Читать книгу Байстрючка - Марія Хімич - Страница 12

Мій бідолашний скалічений Назаре! Я тримала твою голову на своїх колінах і свідомо тягнула час, аби зателефонувати до «швидкої», давно прожованою, і від того несмачною, жуйкою.

Твоє серце (ця прибита синиця, яка була мені дорожча за всіх орлів, разом узятих) стукало щоразу рідше. Я вдивлялася у твої напівзаплющені очі й намагалася побачити в них своє відображення. Ти хотів щось мені сказати, язик неслухняно повертався, і ти давився ним, мов отруєним шматком м’яса.

Мій Гриць, якого я не стала ділити ні з ким… Твої батьки, Назаре, мали б назвати тебе саме так…