Читать книгу Намір - Любко Дереш - Страница 26

З одної книжки я вичитав історію про поважного чоловіка, професора лінгвістики якогось московського інституту. Підозрюю, в професора теж були перспективи на феноменальну пам’ять. Та, на лихо, з чоловіком трапився перекос. Специфічні розлади психіки – боюся, вони мені теж можуть загрожувати, якщо не дотримуватися техніки безпеки. У професора, на додачу до всього, розвинулася ще й хвороба Альцгеймера, проте вона була тільки тлом.

Основною проблемою став свого роду розвал сприйняття. Наприклад, йому здавалося, що рукавичка – це не цілісний предмет, а грандіозне нагромадження різноманітних структур і якостей: волокон, отворів, площин, параболічних контурів, векторів натягу, тепла та поколювання. Дедалі більше подрібнення. Часом у чоловіка наступало прояснення і він знову сприймав предмети цілісними. Зате, коли хвороба налягала, професор не міг виконувати елементарних речей. Можна тільки здогадуватись, у якому страхітливому просторі опинявся цей сірома: наодинці з непізнанним, холодним і нелюдським Чимось. Треба все починати з чистої сторінки, без учителів, покладаючись виключно на власні сили і ведучи відлік від точки в собі.

Я так і не дізнався, чим скінчилася та історія. Чи живий цей поважний лінгвіст і досі, а коли живий, то як ся має? Подумки передаю привіт. З повагою, Петро.