Читать книгу Вибране - Константинос Кавафіс - Страница 15

«мені зичив щастя в материнстві,

дітей міцних здоров’ям обіцяв,

що довге їм відміряне життя.

Насамкінець промовив: «Твоє щастя

Богам не байдуже», і тим мене потішив.

Я щиро вірила: «Вуста святії Феба,

в яких зросло мистецтво віщування,

збрехать не можуть». Але ж він,

він, саме він співав тоді…

…і саме він убивцею стає

мого дитяти»

Платон. «Держава», ІІ, 383b

Коли Тетиду віддавали за Пелея,

Підвівся при столі весільнім Аполлон.

Він молодятам щастя побажав

І привітав з нащадком, що народиться від них.

Сказав, що той хвороб не буде знати

І довго житиме. Від слів таких

Тетида втішилась, бо знала,

Що Аполлон умів пророкувати.

Він віщував добро її дитині.

Тож коли виріс Ахіллес і стала

Тессалії [17] хвалою його врода,

Згадала мати богові слова.

Та ось прийшли одного дня старі

І повідомили, що Ахіллеса вбито біля Трої.

Тетіда розірвала свій багряний одяг,

Браслети й персні поскидала

Й пожбурила у відчаї додолу.

Ридаючи, згадала ту годину,

Коли сиділа за столом весільним

Та слухала провидцеві слова.

Що ж мудрий Аполлон робив, спитала,

Коли вбивали мого сина молодого?

Старі на те їй відказали:

Сам Аполлон спустився до троянців

І Ахіллеса спільно з ними вбив.