Читать книгу Вибране - Константинос Кавафіс - Страница 4

За столиком у кутку, в кав’ярні галасливій

Сидить старий, від часу посивілий,

Газету розгорнувши перед собою на самоті.

Й у немічі старечій щораз себе картає

За ті роки, які колись даремно згаяв,

Хоча будь-чим міг тішитися, що траплялось у житті.

Він постарів. Це знає розумом, це відчуває тілом.

Хоча здається – парубком вродливим

Він був ще мить тому! Якусь ще мить тому!

І згадує, як довіряв – безумець! – наставлянням

Обачності, що стримувала кожен раз бажання

Словами: «Зачекай! Ще матимеш нагоду, й не одну!»

Пригадує, як жертвував, як марнував зусилля,

Як розуму велів щораз чинить свавілля.

І от безплідних знань тягар з останніх сил

В нікуди він несе… Однак страждання марні,

Вир спогадів, думок старого в тій кав’ярні

Зморив і задрімав він, спершися на стіл.