згодом. Так само типологічно подібним є матеріал із скіфських шарів цих пам’яток включно із керамічним комплексом.
Розглянемо групи городищ. Найзахідніша – непоротівська група на Середньому Дністрі, найбільші – Непоротівське, Комарівське, Дністровське і Рудковецьке городища. Щоправда, рівень вивчення цих пам’яток неоднаковий, іноді дослідники Комарівське і Дністровське городища називають поселеннями. Загалом, характер заселення Середнього Подністров’я більше відповідає західній моделі, коли навколо городища групуються невеликі хутори. Яку роль виконували ці городища в своїх групах пам’яток лишається нез’ясованим.
Але подібне явище ще не вдається простежити для чорноліських городищ Подніпров’я і Побужжя, хоча свідчення на користь такої топографії постійно поповнюються новими фактами. Дослідники середньодністровських пам’яток дотримуються думки, що вони вірогідно цілком належать населенню, що лишило чорноліську культуру, зокрема і за ранньоскіфського часу.
Щонайменше три городища відомі в верхній течії Південного Бугу – Немирівське, Северинівське і Вишнянське.
Кілька груп пам’яток локалізуються між верхів’ями притоку Південного Бугу Синюхою і притоками Дніпра Рось і Тясмин: Моринське, Журжинецьке і Таращанське між Россю і Синюхою, в басейні Сухого Ташлика – Пастирське (Галущанське), Шарпівське, Макіївське і Буденське, між Тясмином і Ірклієм – Чорноліське, Велико-Андрусівське і Жаботинське, трохи вище по течії Тясмина – Колонтаївське, Суботівське, Мотронинське і Лубенецьке. Ці пам’ятки представлені як класичними городищами із оборонними спорудами типу валів, так і укріпленими поселеннями, коли пам’ятка розташована в природнозахищеному місці і має додаткові укріплення – наприклад, рів і зовнішню стіну із використанням дерев’яних стовпів.
Сьогодні достеменно можна говорити, що городища поблизу Великої Андрусівки, Суботівське, Калантаївське, Чорноліське, Жаботинське і Тясминське із групи між Россю Тясмином і Синюхою з’явилися у передскіфський час, проте не синхронно. Суботівське, Чорноліське і Тясминське виникли і представлені чорноліською культурою, ранньоскіфських матеріалів вони не мають. Андрусівське і Калантаївське городища, найімовірніше, відносяться до часу, що передує виникненню чорноліських пам’яток у Подніпров’ї. Укріплене Жаботинське поселення, попри наявність ранньоскіфського верхнього шару, зважаючи на його незначну насиченість матеріалом, ймовірно, довго не проіснувало.
Ще одна компактна група городищ розташована безпосередньо на звивині течії Дніпра, де він тече з півдня на північ вище сучасного Канева: Трахтемирівське, Григорівське, Віха і Лисуха.
На Лівобережжі Дніпра, на берегах притоки Орелі, є ще два таких городища – Залінійне і Бузівка, а на північ – найбільше скіфське городище-гігант Більське.
Крім цих, на північ на кордоні лісу і лісостепу містилося це кілька пам’яток, а можливо – груп пам’яток. У басейні р. Віти – Велике Ходосівське (Круглик), Мале Ходосівське (Кругле) і Хотівське, на Ірпіні – Млинок, на Лівобережжі – Басівське на Сулі.
Усі ці пам’ятки мають різний ступінь дослідженості, дуже важко встановити час виникнення саме укріплених поселень, поготів етапи їх перебудови. У канівській групі в передскіфський час існували Трахтемирівське і Григорівське городища. На Дністрі майже всі пам’ятки з’явилися в передскіфський час, у верхній течії Південного Бугу до ранніх відносяться Немирівське і Вишнянське. У час РСК-1, проте із жаботинським матеріалом, з’являється найраніше укріплення Більського городища. Із них усіх ранньоскіфського часу повністю перестають функціонувати майже всі городища тясминської групи (незначний шар цього часу на Жаботині не є показником його повноцінного функціонування, як попереднього часу), в канівській групі якийсь час ще існує Трахтемирівське городище, але в IV ст. до н. е. з’являється велике городище Віха, а ще за сто років починає функціонувати комплекс на горі Лисуха. У басейні Південного Бугу ще триває життя на Немирівському городищі, з’являється Северинівське і припиняється життя на Вишнянському.
