Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 69

Спустилося Трикутника сузір’я

на води Дніпрові, на тьмяний брук,

на синю сутінь оболонських лук, —

і заніміло з подиву узгір’я.

На плесі пада ще вітрильне пір’я;

луна перекривляє томний звук;

а міст в намисті з огняних опук

горить, як світла мрія надвечір’я.

Зачудувався Володимир-князь,

уздрівши з кручі променисту в’язь:

«Які чудесні огняні простори!

А я… Пощо мені ця височінь?

Померк мій хрест і потемніли гори…»

І, знявшись, він пішов у далечінь.