Читать книгу Намір - Любко Дереш - Страница 29

Твердо переконаний: у кожної людини пам’ять може «відтерпнути» й набути втраченої чутливості. Але для цього потрібні: а) великі зусилля, які супроводжуються б) великими стражданнями; в) кому в наш час цікаво полювати на вітер на таких невигідних умовах? У душі я розумів, що далеко не кожному цікаво гаяти час на примари, «невидимі органи» й іншу галабурду. Справді, живемо тільки раз, і робити це потрібно так, як писав кумир мого жовтенятського дитинства Микола Островський: «…штоп нє била мучітєльно больна за бєсцельно прожитиє годи, штоп нє жог пазор за мєлачнає прошлає, і штоп ти, Пєтя, мох сказать нах: фся жизнь і фсє сіли билі отдани самому прєкрасному в мірє – барьбє за асвабаждєніє…»

Кожен сам вибирає, як жити і як не жити.

Тому я вирішив дати людям спокій. Якими б вони там не були – люди перестали цікавити мене. Кожен сам обирає мету – я не міг звинувачувати їх. Та й не мав інтересу це робити. Тільки б не «жог пазор за мєлачнає прошлає». Вони такі ж, як і я.

Ми однакові.

Нас немає за що пожаліти.