На перший погляд, наче маємо єдиний процес формування раннього урбанпростору. Проте, ряд особливостей усіх цих пам’яток не дає змогу говорити про єдиний процес. Чим же відрізняються городища, що виникли передскіфського часу, від тих, що виникли ранньоскіфського? Відповідь за це питання – ключ до накреслення історичних процесів у Причорноморському Лісостепу на світанку нашої історії.
Показово, що ці пам’ятки відрізнялися кардинально. Фортифікаційні споруди городищ будувалася за різними принципами. Якщо чорноліські городища – це невеликі за площею ділянки переважно на пагорбах або мисах річок чи потічків розташовані у важкодоступних місцях, захищені додатково невисокими валами і ровом, або ровом із якоюсь збудованою непотужною загородкою, то ранньоскіфські городища – це справжні земляні фортеці. Вони можуть розташовуватися не лише у важкодоступних місцях, а й в долинах річок. Валами при цьому оточується значна площа – сотні гектарів, на якій може розташовуватися кілька поселень із додатковими укріпленнями. Уся система укріплень є цілісною, враховує обов’язкову наявність транспортної водної артерії в середині чи поруч із городищем.
Фактично створюється не лише життєвий простір, а простір із інфраструктурою, спрямованою на сполучення із іншими регіонами, з одного боку, і захищеною від зовнішнього простору, з іншого. Відмінним є і культурний шар чорноліських і ранньоскіфських городищ. Якщо чорноліські укріплені городища майже не мають культурного шару або мають дуже слабку насиченість археологічними знахідками, то ранньоскіфські городища не просто мають шар, а мають різне функціональне призначення різних частин городища. Найкраще це простежено на найбільшому – Більському городищі, якому приписують найменування геродотівського міста Гелона. Там, в окремих частинах городища, жили ремісники різних професій, торгівці, цілком закономірно, що обряди і релігійні культи також обслуговувались у окремій частині цього гігантського поселення. Ремісні осередки і імпортні речі, як індикатор торгових відносин, є на всіх більш-менш досліджених ранньоскіфських городищах.
Як ми вже зазначали, найкращим етноіндикатором археологічних культур, належних суспільствам, що не переступили поріг цивілізації, є ліпна кераміка. В питанні етнічної належності чорноліських і ранньоскіфських городищ вона радше свідчить на користь різного походження їхніх мешканців. Якщо на чорноліських пам’ятках найхарактернішою рисою є яскрава добре випалена і оздоблена орнаментом тотожна східногальштатським пам’яткам чорно- і буролискована столова і тарна кераміка, то на ранньоскіфських – це передовсім керамічний комплекс, характерний для північних пам’яток, як-от Хотівське городище чи Кругле або Мале Ходосівське, виникнення яких припадає на час не пізніше кінця VII ст. до н. е. Їх керамічний комплекс є місцевим, похідним від культур доби бронзи тшинецького кола і східних варіантів лужицької культури Центральної Європи.
Тобто близько кінця ХІІ ст. до н. е. біля південної межі лісостепу почали з’являтися пам’ятки, пов’язані із колом культур східного гальштату, однією із особливостей яких було будівництво поруч із поселеннями невеликого городища у важкодоступному місці. Неінтенсивна наповненість культурного шару цих городищ археологічним матеріалом і наявність у ньому речей культового характеру свідчить про використання цих городищ як схованок під час воєнної небезпеки і їх сакральне значення, близьке до святилищ.
Власне, присутність божества під час небезпеки і є основним фактором захисту для релігійного суспільства. Таку ж функцію виконували городища і в культурах східного гальштату. Єдиною відмінністю, яку не можна не брати до уваги, між власне гальштатськими і чорноліськими пам’ятками є кухонна кераміка, яка продовжує свою лінію від білогрудівської.
Кухонна кераміка є надзвичайно традиційною за всіх часів, адже вона пов’язана із процесом приготування їжі і, власне, стравами, тобто сферою діяльності, яка є традиційно жіночою у «варварських» культурах. Із формою кухонного горщика пов’язана форма і розмір печі для приготування їжі, особливо нижня, придонна частина посудини, якою горщик поміщався на черінь печі. Наявність кришки для кухонного горщика свідчить про те, що піч, швидше за все була закритою із димовідводом, а цього явища як раз не спостерігається для чорноліської культури принаймні Подніпров’я. Це свідчить про те, що частина населення на чорноліських пам’ятках, і, передовсім, жіночого населення мала місцеві корені.
Після пожеж середини VIII ст. до н. е. частина чорноліських городищ і поселень жаботинського типу продовжила існування. Можливо, через певний період запустіння на низці пам’яток життя відновлюється. Але матеріальний комплекс там представлено вже іншими типами, характерними для північної зони порубіжжя лісу і лісостепу, як то на Хотівському городищі.
