Читать книгу Вибране - Константинос Кавафіс - Страница 17

Відлуння голосів знайомих, рідних.

Тих, хто помер уже, чи тих,

що віддалилися, мов і самі мерці.

Інколи у снах до нас говорять тихо.

Іноді розум їх почує крізь плин думок.

Тоді відлуннями себе вони вертають

рядків із першотвору нашого життя,

мов музика, мов ніч далека, що згаса поволі.