Читать книгу Намір - Любко Дереш - Страница 31

Літо в нашій сім’ї видалося неспокійним. Неля без продиху скандалила з мамою стосовно переїзду в Тернопіль до хворої баби Віри, про яку я вже згадував.

Хтось із маминої родини мусив сидіти біля старої, бо та вже геть ослабла, не могла собі їсти зварити. За всіма розкладами виходило, що настала мамина черга. А мама, власне, надумала їхати в Польщу на заробітки, тому що з економікою в хаті стало зовсім хижо. Інша річ, що за кордон повиїжджали й мамині сестри. Як не крути, мусив їхати хтось із наших.

Тоді мама вирішила сплавити в Тернопіль Нелю, бо та вже однаково засиділася в домі, 23-й рік, як не як. Неля, коли дізналася про це, закатала страшну істерику – в нас у хаті ще такого не було. Жінки били посуд, казали одна одній негарні слова. Обом принципово розходилося на тому, щоб не їхати. Мамі – зрозуміло, вона за сім’ю думала. А Неля, я так підозрюю, мала тут якесь велике і дуже таємне кохання, від якого не можна було відходити, як від грудної дитини. Основним аргументом першої було: «Ти проститутка, думаєш тільки про себе!», друга погоджувалась, але зауважувала, що як вона про себе не подбає, то хто ще? Їй он уже двадцять три, всі подружки заміж давно повиходили, по двоє дітей уже мають, тільки вона дівує. Ну, і так далі.