Ці пізні шари чорноліських городищ і поселень жаботинського типу загалом непотужні, хоча представлені саме житловими комплексами, а не слабкими шарами городищ святилищ-схованок чорноліської культури. Згодом, уже в VI ст. до н. е., життя на них повністю припиняється. Натомість у незначній віддаленості від них виникають нові городища, або ж старі пам’ятки стають частиною нових укріплень набагато більших городищ, і цього разу це городища-гіганти ранньоскіфського часу.
Логічно припустити, що виникнення лісостепових городищ у Центрально-Східній Європі пов’язано із тими самими процесами, що відбувалися у всій Європі. Насамперед йдеться про формування системи торговельних шляхів, якими за раннього гальштату поширювалася сировина і вироби із бронзи, а в пізніший час значно більший асортимент імпортів, як ми бачимо, спектр яких протягнувся від Каспію і Волги на сході до Альп на заході. У Північному Причорномор’ї на зламі бронзової і залізної доби і в пізніший час можна говорити про два етапи цього процесу. Перший із них пов’язаний із чорноліською культурою, і, можливо, є продовженням процесів доби фінальної бронзи у Балкано-Карпатті.
Другий починається із появою в регіоні новочеркаських пам’яток, пов’язаних із проходом зі сходу на захід чергових кочових племен, або з ранньоскіфського часу, наслідком чого і є, найімовірніше, сліди пожеж і припинення життя на південній смузі чорноліських лісостепових городищ і поселень жаботинського типу.
У цей період виникають городища-гіганти, які в своєму плануванні і організації життєвого простору вже містять початки урбанізації у європейських племен. Розташування як городищ першого етапу, так і другого на берегах великих річок або їх судохідних приток вказує на водні шляхи – як основні для пересування, зокрема і з метою торгівлі, аж до появи в степу кочовиків, які, опанувавши нові території, почали виконувати роль своєрідних медіаторів між лісовими племенами Європи і морським узбережжям, що належало грецьким містам-державам.
Некрополі, належні тому чи іншому городищу, не завжди вдається виділити. Для пам’яток чорноліської культури питання поховального обряду загалом не дуже добре розроблені. Вважається, що це можуть бути кремації в безкурганних похованнях, які дуже важко віднайти візуально по формальним ознакам у місцевостях, вкритих лісами. Але відомі і інгумації з використанням каміння в поховальних спорудах, як підкурганні, так і без насипів. У дністоровській групі пам’яток відомі колективні поховання.
Для ранньоскіфського часу найбільшою проблемою є вирізнення поховань місцевого населення і скіфських із загального масиву, адже більшість могильників цього часу вже має курганні насипи і велику кількість речей різного походження (місцевого, скіфського, кельтського, еллінського тощо) у інвентарі. Допускаючи наявність принаймні у Побужжі і на Правобережжі Дніпра поховань, що належать до ілірійської поховальної традиції, чи то так званих трерів – мешканців пруто-дністровського міжріччя, варто припустити, що тільки в V ст. поховальний обряд лісостепового населення відносно вирівнюється. Для цього часу і наступного століття тут відомі як курганні некрополі, що містили поховання і скіфської і місцевої еліти, так і ґрунтові могильники, належні лише місцевому населенню.
Припиняють існування городища-гіганти, засновані в ранньоскіфський час, по-різному. Можна говорити, що північні пам’ятки порубіжжя із лісом зникають у ІV ст. до н. е., а південніші пам’ятки в районі Канева існують і в ІІ ст. до н. е. Південна лінія городищ Побужжя і Подніпров’я, освоєна ще за доби пізньої бронзи, існує у IV ст. до н. е. Подністровські пам’ятки Непоротівської групи – єдині, що не зазнали повної зміни населення, існують і за скіфського часу, щоправда, вибірковість публікацій цих пам’яток не дає змоги назвати навіть приблизну дату припинення життя на цих пам’ятках.
Достеменно не відомо про причини припинення життя на городищах-гігантах, оскільки вони наразі недостатньо досліджені. Подальша доля їх населення, імовірно, пов’язана вже із пізньоскіфськими пам’ятками і хорою античних міст Північного Причорномор’я у нижніх течіях Дніпра, Дністра і Бугу.
7
Антонович В. Б. Археологическая карта Киевской губернии (Приложение к XV тому «Древности»). Издание Императорского Московского Археологического Общества. – М.: Т-ия М. Г. Воганинова, 1895.