Читать книгу Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.) - Коллектив авторов, Ю. Д. Земенков, Koostaja: Ajakiri New Scientist - Страница 14

Михайло Відейко

Свідки процвітання Скіфії – царські кургани, усипальниці її правителів. Висота насипів найбільших поховальних споруд досягала 20 і більше метрів, чи не кожна із них отримала власне ім’я (щоправда, у пізні часи і вже не від скіфів) – Огуз, Солоха, Чортомлик. Деякі мали ім’я «Могила», із самими різними приставками: Бабина, Водяна, Гостра, Страшна, Товста, Нечаєва і тому подібне. Степами ходили оповідання, що ті кургани насипали козаки, носячи землю шапками на могили полеглих у битвах із турками, татарами і москалями козаків. Розкопки показали, що могили давніші за козацьку добу, хоча степові лицарі і ховали своїх полеглих на їх вершинах. Щоправда, частіше споруджували на штучних висотах сторожові пункти та сигнальні вежі. Така вже гра долі – поховання кочовиків, які століттями діставали набігами хліборобів на північ від степів, перетворилися на форпости далеких нащадків тих, проти кого вони вели війни.

Однак були й інші легенди – про поховані у давніх могилах незлічені скарби. Уже у XVIII ст. генерал-губернатор Новоросійського краю Мельгунов наказав розкопати десятиметрову могилу, яка отримала по тому його ім’я. Скарби і справді були здобуті під час тих «досліджень». Серед них – акінак з руків’ям, прикрашеним золотом, золоті діадема, бляшки у вигляді орлів (одна з них є нині на гербі області, де міститься курган), трофеї азійських походів скіфів… Усе це нині перебуває у Ермітажі в Санкт-Петербурзі, як і чимало інших скіфських скарбів, здобутих у наступному столітті.

Навіть у XIX ст., коли наукові розкопки скіфських курганів вже розпочалися, у європейській пресі можна було часом знайти найнеймовірніші повідомлення. Наприклад, в одному із повідомлень йшлося про те, що в «…курганах Росії й Татарії були знайдені тіла, покладені на листи щирого золота фунтів по двохстах (тобто 80 кг) із бронзовою зброєю, прикрашеною рубінами й смарагдами». Відзначимо, що такі байки не випадкові – адже до відкриття гробниці Тутанхамона лишалося ще декілька десятиліть, тому скіфські старожитності цілком законно очолювали топ-аркуш казкових скарбів Старого Світу.

Майже все про особливості похоронного обряду скіфів у ті часи можна було довідатися лише з історичних праць Геродота. До останнього у освіченому (а також досить критично настроєному до авторитетів) ХІХ ст. ставилися радше як автора красивих казок, ніж до поважного історика, всі повідомлення якого варті довіри. І лише серйозні археологічні розкопки не лише підтвердили його розповідь, а й розкрили подробиці давніх обрядів, невідомі Геродоту.